Криза як ліки

Десять років тому світ був багато в чому інакшим. Проте досвід людей, які піднімали українську економіку з колін після страшної кризи 90-х років минулого сторіччя, важко переоцінити. До того ж, сьогодні багато хто з них працює у корпоративному секторі й збагатив себе знаннями реальної сучасної економіки. Один із них — колишній міністр фінансів Ігор МІТЮКОВ. Сьогодні він директор інвестиційного банку Морган Стенлі. Екс-міністр аж ніяк не є осторонь від українських проблем і, більш того, — в гущі українського бізнесу.

— Про що свідчать ваші контакти з фінансово-промисловими групами, зосередженими значною мірою на Сході України? Донбас усе ще «не гонить порожняк», чи ситуація там сильно змінилась і вимагає втручання експертів вашого рівня?

— Безумовно, глобальна економічна криза в Україні насамперед позначиться і вже позначилася на підприємствах індустріально розвинутих регіонів країни, серед них — і на Донбасі. Особливо відчули його орієнтовані на експорт підприємства, оскільки попит на їхню продукцію скоротився, і вони наразі змушені закривати виробництва, відправляти робітників у відпустки і, не виключено, навіть скорочувати чисельність персоналу. Зараз головне для них — це вижити й спробувати провести глибоку реконструкцію своїх виробництв, щоб увійти в наступний економічний цикл більш конкурентоспроможними. Підприємства, які зможуть зберегти виробництво, лише мінімально його знизивши, матимуть хороші шанси вистояти. Та, на жаль, ми вже бачимо, що подекуди обсяги виробництва скоротилися більше, ніж наполовину, хоча робота поки що не припиняється... Ну, а на місці тих підприємств, яким доведеться зовсім закритися, будуть збудовані нові, орієнтовані на потреби внутрішнього й зовнішнього ринків.

— Минулого тижня уряду не вдалося затвердити макроекономічні показники бюджету-2009. У чому там річ: невже винна недотримана процедура (зачитували з голосу), або ж дійсно виникли розбіжності по суті, та ще й у зв’язку з тим, що МВФ дав інший прогноз?

— Зовнішній світ і зовнішні умови міняються дуже динамічно, ледве не щодня, тому прогнози, що будувалися міністерствами на 2009 рік, просто вже застаріли, причому база для розрахунків у міністерств була різна. Тому не дивно, що макропоказники не вдалося узгодити з першої спроби. Взагалі це дуже тривалий процес, на який зазвичай відводяться місяці, і я зовсім не дивуюся тому, що зробити це швидко не вийшло. Тим більше, що МВФ дав один прогноз, Світовий банк — інший. Сподіваюся, все ж, що уряд усе врахує й зможе доволі швидко визначитися з макропоказниками бюджету. Я вважаю, що найкраще орієнтуватися на песимістичний варіант, а покращити ніколи пізно не буде.

— Що ви можете сказати про антикризову програму, прийняту українським парламентом? Чи працює вона, і чи зможе працювати без прийняття відповідних законів? Які у неї пріоритети, і чи є вони, на вашу думку, обѓрунтованими?

— Антикризова програма затверджена Верховною Радою. Але головною її проблемою є те, що для її виконання уряд ухвалив постанову про механізм використання стабілізаційного фонду, що не знайшла повної підтримки у відповідному парламентському комітеті. Він вказав уряду на те, що в цьому документі не знайшли відображення всі положення названого закону, а також згадані не всі реципієнти державної допомоги, про яких йшлося в законі. Є надія, що цю постанову найближчим часом буде змінено. Тоді й програма, й відповідні закони нарешті почнуть працювати. Поки що інформації про конкретне використання стабілізаційного фонду не було.

— Як працює перший транш кредиту МВФ Україні? Є чимало чуток щодо цього. Одні кажуть, що половина виділених грошей відразу ж пішла комерційним банкам і була спрямована за кордон на закупівлю дешевого долара, а реальній українській економіці взагалі нічого не перепало. Інша версія (її, до речі, озвучують навіть джерела в Мінекономіки) полягає в тому, що гроші МВФ до України взагалі не потрапляють, а відразу ж адресуються нашим зарубіжним кредиторам. Чи далекі ці версії від істини?

