У вересні стартувала передвиборна кампанія
Місяць розпочався скандально. 3 вересня парламентський комітет з питань правової політики та судово-правової реформи ухвалив рішення ініціювати початок процедури імпічменту Президента Л. Кучми.
Підставою для рішення комітету стало неодноразове відхилення Президентом закону про місцеві держадміністрації, який був двічі ухвалений з подоланням президентського вето. Необхідно враховувати, що напередодні березневих виборів безжалісна та радикальна критика існуючої влади дає можливість партіям та окремим політикам рішуче відгородитися від цієї ж таки влади і буде найпоширенішим та безвідмовним пальним передвиборної кампанії.
Тож недивно, що бездоганна в юридичному аспекті, але малозрозуміла й не дуже видовищна ініціатива правового комітету мала творчий розвиток в антагоністичних політичних групах.
Ідею імпічменту підтримала парламентська фракція КПУ, посилаючись на порушення Президентом гарантованих Конституцією соціальних прав трудящих (президентське вето на закони про підвищення межі малозабезпеченості, про прожитковий мінімум або про пенсії). У свою чергу, міжфракційне об'єднання "Нація та держава" агітує за імпічмент, обгрунтовуючи його тим, що санкціоновані Л. Кучмою міждержавні угоди завдають шкоди національним інтересам (маються на увазі, передусім, угоди щодо Чорноморського флоту).
Поки що всі ці ініціативи тимчасово заморожено - до конкретизації механізму імпічменту. Однак постає питання, чи можна вважати це перемогою президентської команди. Нерозглянутий, але і невідхилений імпічмент продовжує висіти над Леонідом Кучмою дамокловим мечем, тоді, як він сам уже розпочав свою передвиборну кампанію.
Березневі вибори депутатів ВР справедливо розглядаються як перший етап виборів Президента України. Від складу нового парламенту великою мірою залежатиме, чи відбудуться президентські вибори в жовтні 1999 року, як це передбачено "Перехідними положеннями" Основного закону. Потенціал протесту, накопичений у суспільстві, дуже високий, і депутатський корпус ВР XIV скликання (не обов'язково тільки "червоні") цілком може ухвалити рішення про проведення дострокових виборів Президента. Невипадково багато хто з політиків, погоджуючись із тим, що передвиборна кампанія, розтягнута на 2 роки, загрожує країні великими потрясіннями (цей аргумент наводився на захист пролонгації нинішньої ВР), уже сьогодні ставить питання про те, що вибори Президента необхідно провести восени 1998 р. або, у крайньому випадку, весною 1999 р. Леонід Кучма та його оточення явно не мають наміру холоднокровно спостерігати за природним розвитком подій. Передусім необхідно відзначити обіцянку Л. Кучми особисто проконтролювати виконання графіка погашення заборгованості щодо зарплати та пенсій (10 вересня). Ніколи раніше Президент не давав таких обіцянок, доручаючи виплати та контроль Кабмінові, а потім критикуючи уряд за невиконання. Цього разу певну частину заборгованості бюджетникам було погашено (зокрема, заборгованість щодо зарплат, за офіційними даними, зменшилася на 275 млн. грн. і на кінець серпня становила 952,6 млн. грн.). Відомо, що для бюджетних виплат використовувався короткотерміновий (на рік) кредит японської фірми Nomura International. У зв'язку із цим необхідно відзначити три обставини: по-перше, для погашення загальної заборгованості щодо зарплати та соціальних виплат (за 1996 - 1997 рр. - 1,995 млрд. грн., з урахуванням місцевих бюджетів - 3,263 млрд. грн.) не вистачить жодних кредитів.
По-друге, кредити потрібно повертати, а короткотермінові - повертати скоро. Спроба виплачувати старі борги, набираючи нові, означає будування "піраміди", що згубно взагалі, а в державних масштабах прирікає країну на національну катастрофу. І, нарешті, по-третє, не можна не визнати дуже наївним розрахунок на те, що люди, котрі нічого не одержали від держави протягом багатьох місяців, готові все простити й полюбити нинішню владу тільки за те, що вона нарешті виконала деяку частину своїх зобов'язань.
Утім, керівники виконавчої влади не дуже покладаються на народну любов і готують до виборів організаційні заходи. По суті, саме про це йшлося на зустрічі Президента Леоніда Кучми та прем'єр-міністра Валерія Пустовойтенка з лідерами центристських партій та блоків (15 вересня), а потім - на зустрічі прем'єра з керівниками органів місцевого самоврядування (19 вересня). Дуже скупі відомості про закриту "партійну" зустріч, які потрапили у ЗМІ, дозволяють припустити, що лідерам центристських партій було запропоновано підписати меморандум про співпрацю у передвиборній кампанії, що передбачає спільну протидію лівим та підтримку нинішній виконавчій владі.
Щодо регіональних керівників, то з ними говорили без таємних церемоній. Прем'єр прямо заявив, що їм необхідно добиватися "більшого розуміння і більшої підтримки населенням реформаторських дій влади". В. Пустовойтенко посилався на дані соціологічних опитувань, які свідчили, що "в суспільстві накопичилась велика недовіра до владних структур", він підкреслив: "Якщо ми хочемо сподіватися на успішне проведення виборів 1998 року, то цю небезпечну тенденцію необхідно подолати". Сьогодні важко визначити, наскільки плідною буде "пояснювально-виховна робота" досвідченого "орговика" В. Пустовойтенка, однак гідне зачудування те, що під "успішними" виборами він має на увазі тільки ті, які дозволять нинішній адміністрації зберегтися при владі.
Тим часом, питання про те, як будуть проводитися березневі вибори, залишалося відкритим до кінця вересня. Пропрезидентська парламентська група "Конституційний центр", блокуючись із принциповими супротивниками партійних виборів - групами "МДГ" та "Незалежні", а також занадто принциповими прогресивними соціалістами Володимиром Марченком та Наталею Вітренко, впевнено вела справу до провалу закону про вибори, що ставило під загрозу самі вибори. Однак після численних узгоджень та переголосувань, новий закон про вибори, оснований на пропорційно-мажоритарній системі, був нарешті ухвалений 24 вересня мінімальною кількістю голосів: 230 "за". Із цього приводу в політичній "тусовці" виникла величезна кількість чуток про блокування впливових політиків (зокрема, Олександра Мороза, Євгена Марчука та Павла Лазаренка). Скоріше, все набагато простіше: як у відомій казці про ріпку, яку спільними зусиллями витягнули і дід, і баба, й онука, і Жучка, разом із кицькою та мишкою, - так і в питанні про новий виборчий закон локально зійшлися інтереси найрізноманітніших політиків та партій, котрі звичайно виступали непримиренними антагоністами, зокрема, інтереси комуністів та Руху.
Завершальними акордами першої, вересневої частини передвиборної кантати "Вибори-98", стало обрання Павла Лазаренка головою Всеукраїнського об'єднання "Громада" (27 вересня) та призначення екс-голови АП Дмитра Табачника радником Президента (30 вересня). П. Лазаренко, поставивши на партійний список "Громади", був змушений кинути на шальки терезів весь свій вплив: провал передвиборної кампанії може спричинити його політичний і навіть, можливо, фінансовий крах. А повернення до "великої політики" Табачника означає, що Президент змирився з тим, що вибори відбудуться у визначений термін і тепер хапається, як за соломинку, за свій давній талісман, який уже став для нього щасливим у липні 1994 року.
