Хто не працює, той не їсть
Комуністичне гасло стало реальністю недобудованого капіталізму в Україні, яку охоплює безробіття
Фахівці Державної служби зайнятості населення вважають: уже наприкінці нинішнього року безробітних у нашій країні буде не менше 2 мільйонів 400 тисяч чоловік.
Утім, за словами директора Державного центру зайнятості Віктора Лук’яненка, справжню кількість безробітних у країні можна визначити тільки після проведення так званого «обстеження домашніх господарств», тобто опитування в родинах громадян. Так, за даними проведеного торік у листопаді дослідження, в Україні не могли працевлаштуватися 9% працездатного населення. У той же період перебували в так званих адміністративних неоплачуваних відпустках 2,9 мільйона найманих працівників великих і середніх державних підприємств. А 2,1 мільйона чоловік (16,1% від зайнятих на виробництві й у сільському господарстві) працювали неповний робочий день. Середня тривалість перебування одного працівника в адміністративній відпустці становила 553 години, тобто понад три робочі місяці!
За останніми даними, найбільше безробітних громадян проживає у Львівській і Чернівецькій областях, а також в Івано-Франківську, на Закарпатті й Волині.
Оскільки для того, щоб провести таке опитування, Державному Комітету статистики необхідно витратити чималі гроші (400 тисяч гривень), питання про те, чи проводитиметься опитування цього року, досі не вирішено.
Сьогодні Державну службу зайнятості дуже хвилює проблема фінансування. Згідно з ухваленими торік доповненнями до Закону «Про зайнятість населення», з першого січня наступного року громадяни, котрі втратили роботу після реорганізації підприємства, отримають передбачувану законодавством тримісячну допомогу за місцем попередньої роботи лише за перший місяць. Два наступні місяці допомогу їм виплачуватиме Державна служба зайнятості.
Як сказав кореспонденту «Дня» Віктор Лук’яненко: «Для того, щоб регулярно видавати допомогу громадянам, котрі мають статус безробітного, і допомогти підприємствам розв’язати проблему зайвої робочої сили, Державній службі зайнятості необхідно отримати додатково до передбаченого бюджетом фінансування на 1999 рік не менше 300 мільйонів гривень. Сьогодні я не можу з упевненістю сказати, що ці гроші буде виділено».
Матеріальні проблеми позначаються й на продуктивності роботи самої служби зайнятості. Очевидно, якби в центрах зайнятості населення створили комп’ютерну мережу, і співробітники мали змогу оперативно отримувати інформацію про всі наявні вакансії, відсоток працевлаштування безробітних збільшився б. На жаль, за вісім місяців цього року служба змогла допомогти лише 17% громадян, котрі звернулися до її послуг. Якщо кілька років тому охочі працевлаштуватися могли отримати роботу протягом 6 — 9 місяців, то сьогодні безробітним доводиться чекати на вакансії понад рік.
Тим часом допомогу по безробіттю виплачують лише протягом 180 календарних днів. При цьому більшість звільнених громадян мали на попередньому місці роботи невеликі оклади і, відповідно, отримують дуже маленьку допомогу по безробіттю. Середня сума допомоги становить 40 гривень. Ті, хто з тих чи інших причин не працювали протягом тривалого часу або щойно починають свою трудову діяльність (випускники шкіл і вузів), отримують символічну суму — 16 гривень 60 копійок.
Цього року значно побільшало людей, які навчаються на безплатних курсах перекваліфікації служби зайнятості: тільки в липні закінчили курси 24 тисячі чоловік.
Згідно з даними, після перенавчання практично відразу працевлаштовується 70 % громадян.
Директор Державної служби зайнятості Віктор Лук’яненко вважає, що сьогодні служба зайнятості не в змозі забезпечити роботою всіх охочих. Тож повинна надати їм хоча б моральну та психологічну підтримку. Цим, за його словами, і займаються, по змозі, його підлеглі...
«Я приходжу в службу зайнятості майже щодня вже протягом шести місяців. За цей час мені так нічого й не змогли запропонувати... Я вже не вірю, що мені зможуть тут чимось допомогти. Кілька місяців тому мені запропонували вакансію чорнороба, я не погодився, а тепер шкодую. Слід було погоджуватися: тепер і таку роботу знайти складно».
45-річний інженер Віктор Харченко.
№184 26.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