— Чутки та не зовсім компетентні міркування щодо використання кредитів Міжнародного валютного фонду циркулюють ще відтоді, як Україна вперше ними (кредитами) скористалася. Тут дуже важливо розуміти механіку цих угод. Вона полягає в тому, що гроші МВФ надходять не уряду, а Національному банку й призначені для підтримання курсу національної валюти тих країн, які мають проблеми з торговим балансом, поточним рахунком зовнішньоторговельних операцій. Україна відчула всі ці проблеми у другій половині цього року. А уряд не може мати доступу до грошей МВФ. Це правило. Для бюджету уряд отримує підтримку від Світового банку. Водночас специфікою нинішньої угоди з МВФ є те, що за рахунок його ресурсів може поповнюватися стабілізаційний фонд, якщо йдеться про стабілізацію банківської системи, про підвищення її надійності та попередження банкрутств фінансових установ. У всіх інших випадках кошти, що надійшли від МВФ, використовуються на міжбанківському ринку для купівлі за гривню валюти для розрахунку в торгових операціях. Звісно, ніхто не може на всі сто відсотків гарантувати, що українські комерційні банки, подаючи заявки на купівлю валюти, використовуватимуть ці гроші виключно для оплати торгових контрактів. Я припускаю, що частина цієї валюти може осісти на депозитах у комерційних банках. Але така ситуація була можлива, коли існував подвійний курс української валюти. На міжбанку він був високим, а на валютних аукціонах Нацбанку — нижчим. І тому створювалася можливість для спекуляцій у цій сфері. Тепер НБУ ухвалив правильне рішення про єдиний курс, що виключає спекулятивне використання ресурсів МВФ (хоча це слід було зробити набагато раніше). Але, слава Богу, воно вже діє (з 28 листопада).

— Деякі політологи вважають, що діями Національного банку сьогодні нівелюються всі антикризові заходи, які вживає уряд. Як ви ставитеся до хвилі критики на адресу Нацбанку?

— Я ставлюся до критики НБУ з розумінням. Річ у тім, що будь-яка постанова, яка приймається цим регулятором фінансової сфери, комусь вигідна, а комусь — ні. Неможливо ухвалити рішення, яке було б однаково вигідним для всіх учасників ринку. В принципі Нацбанк діє правильно. Проте, мені здається, з певним запізненням. Це стосується й уніфікації курсу на валютному ринку, про що ми вже говорили, і протидії спекулятивним атакам на гривню, і далекого від економічної ефективності (в умовах панічних настроїв вкладників) рефінансування комерційних банків. Постанова Нацбанку істотно обмежує коло банків, які мають доступ до рефінансування. Визначено, що це повинні бути банки, котрі володіють великим капіталом (це правильно), але також зазначається, що на рефінансування можуть розраховувати лише ті банки, які мають статус відкритих акціонерних товариств. При цьому не враховується, що більшість українських банків не мають такого статусу. Закрите АТ є навіть серед найбільших. А змінити цей статус їм, з урахуванням наших бюрократичних процедур, задоволення клопітке й нешвидка справа. Тож постанова відлучає від рефінансування банки, які заслуговують підтримки Нацбанку. Здається, що це питання необхідно, не відкладаючи, врегулювати.

— Зараз парламентські лобісти намагаються забезпечити підтримку саме своїм галузям. Одночасно звучать голоси про те, що необхідно взагалі припинити розмови про підтримку галузей, а спрямувати ресурси (вочевидь, маються на увазі кредити МВФ і СБ) на соціальний захист населення, щоб забезпечити виплату зарплат і пенсій. Чи не вважаєте ви такі заяви дуже поганим сигналом для економіки?

— Я гадаю, що нам усім уже давно час вилікуватися від соціального популізму. А заяви про те, що треба ще дати грошей у соціальну сферу в той момент, коли треба щосили підтримувати саме виробника, можуть призвести лише до ще більшого зростання інфляції. Зараз потрібно підтримувати тих, хто виробляє товари, послуги, створює робочі місця. І ми зобов’язані знайти оптимальні механізми реалізації такої програми. Я проти того, аби ресурси бюджету прямували в ті чи інші галузі. Їх, на моє глибоке переконання, необхідно використати виключно для стимулювання ще потужніших фінансових вливань у той чи інший регіон або галузь, в тому числі й через банки. Лише бюджетними коштами ми проблеми не вирішимо, а ось субсидуючи відсоткову ставку, гарантуючи повернення кредитів, наданих банками, використовуючи інші механізми, що є в розпорядженні уряду та Нацбанку, можна влити в економку навіть не мільярди, а десятки мільярдів гривень. І тоді це дасть результат.

