У новому парламенті буде новий представник Президента?

Сьогоднішній день буде для уважного спостерігача днем зміни звичних стереотипів про розклад політичних сил у парламенті. Напередодні обрання спікера «День» попросив  народного депутата, лідера Соціал-демократичної фракції Євгена Марчука зробити попередню експертизу.

— Євгене Кириловичу, ваша оцінка дебюту нового парламенту? Чи помітна його якісна відмінність (як уперше вибраного за змішаною системою) від попереднього?

— Перший тиждень роботи ще не виявив того потенціалу, який закладено в цьому парламенті. Визначилися тільки окремі ознаки його більшої ефективності та взаємної терпимості. Взяти, наприклад, процедуру складання парламентаріями присяги й вирішення питання про чисельність і назви парламентських комітетів. Однак політичний колір парламенту ще не визначився остаточно.

Поки неясно, які політичні «знаки» стоять за НДП, «Громадою», «зеленими». Принцип формування фракції НДП дещо спотворив ідею політичної структуризації парламенту. Від влади — до партії, від влади — до великої фракції, а не навпаки — це принцип політичної деструктуризації. Час швидко висвітить це й поправить. А поки недарма ж з’явилася версія про можливу узгодженість дій НДП і комуністів для обрання спікера. Це означає, що за таких обставин особисті стосунки можуть домінувати над політичними принципами. Структуризацією це не назвеш.

У новому парламенті поки не ясно, хто є реальною опозицією. Розхожий стереотип про те, що лівий політичний спектр є єдиною опозицією, не зовсім вірний. Адже парламент XIII скликання очолювали лідери лівих партій за найбільшої лівої підтримки в парламенті. Чи можна при цьому говорити, що ліві не несуть ніякої відповідальності за стан справ у країні? Адже пропрезидентський «Конституційний центр» реальної протидії лівим так і не надав. Нещодавнє звернення НДП до парламентаріїв XIV скликання з вимогою до Президента скасувати один із його останніх указів із ПДВ зовсім перемістило маяки опозиційності у парламенті. НДП, а не комуністи чи соціалісти дала почин парламентським випадам проти Президента Кучми. Тому проблема самоідентифікації опозиції стоятиме ще довго. Опозиційність лівих Президентові Кучмі або «Громади» — урядові відображає більше міжособистісні напруження лідерів, а не протиборство принципів стратегічного характеру.

Опозиції після її організації ще доведеться серйозно розібратися, за що ж вона власне відповідає. Це особливо гостро стоятиме, коли спікером знов буде обрано лівого.

— Обрання спікера — це своєрідний тест на компромісність нового парламенту. Чи буде він позитивним?

— Оптимальним варіантом, звичайно, було б обрання спікером центриста. Саме тому ми й запропонували безпартійного найдосвідченішого парламентарія та управлінця В.І. Черепа. У парламентському залі мало хто може зрівнятися з ним за універсальністю потенціалу: народний депутат п’яти останніх скликань, голова парламентського комітету, міністр, центрист за політичною орієнтацією, енергійна людина. І його кандидатуру було підтримано всіма членами фракції. Якщо керуватися здоровим глуздом та інтересами справи, то кандидатура Черепа В.І. є найбільш підходящою.

Інша справа політпартійні або групові інтереси. Тут клубок протиріч. Природно, прем’єр-міністр, очоливши виборчий список НДП і зробивши істотний особистий внесок у виборчу кампанію цієї партії, кревно повинен бути зацікавлений у тому, щоб спікером став представник НДП. Адже попереду програма діяльності уряду, державний бюджет, примара відставки уряду... Проте навряд чи в такому розкладі зацікавлений Президент. Адже тоді вийде, що й Кабмін, і парламент очолюватимуть представники пропрезидентської НДП. Це істотно ускладнить Президентові Кучмі можливість і далі звалювати на парламент усю провину за стан справ у економіці. Під час же президентських виборів потреба в такій аргументації для Президента буде дуже гострою. До того ж наближення фінансової кризи, про яку вже широко говорять, змусить усіх глибоко розібратися в її причинах як у зоні відповідальності Президента і уряду, так і в зоні парламенту. Політичні висновки будуть важкі. Вихід із цієї кризи затягнеться і накладеться на президентську кампанію. «Свій»

спікер у такій ситуації буде небажаний. Він посилюватиме відповідальність за цю ситуацію.

Позірно очевидне прагнення лівих до спікерського крісла, гадаю, також не зовсім однозначне. Адже лівий спікер означатиме вісім років відповідальності за законодавче забезпечення цього періоду. А воно, як відомо, страждає на серйозні вади. Ліві мають кваліфікованих аналітиків. Можу припустити, що вони серйозно «ходять» навколо того, як запобігти зародженню такої екзотичної тези. Ліві істотно допомогли обранню лівого на той період Леоніда Кучми Президентом України. Ліві за період його президентства очолювали парламент, маючи в ньому наймогутніше політичне угруповання. Національно-демократичні сили та праві взагалі практично не мали владного механізму впливу на управління економікою і державою. Стан справ у економіці, в соціальній сфері катастрофічний. Праві за нього не відповідають, центру практично не було. Приведений лівими настроями до влади Президент, керований лівими парламент, багато в чому ліві губернатори — ось хто реально здійснював владні функції в країні. Чи варто при цьому запитувати, чи можливий у

нас «болгарський варіант»? Не варто. Він уже в розвитку.

