Як умирають літаки
Піднесений на п'єдестал старенький Ту-16 зустрів мене у військовому містечку Гвардійського ордена Леніна Полтавсько-Берлінського важкого бомбардувального авіаційного полку. Найстарішого, напевно, у всіх Військово-Повітряних Силах на одній шостій частині колись єдиного суходолу. А лише в кількох кілометрах від нього на летовищі базуються всі 19 новітніх Ту-16, що їх американці називають "Блек Джеками," а належать вони Україні. Не виключено, що державні мужі їм приготували також долю - стати пам'ятками.
Десять років тому генерал Лев Козлов, який став першим учителем майбутніх асів, - капітан елегантних ракетоносіїв- посадив у Прилуках перший надсекретний бомбардувальник Ту-160 зі змінюваною геометрією крила. 1991-го його учень, заступник командира полку Валерій Щербак, пригнав останній борт, випущений на Казанському авіазаводі. В полкові, що виплекав 13 Героїв Радянського Союзу й майбутнього року планується відзначити 60-річчя, нову машину освоювали й провели дослідну експлуатацію. Попри те, що зовні всі літаки схожі, наче викапані, кожен унікальний і має свої особливості.
- Ту-160 зроблено для Льотчика з великої літери. Й дуже не пощастило тим, хто на ньому не літав, - стверджує полковник Валерій Щербак.
А підполковник Володимир Біленко підкреслює, що пілотування Ту-16-0 відрізняється від керування літаками інших типів так, як "Запорожець" від "Мерседеса". Й зазначає, що літунів, здатних підняти в повітря Ту-160, менше, аніж космонавтів. У полку їх можна перелічити на пальцях. Екіпаж літака - чотири особи: командир, правий літун, штурман-навігатор та штурман-оператор.
Всіх, від кого залежить майбутнє ракетоносіїв, лякає їх ненаситність. За повної заправки один літак ковтає три цистерни палива. Й чомусь в очах політиків, які вирішують долю авіагігантів, на другий план потрапляють його переваги. Навіть те, що він не на багато марнотратніший за Ту-22МЗ, що перебуває на озброєнні. Забувають і про те, що практична межа цього надзвукового (зі швидкістю до 2,5 тисяч кілометрів на годину) літака - 12 кілометрів, а в повітрі він може знаходитись до 15 годин. Не говорячи вже про бойові можливості, коли здійснивши "відчеплення" (так мовою льотчиків називається пуск ракети) над летовищем у Прилуках, її можуть "дочекатися" практично в будь-якому місці Європи. Фахівці з-за океану вважають, що "Блек Джекові"(?) не страшні ППО будь-якої розвинутої країни світу.
Завданням екіпажів практично є зліт, посадка й контроль за приладами. Відчеплення, навіть коли б на борту містилися б усі 12 ракет, самостійно не здійсниш. Для цього необхідне програмне забезпечення, яке контролюється відповідним відомством. Та, навіть, здійснивши пуск, ні екіпаж, ні командир не знають, кому призначена ракета. Її провідник до цілі - та ж програма. Проте, це - вже з минулого. Проголосивши себе без'ядерною державою, Україна розпрощалася і з ядерною зброєю, передавши Росії й ракети з Ту-160, і програмне забезпечення.
А згодом запропоновано було на продаж "знеракечені" ракетоносії. Пропоновані Україною ціни не влаштовували російську сторону й там вирішили: нехай літаки хоч згниють, але на пропозицію не погодимось. Не погодилися росіяни й на обмін на запчастини для літаків інших типів. Нещодавно Росія остаточно відмовилась від купівлі Ту-160.
Важко уявити, чим керувались експерти, оцінюючи літак, але в пресі ціна найбільшого й найважчого (максимальна злітна вага Ту-160 275 тонн) бомбардувальника вказувалася в $25 мільйонів, тоді як американський "В-1В", на противагу якому й з'явився "Блек Джек", оцінювали в $300 мільйонів.
Кілька років тому, в серпні 1994, я зустрічався з заступником командувача ВПС України полковником Іллею Тищенком. Тоді він жалівся, що в Прилуках Ту-160 більше нагадують музейні експонати, бо майже не літають через брак палива. Тоді ж говорили й про кадри, які частково звільняються, а частково віддають перевагу службі в Російській армії. Полковник Тищенко свої сподівання на поліпшення ситуації пов'язував з приходом до влади нового Президента. Та, якщо в ті часи українські ТУ-160 літали четвірками вдень і вночі, й у полку було шість підготованих екіпажів, то зараз про пілотів унікальної кваліфікації згадують лише тоді, коли потрібно влаштувати "показуху", як, приміром, на повітряному параді в День незалежності. А поки що ті, котрі залишилися й котрих менше, аніж космонавтів, щоб не втратити навички, ширяють у повітрі на... Ту-134 УБЛ.
