Скільки нас буде

Обіцянки кандидатів у президенти про зростання кількості населення аж до 50 мільйонів, або про те, що до 2015 року в Україні буде природний приріст населення, у соціологів та демографів викликають щиру посмішку. Усі вони твердять в один голос: такого не буде не тільки в нас, а й у жодній країні світу. Причин є кілька: старіння націй, показники смертності частіше перевищують показники народжуваності, найоптимальніша кількість дітей у родині — одне-двоє. Так, за даними Державного комітету статистики, станом на 1 жовтня цього року в Україні народилося понад 380 тисяч дітей, тоді як померло більш ніж 500 тисяч осіб. Однак не все так погано, кажуть фахівці. У деяких регіонах України, зокрема, у західних, уже тривалий час народжуваність перевищує смертність. А минулий рік став знаковим для України: тоді народилося найбільше дітей за останнє десятиріччя. Свою роль тут відіграли соціальні разові виплати при народженні дитини. А днями Кабінет Міністрів розглянув законопроект, щоб зробити їх не разовими, а постійними, тобто виплачувати гроші доти, доки дитина не досягне шестирічного віку. Яка це буде сума і як саме виділятимуть кошти — раз на рік чи помісячно, експерти наразі обговорюють. Але демографи впевнені, що такий крок тільки зміцнить тенденцію до збільшення народжуваності. Що ще треба для цього зробити, як змінюватиметься кількість населення найближчим часом «День» запитав доктора економічних наук, завідувача відділу проблем якості демографічних процесів Інституту демографії та соціологічних досліджень Ірину КУРИЛО.

— Ірино Олексіївно, з якими показниками народжуваності Україна завершує цей рік і які фактори на це вплинули?

— Наразі ми спираємося на дані Держкомстату за три квартали цього року, адже рік іще не завершився. Якщо порівнювати абсолютні показники чисельності народжених помісячно, то включно до червня цього року число народжених дещо перевищувало торішні дані, а починаючи з липня щомісячні цифри стали нижчими у порівнянні з минулорічними. На це вплинув соціально-економічний чинник, бо погіршення умов життя через кризу відбулося десь у жовтні минулого року, якщо додати до нього дев’ять місяців, то приблизно сьогодні отримуємо ефект. Але він не єдиний, бо цей рік ще й поствисокосний, а у нас зазвичай у такі роки народжуваність знижується, бо високосного року укладалося менше шлюбів, народження першої дитини переносилося. Думаю, цього року ми вийдемо на рівень минулого, тобто народжуваність усе-таки буде вищою, ніж два чи три року тому, коли спостерігався її спад. Серед чинників, які впливають на бажання родин народити першу чи другу дитину, важливу роль відіграє економічна ситуація у державі. Так, у квітні ми проводили спеціальне демографічне вибіркове обстеження, подібне проводилося й 2008 року, так от, більша частина населення декларує бажання мати двоє дітей за належних умов життя. За підсумками цьогорічного обстеження дещо зменшилася частка тих, хто хоче мати двоє-троє дітей, і відповідно зросла частка тих, хто планує і бажає обмежитися однією дитиною. Це ще раз доводить, що на настрої та очікування громадян впливає загальна економічна нестабільність.

— Кабінет Міністрів планує впровадити постійну допомогу при народженні дитини. На вашу думку, це вплине суттєво на показники народжуваності?

— Залежить від того, які це будуть суми. Зараз за європейськими мірками наші громадяни отримують досить суттєві кошти за народження дитини. Політика більшості країн будується таким чином, що разова допомога — не дуже велика, але підтримка здійснюється протягом тривалого проміжку часу. У багатьох країнах існують доплати на дітей, на їхнє виховання, навчання, аж доки їм не виповниться 16 чи 18 років. Це свідчить про стабільність соціальної політики і дає результат якщо не в плані зростання народжуваності, то у вихованні дітей. Тому центр тяжіння має переноситися з великої одноразової допомоги на постійніші виплати. Інша справа, до якого віку дитини це робитимуть і наскільки держава буде в змозі виплачувати кошти, скажімо, до повноліття.

— Що практикують за кордоном, окрім державних виплат, аби збільшити кількість населення?

— Найбільш успішними у цьому плані є країни Північної Європи — Скандинавії, а також США. Наприклад, у скандинавів, а ще французів, дуже сильна сімейна політика, соціальні виплати диференційовано збільшуються із зростанням черговості дитини, стимулюється багатодітність, надається серйозна підтримка одиноким матерям. Наприклад, у Скандинавії ці виплати поширюються до 18 років, діє гнучкіша система відпусток, пов’язана з дітьми та їхнім вихованням. У нас теж діє розгалужена система відпусток, але цього мало, щоб створити сприятливе середовище для народження та виховання дітей. У Європі воно складається з багатьох дрібниць, скажімо, позитивом є дитячі місця в аеропортах, спеціальні пристосування для немовлят при подорожах, можливість безкоштовно відвідувати театри чи кінотеатри сім’ям, у яких більше ніж двоє дітей. У багатьох благополучних країнах держава не стільки напряму допомагає грішми, скільки дає впевненість у завтрашньому дні, серед іншого і в плані народжуваності, а ще формує власне самозабезпечення людини. Там діють інші стандарти праці, заробітна плата дозволяє утримувати сім’ю набагато ліпше, по-іншому будується житлова політика.

У Франції, США останнім часом повертаються до проблеми сім’ї та народжуваності в інформаційному та пропагандистському руслі, прищеплюючи населенню сімейні цінності. Особливо тісні сімейні зв’язки культивуються у Франції.

— Якщо порівнювати вплив економічної кризи на народжуваність в Україні та Європі, наскільки відрізняється ситуація?

— Ще зарано говорити про тенденції, оскільки ми не маємо даних за весь рік, але підвищення народжуваності на початку нового сторіччя триває не тільки у нас, а й у Росії, Білорусі, в європейських країнах. Такий процес має свою внутрішню логіку розвитку. Так, зараз вступили у дітородний вік більш численні покоління, тому у більшості країн Європи спостерігається підйом народжуваності. Але особливого сплеску у майбутньому ми не прогнозуємо — через економічні умови та компенсаційний ефект. У 90-ті роки молодь, яка ще мала запас часу, відкладала народження дітей до кращих часів, а з 2002 року почала це реалізовувати. Нині цей компенсаційний ефект вичерпано, і ми входимо в еволюційне русло. Якщо оперувати сумарним показником народжуваності, то на найближчі роки в Україні він прогнозується на рівні 1,4—1,5 дитини, тобто півтори дитини на жінку або 15 дітей на 10 жінок (це середньоєвропейський показник).

— Нині політики говорять, що природний приріст в Україні очікується до 2015 року, а з іншого боку, міжнародні демографи прогнозують скорочення чисельності українського населення до 36 мільйонів у 2050 році. Чому виникають такі протиріччя і яким даним вірити?

— Зростання населення не буде ні в Україні, ні в Європі, нині чисельність стабілізувалася і вона мало зміниться навіть при зростанні народжуваності — через високі показники смертності та старіння нації. Натомість Україна зустрінеться з новими соціальними викликами. У зв’язку з депопуляцією поглиблюється старіння населення, а це проблеми пенсійної системи. Якщо малочисельні покоління 90-х поповнюють працездатні та дітородні контингенти, теоретично виникає дефіцит працездатних людей, які поточними податками та внесками підтримують соціальну інфраструктуру, виплату пенсій, допомоги на дітей тощо. Тому проблема перебудови пенсійної системи, скорочення випадків передчасної смерті — основні моменти, на які має звернути увагу держава.