Енергозбереження - вигідний бізнес, але не всім він до душі
Одна з головних причин низької конкурентоспроможності вітчизняних товарів - їхня невиправдано висока енергоємність, яка в середньому принаймні на 50% вища, ніж в інших країнах світу. Пов'язано це з тим, що вітчизняна промисловість лише зараз, після підвищення цін на енергоносії до реального рівня, зустрілася з тими самими проблемами, які розвинуті країни вирішували в 70-ті роки. Проте там, зіштовхнувшися з енергетичною кризою, підприємства серйозно зайнялися енергозбереженням - внаслідок чого з 1973 року загальне енергоспоживання в цих країнах практично не збільшилося, тим часом, як ВНП зріс на 24%.
У серпні 1994 року в Україні було ухвалено Закон про енергозбереження. 20.04.95 року Міністерство економіки України встановило тарифи на електроенергію, надаючи можливість промисловим підприємствам регулювати власне електроспоживання залежно від своїх можливостей та вартості електроенергії, яку відпускають. Аналогічний закон, ухвалений 1992 року в Чехословаччині, дозволив вже через 2 роки після ухвалення зменшити енергоспоживання у 2 рази. Проте наші підприємства не особливо намагаються зменшувати свої витрати: простіше вимагати від уряду захисту "вітчизняного виробника", ніж захищатися самому.
Звичайно керівники підприємств посилаються на брак коштів для закупівлі сучасного обладнання й технологій. Проте світовий досвід показує, що енергозбереження можна розбити на кілька етапів, з послідовним нарощуванням вкладів - причому кожний етап окупається досить швидко, і в подальшому за рахунок отриманої економії дозволяє фінансувати наступний.
Починати слід з організаційних заходів, які не потребують практично жодних вкладень, але при цьому дозволяють зекономити майже 10% енергії. Вдосконалення й впровадження сучасних приладів обліку потребує деяких витрат, проте за умов правильного визначення й чіткої організації ці витрати швидко повертаються, оскільки економія сягає 30%. І лише після цього є сенс розпочинати перехід на сучасні технології, які забезпечують до 70% економії енергоресурсів. Цей етап вже потребує значних витрат, проте лише за рахунок комплексного енергетичного аудиту й оптимального вибору варіантів можна скоротити окупність з 3-х і більше до 2-х років.
Оскільки використання енергії й енергоносіїв на наших підприємствах дуже далеке від оптимального, навіть зовсім недорогі заходи, для яких непотрібно по суті нічого, крім бажання керівників, можуть давати чудові результати. Ось лише деякі приклади.
Часто доводиться чути, що продукція неконкурентоспроможна нібито через "завищені" тарифи на електроенергію для підприємств. Це не відповідає дійсності: вартість одної кВт/години в США, приміром, становила 1992 р. 8,32 цента, у нас із 1995 р. діє тариф 8,3 цента. Проте це - на піковий час, з 8-ї до 11-ї ранку і з 20-ї до 22 години! У напівпіковий (6-00 - 8-00 і 11-00 - 20-00) період вартість одної кВт/години спожитої потужності в чотири рази, а в нічний період (23-00 - 6-00) у вісім разів менша. Розрахунки свідчать, що багатотарифний облік дозволяє повернути витрачені кошти залежно від потужності споживача в гіршому випадку за чотири місяці. І це не лише розрахунки, це фактичні результати: так на нафтоперекачувальних станціях Придніпровських магістральних нафтопроводів з установленням багатотарифного обліку вартість спожитої електроенергії за травень місяць 1996 року була зменшена на 8,9%, а економічний ефект становив 73 406 гривень на місяць, за вартістю всієї системи 90 887 грн. Ефект значною мірою можна підвищити за рахунок переведення частини навантажень із пікової зони до напівпікової або нічної й із напівпікової зони до нічної.
Така сама ситуація й при розрахунку за відпущену теплову енергію: впровадження лише обліку тепла, навіть без регулювання, дозволяє підприємству зменшити власні витрати на початку опалювального сезону щонайменше в 6 разів, а під час найбільш холодного періоду до 3 разів. За умов правильної організації цього заходу можна зменшити оплату за використане тепло в 4 рази й окупити всі витрати за один опалювальний сезон. Щодо обліку природного газу, то вже, як повідомляла наша газета ("День", 29 травня цього року), 20% всього спожитого газу по Україні не враховується, але справно оплачується споживачами. Ці загублені невраховані кубометри газу, Гігакалорії тепла й кіловати електроенергії виявляють у собівартості виробленої продукції вітчизняного виробника - чи не тому його захист наполегливо зводять до обмеження конкуренції?
Таким чином, основна причина високої енергоємності - не стільки брак коштів, скільки небажання й невміння багатьох керівників організувати дійовий енергозберігаючий режим на власних виробництвах. Тим часом, глобальна енергетична криза не залишає жодної надії на здешевлення енергії й енергоносіїв хоча б у недалекій перспективі. З іншого боку, якщо уважно прочитати згаданий на початку статті закон, у якому чітко визначено, хто за що несе відповідальність, можна упевнено сказати, що проблему енергозбереження для промислових підприємств можна розв'язати за 2 щонайбільше за 3 роки. Це і є реальний захист власного виробника: врятування потопаючого справа рук самого потопаючого.