— У третьому кварталі цього року обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну зменшився вдвічі порівняно з аналогічним періодом 2007 року. Навіть Кіпр, який вийшов у лідери інвестування в Україну, вклав у нашу економіку в чотири рази менше, ніж за такий самий період минулого року. Виходить, що фінансовий рахунок уже не зможе виконувати колишню роль підпори для зовнішньоторговельних операцій? І це працюватиме на подальшу девальвацію гривні. Однак, можливо, таким чином отримають певні преференції експортери, їхня продукція стане більш конкурентоспроможною, і країні вдасться зрештою відновити баланс у зовнішній торгівлі?

— Так, на жаль, ми запізно звернули увагу на загрозливу тенденцію зростання дефіциту зовнішньоторговельного балансу. Адже ще 2005 року експорт почав відставати від зростаючих обсягів імпорту. Проблема ніби ховалася за великим потоком фінансових ресурсів, які надходили до країни та складалися переважно з кредитів, портфельних інвестицій, надходжень від приватизації та коштів, виручених за продаж українських банків. У зв’язку з міжнародною фінансовою кризою ці потоки вичерпалися буквально впродовж кількох місяців. Дивно, що це стало несподіванкою, хоч іще на початку року експорт усе більше й більше відставав від імпорту. А зараз уряду доводиться практично «втоптувати», стискати імпорт, щоб за умов відсутності фінансових ресурсів регулювати платіжний баланс. Якщо не вдасться це зробити, то падіння гривні триватиме. Це вже розуміють усі — й фахівці-фінансисти, й політики. Сьогодні потрібні серйозні зусилля всіх гілок влади для того, щоб за наступний рік балансувати наш платіжний баланс. І у вирішенні цього завдання важко переоцінити важливість співпраці з МВФ протягом найближчих двох років, оскільки його кредит дає нам можливість за цей час серйозно перебудувати нашу економіку, балансувати торгівлю та підвищити ефективність виробництва. Якщо ми цього не зробимо, гривня продовжить падіння. Що стосується перспектив для експорту в зв’язку з тим, що гривня здешевіла, то девальвація національної валюти, безумовно, підтримає наших експортерів, особливо металургів і хіміків. Але я хотів би застерегти тих, хто працює в цьому секторі, щоб вони не вважали таку підтримку постійним чинником. Тимчасова девальвація гривні не повинна стати приводом для відмови від зусиль, спрямованих на підвищення ефективності виробництва та реконструкцію підприємств. Увесь світ зараз перебудовується, і нам слід бути до цього готовими й не відставати. За нинішніх умов уряд має подумати про податкові пільги для підприємств, які проводять реконструкцію та модернізацію. Може йтися про перегляд норм амортизації в бік прискорення, про м’якіші схеми сплати імпортних податків, але, щоправда, лише в тому випадку, якщо йдеться про оновлення виробництва та підвищення його ефективності.

— Чи згодні ви з думкою деяких міжнародних експертів про те, що світові фінансові ринки майже досягли дна падіння? І чи буде у зв’язку з цим якесь полегшення для України? Чи близьке наше дно?

— Шкода, та сьогодні у світі заледве є людина, яка знає на сто відсотків, що треба робити в цих умовах, а тим більше — може сказати, досягли ми так званого дна чи ні. Загалом експерти кажуть, що у першому кварталі 2009 року, можливо, припиниться падіння на світових ринках. Я гадаю, що для України ця точка буде відсунута на три—шість місяців. Найскладнішим періодом буде лютий—березень наступного року, та й увесь майбутній рік. І головне завдання для уряду — хоча б утримати ті стандарти, які були досягнуті до 2008 року, захистивши людей від інфляції та втрат на курсовій різниці. Йому не слід нічого занадто обіцяти й намагатися сподобатися виборцям. Треба докласти всіх зусиль, аби втримати нинішні стандарти, які на загальну думку є більш-менш прийнятними. А якщо це вийде, то уряд буде гідний похвали.

— Як ви гадаєте, що або хто може в умовах кризи врятувати Україну — МВФ, Бог, цар, герой, тверда рука, єдність політичних сил, технічний уряд?

— Зрозуміло, що один МВФ без активної роботи всіх наших політичних сил нічого для нас не зможе зробити. Нам необхідна єдність політичних сил, ми повинні дуже швидко ухвалити для себе рішення про політичну структуру на 2009 рік (я припускаю, що вона може бути тимчасовою, може бути технічною). Чим швидше ми визначимося, тим швидше зможемо почати реалізовувати положення антикризової програми. І якщо її треба якось удосконалити, в чомусь змінити, то ми також повинні це зробити дуже швидко, для чого необхідна єдність політичних сил, працюючий парламент і працюючий уряд. Я вважаю, що треба прагнути до цієї мети і досягти її у будь-який можливий конституційний спосіб.