ЩОДЕННИК 23 вересня
23 вересня, 00:00
Швидкісний ліфт одного з київських хмарочосів. Тринадцятий поверх. Мені вниз. Двері зачиняються. За моєю спиною — троє жінок і п’ятеро чоловіків. Спека. У когось деренчить мобілка. «Альо, я в ліфтє». Електронні цифри червоного кольору. Дев’ять, вісім, сім. Секунда — поверх. Доволі оптимістично. На шістці табло ціпеніє. Ліфт наче наштовхується на подушку. Двері крадькома розповзаються. Позаду — короткий, тихий і хрипкий, але чомусь пронизливий звук. Не встигаю зрозуміти його. Бо за мить мало не падаю від сильного поштовху в плече. Удар. Глухий і невиразний. Чоловік, який щойно стояв у глибині ліфта, підпираючи дзеркало, падає на підлогу. Каменюкою. Між спинами, крізь спини й через спини готових до обурення громадян. Його ноги залишилися в ліфті, а голова опинилася вже на підлозі шостого поверху. Судомне тіпання. Тім’ям — щосили — об одвірок... Синхронно з моїм пульсом. Двері зачиняються — по голові. Обличчя та язик. Очі. Епілептичний напад. Жодні епітети тут недоречні. «Це епілепсія!» — вигук після довжелезн
oго (непогана нагода збагнути еластичність часу) кількасекундного зціпеніння всіх присутніх (...голова об одвірок...). Приблизно з десяток дорослих людей по різні боки розчахнутих дверей ліфта на кілька секунд провалилися в інший вимір, де можна чути й бачити (...голова об одвірок...), як по-справжньому задихається, корчиться і сіпається звичайна людина, яка всього лише мала намір (...дверима по голові...) потрапити на перший поверх одного київського хмарочоса (...голова об одвірок...), де містяться кав’ярні й магазини, де п’ють віскі й купують дезодоранти (...голова об одвірок...). З десяток об’єднаних ліфтом і шостим поверхом людей на мить провалилися «по той бік» реальності — в офсайд, у крісло біля телеекрану, в бридотну безпорадність (...голова об одвірок...).
№181 23.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
Випуск газети №:
№181, (1998)
Delimiter 468x90 ad place