Поставити на крило, тобто навчити літати на Ту-160 одного льотчика коштує 8 млн. доларів. навчити не літаючи не можна - це правило. А мине рік-два й учити, відповідно, не буде кому: ті, хто можуть це зробити сьогодні, підуть в запас, бо майже всі мають вислугу років. "Сьогодні ми ще можемо підготувати два екіпажі, - говорить Валерій Щербак, - і для цього знадобиться набагато менше коштів, ніж для підготовки з нуля..."
Попри думку, що такі літаки Україні не потрібні, літуни не згодні з цим. "Свого часу розроблялися варіанти використання ракетоносія без ядерної зброї, говорить Володимир Біленко. - Й величезна заслуга в цьому колишнього командира полку полковника Валерія Горгаля, льотчика, який злою волею долі загинув у автомобільній катастрофі". Заступник командира з інженерно-авіаційної служби підполковник Олександр Кузнецов вважає, що літак необхідний державі, навіть якщо його переробити під звичайне озброєння: бойове навантаження в п'ять-шість разів більше за будь-який бомбардувальник.
За оцінкою Кузнецова всі літаки полагоджені, утримуються в доброму стані, але частина з них потребує технічного супроводу підприємств авіапрому колишнього Союзу. А технічна база для Ту-160 в полку навіть краща, ніж для штатних Ту-22МЗ. Не виключають використання Ту-16 як екологічного розвідника і, що ймовірніше за все, для запуску з літака космічних ракет. Перешкод в здійсненні цих проектів командування полку не бачить. Врешті- решт, перше програмне забезпечення для бойових пусків, говорять, розроблялось в Києві.
А військове містечко живе своїм життям.
- Соціальні проблеми інтенсивно вирішувались, коли в Прилуки додому зліталися Ту-160, - говорить командир полку підполковник Сергій Осипов, - Тоді й житло будувалось. Та з зупиненням виконання програми - до речі, в Росії справи не кращі, та до того ж у них лише шість таких літаків у Енгельсі - стало значно гірше. Подальше використання літаків пов'язане з їх модернізацією, а в нас і за хліб нічим платити. Тиждень полк їв булочки з прісного тіста, які самі ж і випікали: комбінат хлібопродуктів не хоче відпускати в борг.
Командир стверджує, що більше, аніж половину ТУ-160 особовий склад ще здатний змусити злетіти. До того ж останні машини виготовлено 1991 року й вони мають ресурс близько чверті століття. Та, наразі, з літаючих красенів Ту-160 перетворюються на такі, що просто зберігаються: для них Прилуки стали базою схову. І з кожним роком підняти їх у небо буде все складніше й складніше.
Після екскурсії гігантським авіалайнером, яку люб'язно організувало командування, в ході якої продемонстрували й "власну гордість" - Ту-160 єдиний у світі бойовий літак, в якому є туалет, - мені дозволили сісти в крісло командира. Та замість того, щоб ухопитися за ручку кермування літаком, рука мимоволі потяглася до ручки катапультування. Хотілось провалитися в безодню, щоб не бачити, як диво-машини, яким жити залишилось більше, аніж прожили, так і не пізнавши повноцінного життя, перетворяться на пам'ятки на кшталт трудяги-ветерана Ту-16. Але ж він своє відлітав...
Р.S. Україна неодноразово заявляла про готовність продати Росії всі стратегічні бомбардувальники Ту-160 та Ту-95, які має. Й не обов'язково за гроші, а, наприклад, як розрахунок за борги, в обмін на запчастини для авіації, а також за озброєння для літаків.
У серпні цього року після переговорів у Києві голів військових відомств України та Росії ще жевріла надія, що Москва може придбати частину бомбардувальників, переобладнавши їх для використання як літаки-розвідники.
Проте вустами прес-секретаря президента РФ Сергія Ястржембського Москва заявила, що не збирається купувати в України стратегічні бомбардувальники, в тому числі й для часткового відшкодування заборгованості за російські енергоносії. Для Росії це питання вирішено остаточно...
