Двічі "зелений" горошок
Вітчизняна консервна промисловість приречена на розвал. Такий невтішний висновок напрошується напередодні сезону заготівлі.
Ще років п'ять тому гості Одеси охали, дивлячись на переповнені помідорами машини. Довга валка вантажівок вишиковувалася в кілометрову чергу, аби здати "томати" і якомога швидше повернутися на поля за черговою партією. На жаль, що було, те минуло...
"Обвал" почався минулого року, і першим ударом стали президентські вибори в Росії. В сусідів усі настільки були зайняті політичною боротьбою, що забули про потреби крайньої півночі. До того ж військове відомство переметнулося на закупку консервів своїх, російських виробників. Отриманий у вересні кредит ситуацію вже не врятував. Цей рік мало чим відрізняється від минулого. Залишилися ті ж фінансові проблеми, але до них додалися й технологічні. Років двадцять тому, коли консервна промисловість СРСР випускала свою продукцію в склотарі, наші західні партнери обурювалися: чому не переходите на бляшанку: й ми, йдучи у фарватері світового прогресу, слухняно зорієнтувалися на бляху. Але виявилося, що скло екологічно чистіше за кольорові метали. Європа повернулася до скла, а ми залишилися із заводами пакувальних матеріалів, безнадійно застарілими не лише за обладнанням, але й за матеріалом.
Поки одеські консервники вирішують цю проблему, їх вже обганяють закордонні партнери - польські, угорські, італійські, французькі. Півлітровий слоїк маринованих огірків "Чумак" (наших, українських!) коштує 3 грн. 50 коп., а точно така ж продукція поляків - 3 грн. З різницею у 50 коп. (наш - дорожчий) продається горошок угорського та італійського виробництва.
Чому так? Невже розцінки на перевезення товарів усередині країни вищі, аніж транспортування їх, припустімо, з Марселя до Одеси? А якщо додати до витрат митний податок, експертизу й інші видатки? Арифметика виходить, як у Задзеркаллі - дешевше привезти з Кракова у Київ, аніж з Одеси за тією ж адресою...
Сьогодні Одеський консервний завод на 40% скоротив чисельність працюючих і займається, в основному, проблемами виживання. І це при тому колишні господарчі зв'язки поки що не порушено, а на плантаціях вирощуються ті сорти овочів, котрі потрібні для консервації. Зберігається лише примарна надія на закупку продукції армією. Між тим, на одеському привозі жваво торгують томат-пастою з Молдови, Придністров'я та... Ірану.
Зрозуміло, що у держави немає грошей. Також легко пояснити, чому західні капітальні вкладники набагато з більшим бажанням займаються реконструкцією виробництва в Польщі, Угорщині, Румунії, Словаччині: є гарантія швидкого повернення коштів, менші витрати на хабарі, швидше вирішуються питання юридичного характеру.
Хтось з моїх співбесідників запропонував свій варіант: нехай десять копійок з кожного закупленого "за бугром" слоїка горошку йдуть на підняття вітчизняного виробника. Такий своєрідний податок. Гадаю, набагато простіше було б виставити підприємства харчової та консервної промисловості на аукціони із залученням західних учасників. Покупцеві все одно, кому належить продукт: аби якість і ціна були прийнятними. А поки що... Вирушаю купувати у магазин зелений горошок - італійський. Отже, двічі "зелений": щоб сюди привезти, долари витрачали.
Одеса