Ось чому спікер-центрист може стати єдиною влаштовуючою всіх альтернативою і виявом зрілості парламенту.

— В одному із радіоінтерв’ю Ви звернули увагу на політичний підтекст вбивства відомого депутата і фінансиста Вадима Гетьмана. Чи є у Вас свої версії?

— Вбивство Вадима Петровича Гетьмана, такої неординарної особистості в новітній історії України, це не тільки трагедія людського характеру. Якщо розслідування буде проведено комплексно, з глибоким розкриттям усіх причин, а не тільки для пошуку злочинців, гадаю, перед нами можуть відкритися вельми несподівані обставини, що стосуються майбутнього розвитку України.

Видно з усього, що замовник убивства поспішав. Вадим Петрович на останньому засіданні лідерів фракції і парламентських комітетів заявив, що на його виборчому округу було розтоптано його честь і людську гідність. Він був серйозно засмучений. Дійсно, важко повірити, щоб В.П. Гетьман із його авторитетом і його можливостями не зміг виграти вибори. Хоча, звісно, вибори є вибори.

Можна припустити, що вбивці Гетьмана В.П. злякалися його стану. Його готовності публічно розповісти щось для них небезпечне. Щось таке, чому він намагався протидіяти як чесний фахівець, однак не зміг його призупинити.

У зв’язку з цим важливо знати, чи не сталося в період міжпарламентського безвладдя чогось такого, що знав Вадим Петрович і чому він противився.

Як відомо, Вадим Гетьман і Віктор Ющенко утворювали могутній тандем, який набирав сили. Вони не належали до регіональних кланів. До них не пристала тінь корумпованих особистостей. Вони мали високий рейтинг і репутацію в європейських банківських колах.

А тепер запитаємо: якби Вадим Гетьман був живий і був членом парламенту, чи був би він одним із претендентів на пост спікера? Звичайно, був би. З високим ступенем імовірності. Зміцнило б це тандем Гетьман — Ющенко? Безумовно. Чи вплинуло б це на політико-фінансову лінію України? Так, вплинуло б.

Ось чому вбивство Вадима Гетьмана треба розслідувати масштабно.

Добратися до таких рівнів слідству буде непросто. Тут потрібно сприяння парламенту.

З цією метою мною буде ініційовано створення невеликої парламентської групи, до якої могли б увійти народні депутати, котрі мають відповідний досвід і знання. Як відомо, у складі нинішнього парламенту є колишні генеральні прокурори Віктор Шишкін і Олег Литвак, колишні керівники інших правоохоронних органів, визначні банкіри, фахівці з фондового ринку та з бюджету.

Парламент не може бути байдужим у розслідуванні такого тяжкого злочину, що має загальнодержавне значення. Звичайно, буде потрібне сприяння Віктора Ющенка та фахівців Національного банку взагалі. В основу роботи цієї депутатської групи слід покласти принцип сприяння слідству, а не самостійного розслідування.

— Ви не берете участі у виборах спікера. Чому?

— Як відомо, торік я заявив, що братиму участь у президентських виборах 1999 року. Це дуже відповідальне рішення й дуже складна політична кампанія. Займатися президентською кампанією і одночасно працювати головою парламенту — це означає не працювати на повну силу спікером. Це очевидно кожному. Гадаю, що серйозний політик не може та й не повинен іти на такий крок. На засіданні фракції я проінформував своїх колег, що не претендую на спікерську посаду й запропонував Валерія Черепа. У нас були ще дві кандидатури, але вони поки взяли самовідвід.

— А вас не бентежить, що СДПУ(о), за списком якої ви йшли, пройшла до парламенту з найнижчим відсотком?

— Ні, не бентежить. Результати парламентських виборів аж ніяк не відбивають істинні рейтинги популярності й особливо рейтинги довіри до різних політичних лідерів. Я мав сотні виступів у найрізноманітніших аудиторіях по всій Україні і знаю це з життя, а не з київських кабінетних аналізів, та ще й побудованих на маніпулюванні відсотковими показниками, а не абсолютними цифрами.

До речі, якщо слідувати розхожій логіці в багатьох аналітичних статтях у пресі, де за основу взято відсотки, а не кількість голосів, то найнижчу популярність у країні мають Президент і прем’єр-міністр разом узяті, бо їхня партія НДП набрала всього-на-всього трохи більше мільйона голосів. Це у п’ять разів менше, аніж так званих бюджетників у країні. Звісно ж, це не зовсім відповідає істині, так як і популярність інших політичних фігур в ув’язці їх із тими чи іншими політичними партіями.

Парламентська робота розставить усім оцінки в парламенті, а життя за межами парламенту розставлятиме значущість політичних фігур по-своєму. Однак це справа майбутнього. Зараз треба якомога швидше запустити парламентський механізм.