А без Оксани «Зоряний» неможливий...

У ньому брали участь 70 переможців першого туру з 13 країн Старого Світу, серед яких було й четверо українських кандидатів. І ось iз них і вирвалася в лідери змагань референт великої фірми й мати дворічної дівчинки — вінничанка Оксана Віштал!

Ось уже ніколи не подумала б Оксана, що всерйоз «захворіє зоряною хворобою» (не тією — шкідливою й підступною, а чистою й дивною) й понад усе на світі захоче до цих зірок наблизитися. Але випадок, як це нерідко трапляється, перевернув усе її життя. Декілька парубків в куртках «West» роздавали всім, хто бажає, анкети, а Оксана, що гуляла з маленькою дочкою, щоб розвіяти одноманітність щоденної прогулянки, підійшла й взяла собі комплект. Пізніше, коли прийшла додому, заповнила анкети й відіслала їх журі. Випадок ординарний — він незабаром забувся, але раптом їй зателефонували з Німеччини й провели телефонну співбесіду — тест. Тут же Оксану було запрошено до Києва, де на фірмі «Реємстма» провадився добір українських кандидатів на змагання за право пройти підготовку до космічного польоту в самому «Зоряному»!

Розумію, що «West» просуває цей проект, ще з 1992 року в рамках звичайної рекламної кампанії, але дуже хотілося б, щоб усі, хто має солідний «рекламний» бюджет, були б так само по-доброму винахідливі й свої компанії не лише рекламували б, а ще й об’єднували б людей сучасними ідеями, повертали б утрачені духовні цінності. Адже на доборі в Європейському космічному центрі в Бельгії, а потім на змаганнях у маленькому селищі серед лісистих пагорбів південно-західної Німеччини мені довелося побачити не тільки прекрасні новинки командних багатоборств, а й бути приємно здивованим виявами найвищих за рівнем дружніх почуттів і взаємовиручки в людей із різних країн. І хоч у себе на батьківщині кожний був відібраний передусім — за ідеальним здоров’ям, виявилося, що воно, це здоров’я, підкріплене ще й людяністю, добротою, комунікабельністю. Українська четвірка в повній мірі відповідає цим параметрам, бо регулярно в «Червоному куті» я намагаюся розповідати саме про таких, що шукають своє місце в житті, що не скисають у нинішній «кислий» час, що готові завше підставити плече, а не ногу. Зі слів менеджера нашої маленької команди Володимира Родіна: «У Києві був найжорстокіший відбір за станом здоров’я і за комунікабельністю...» Пройшли його 27-річний програміст iз Києва Олександр Козлов, його ровесник — менеджер і скелелаз, який має сотню захоплень, Михайло Завілов, мініатюрна Світлана Завельська — помічник президента концерну «ЮТАР» і вже знайома вам вінничанка Оксана Віштал. Їх відразу ж — ще в Брюсселі розподілили за командами, де всі 12 учасників репрезентували різні країни, й з ними доводилося знайомитися вже в ході змагань, зміцнювати командний дух. Коли прямо з ходу в центрі почалася робота на справжніх космічних тренажерах і пристосуваннях, вони дуже швидко пристосувалися, наприклад, малювати потрібні фігури, стрибати вище за всіх на імітаторі невагомості, швидко вести монтаж на спеціальних підвісках, що створюють відчуття роботи в невагомості... Всі тести й змагання, навіть з уже названих, вражають — чи не так? Але це, як виявилося, були лише квіточки, а ягідки чекали на нас у спортивно-змагальному таборі німецького села Грує Луїзе. Знаєте — бачив і випробував багато «екстремів», але все ж, уболіваючи за наших хвилювався дуже — ну, наприклад, коли маленька Світлана Завельська швидко злетіла стовбуром гігантської ялини зі спиляною верхівкою й стала на цю маленьку опору. Хоча й були страхувальні лонжі, а дух захоплювало. Ну, а «монтаж в умовному космосі», коли всією командою підтягають до вершин дерев на вірьовках своїх двох «монтажерів» і ті, літаючи на великій висоті, збирають складну конструкцію з труб... Після таких змагань стрільба зі спортивного лука видалася просто дитячою забавкою, але такою забавкою, з якою багато хто бавився вперше. Проте про всі старти не розповіси, їх було багато, й у останній день втома наклала свій відбиток на їх обличчя. Але коли оголошували переможців — а значить тих, хто у вересні пройде повний курс підготовки космонавтів, — я бачив не тільки радість переможців і сльози щастя на їх очах, але й те, як раділи за них ще два дні тому незнані їм люди. Дивовижно — в наш час, коли, здавалося б, гроші в більшості наших співгромадян — головне, Оксана Віштал, отримавши картку переможця й акредитацію в «Зоряний», говорить: «Знаю, що це не дає жодних матеріальних благ, але щастя такого людського спілкування й усвідомлення того, що можеш випробувати себе в такій незвичайній галузі людської діяльності — вища точка мрій будь-якої нормальної людини... Я так гадаю!»

І ми всі — нормальні люди також так гадаємо, Оксано. Бо без таких, як ти, ніяке «Зоряне містечко» немислиме — час уперед рухати повинні чисті, сильні руки.

P.S. Ви б бачили в реальному житті цю тиху й неймовірно спокійну молоду українку, жінку-матір! Побачили б і... пройшли б повз неї. Скромна й тиха, а он який добір пройшла!

Брюссель—Кельн—Груе Луїзе—Київ