ЩОДЕННИК 9 липня
А ще Київ — місто, де виникають зелені дощі. Зелений дощ упізнається за відчуттям святковості, звільнення від дрібних прикростей, передчуттям, що скоро все владнається, прибуде сил, а калюжі, що їх такий дощ наливає — не брудні чорні калабані, а теплі озерця, в яких народжується життя, нехай і у формі пуголовків.
Він буває, коли дивишся в шибку вікна першого поверху, а там, знадвору, прозора стіна води, а за тією стіною — розлога, святково-зелена береза, і сам дощ, сама та вода стає ніжно-зеленою. Або коли все життя тягала парасолю, а одного дня чомусь виклала її з сумки, — тоді саме час такого дощу, і ти йдеш уже вільно, розправивши плечі, піднявши голову до тих струменів, здавшись на їхню волю й милість, віддавшись дощеві, злившись із ним, скинувши туфлі, бо все одно після першої калюжі спадуть, і ступаєш по найтеплішому в світі асфальту, який і сам розніжився до лагідності — горнеться до стіп, приймає в себе ті дурниці, марноту, прикрощі, що змиває з тебе зелений дощ...
Цього літа їх іще не було. Траплялися лише якісь сірі й холодні. Не думаю, щоб зелені дощі зникли зовсім: ще торік кілька пролилося. А може, йшли вони десь не там. Бо живу в сірому «спальному» районі, де самий лише пісок і бетон, а деревця такі маленькі й ріденькі, що не мають сили напоїти своєю зеленню зливу. Хай підростають, чекаючи на свої дощі, аби зробити їх зеленими.
