Правозахисник Анатолій Фатєєв: "Суди самі ріжуть гілляку, на якій сидять"

Адвокат - це, у першу чергу, захисник права. Роль його в судовому процесі не зводиться лише до захисту чиїхось особистих інтересів. Призначення адвоката - нагляд за тим, щоб жодне право громадянина не було порушено. Та, на жаль, за твердженням правозахисника Анатолія Фатєєва, таких справ не існує. Ігнорування законів - головна хвороба нашого суспільства. Ця обставина, на його думку, найбільше підриває довіру людей до закону, до суду й до держави загалом.

"Для того, щоб ув`язнити людину, порушується 15 норм КПК, вісім статей Конституції та вчиняється шість злочинів. А яка ж відповідальність?"

- По жодній справі, яка була в мене, не дотримується закон. Нещодавно я закінчив справу по обвинуваченню громадянина Дубея. Ось тільки один приклад. Його заарештовують в селі Горинка Київської області, привозять до Києва. Проте за складеним протоколом виходить, що цей громадянин здійснив злісну непокору співробітникам міліції на вулиці Малишка в Києві. Його заарештовують на десять діб. Усе це спрямовано на те, щоб виключити адвоката з процесу на деякий час. Адже протягом 24 годин правоохоронці мали б сповістити родичів, що такий-то громадянин затриманий. Однак не роблять цього. За ці десять діб підозрюваного допитують як свідка, хоча адвоката не запрошують. Проводяться ставка віч-на-віч, відтворення обставин події, обшук. Тобто всі слідчі дії. Через десять днів його відпускають. І затримують знову, але вже як обвинуваченого в скоєнні кримінального злочину. Лише тоді мене запрошують як адвоката.

Я негайно пишу клопотання про долучення до справи адміністративних матеріалів про арешт мого підзахисного. Прошу призначити судмедекспертизу. Справді, слідчий призначає експертизу, але через два місяці, коли всі "сліди допитів" уже зникли. Проте слідство знімало всі допити на кіноплівку, де чітко видно "непроцесуальні" дії слідчих на обличчях допитуваних. Проте суд відмовився долучити ці матеріали до справи, й навіть переглянути їх. Так, звичайно, їх не можна визнати доказами вини, але ж їх можна розглянути як докази невинності, оскільки пред`явлене обвинувачення було фактично вибито з підзахисного. Як, до речі, із співучасників по справі. Підозрюваного Бондаря били добу бейсбольною бітою. Та так, що він знепритомнів. "Швидка", що приїхала на Горького, 14, в УБОЗ, ледве привела його до тями. Побачивши його через десять днів, я подумав, що це якась потвора: голова стала більше вдвічі, над лобом нависала страшенна гуля. Однак на долучену до справи медичну карту суд теж не зважив, бо вона була подана "не належним чином".

По першій інстанції цю справу слухав міський суд, отож за касацією ми звернулися до Верховного Суду. Верховний Суд, не зважаючи на свою власну постанову та видимі порушення процесуальних норм під час слідства, залишає мою касаційну скаргу без задоволення. Останній прийняв Постанову Пленуму ВС №10 щодо забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого тощо. Згідно з цією Постановою, вирок суду, що базується на доказах, добутих незаконним шляхом, підлягав би скасуванню.

До цього часу (з грудня 1997 року) я чекаю відповіді від голови Дніпровського райсуду на мою скаргу в порядку нагляду. Саме цей суд засудив Дубея на десять днів, під час яких із нього вибивали докази. Однак відповіді нема. І ось чому. Справді, треба скасовувати постанову суду, притягувати міліцію за фальсифікацію документів, службову підробку, явно незаконний арешт - три статті Кримінального кодексу.

Для того ж, щоб ув`язнити людину, порушується 15 норм КПК, вісім статей Конституції, вчиняється шість злочинів. А яка ж відповідальність?

"Адвокатура в нашій країні - це ширма для Європи, за якою твориться беззаконня"

Люди ще вірять, що від адвоката щось залежить. На жаль, дуже мало. Адвокатура - це ширма для Європи. Щоб ти не казав слідчому, прокурору, суду, вони мовчки дивляться на тебе й роблять свою справу.

Головне повернутися обличчям до закону, який би недолугий він не був. Адже ігнорування закону в малому зростає в геометричній прогресії.

Можу навести ще один приклад з власного досвіду. У Печерському суді вже четвертий рік розглядається справа про крадіжку автомобіля з автостоянки. Людина звертається до міського суду на підставі ст. 55 Основного Закону і просить відшкодування моральної шкоди, якої завдав Печерський суд, не розглядаючи цю справу. Однак у прийнятті заяви відмовлено. Хоча на підставі Конституції кожна людина має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади. Людина оскаржує ухвалу міського суду у Верховному Суді. Проходить вісім місяців, а ВСУ не відповідає взагалі. То як може в таких умовах людина здійснити своє право на захист?

Якщо немає довіри до закону, то чи може бути довіра до органу, який цей закон застосовує? Усе, що відбувається по захисту прав людини в Україні, у першу чергу, б`є по довірі до суду, закону і держави. Суди самі ріжуть гілляку, на якій сидять. Це сумно і прикро...