Українці пам’ятають атмосферу Майдану

У неділю українці відзначали День свободи — свято-спогад і водночас свято-надію. До цієї дати, яка, до того, ж знаменує п’ятиріччя Майдану, ми «запустили» анкету, відповіді на яку продовжують надходити. Вочевидь, це означає, що Майдан досі живе в серцях людей і повністю спростовує твердження опонентів Майдану про те, що він був спланованою політтехнологією. Почуття патріотизму, волелюбності й гордості за свою націю спланувати не можна. Але це можна пережити й пам’ятати...

Запитання анкети до 5-ї річниці Майдану

1. У листопаді 2004 року (коли в багатьох відповідь на запитання про Майдан була однозначною) «День» запитав своїх експертів та читачів: «Що це було?». «Потрясіння», «революція», «українське піднесення», відповідали тоді. Відтоді пройшло п’ять років, а ми знову до вас із «дитячим» запитанням: «Що це було?»

2. Із дня сьогоднішнього: добре, що був Майдан? Погано? Його причини і наслідки?

3. Яку політичну тенденцію ви підтримуєте сьогодні та чи має вона конкретне прізвище (ми чекаємо на роздуми та аргументи).

Леонід КОЗЯРЧУК, приватний підприємець (ремонтує дельтаплани), с. Єлизаветин Рожищенського району Волинської області:

1. Це була дійсно революція, а не переворот. Це був сплеск національної свідомості.

2. 3П’ять років тому ми стали українцями, ми усвідомили, що ми є ними. І у Ющенку тоді побачили українця номер один. Тому йому й повірили. Проте велика політика, яка означає і великі гроші, розвіяла цю віру по вітру.

3. Хоча я ніколи не був у жодній партії, але підтримую ту політичну тенденцію, яка втілилася у нинішньому Президентові Віктору Ющенку. Він таки українець, він веде Україну в Європу, а з іншими кандидатами у президенти ми невідомо куди зайдемо.

Михайло ТИСЬКИЙ, кандидат історичних наук, доцент кафедри політології Волинського національного університету імені Лесі Українки:

1. Це був громадянський рух проти свавілля тодішньої влади, за свої права і свободу слова. Я з часів Майдану найбільше запам’ятав отой журналістський віз, яким зі Львова у Київ їхали газетярі і дорогою підбирали своїх колег. Їх годували, брали на ніч люди, і цей віз влада, як не бажала, не могла зупинити. Той віз наробив шуму на весь світ, привернув до України не менше уваги, ніж сам Майдан. Майдан підтвердив, що Україна — єдина, що її не треба ділити на Схід і Захід. Це було випробування на єдність, і його з честю витримали.

2. Однозначно добре, бо Майдан підтвердив думку, яку Лев Троцький висловив у листі до Леніна. Він писав про те, що знає українців, бо сам з України, знає, що цей народ дуже терплячий, але коли піднімається, то робить це з особливим козацьким завзяттям і зупинити його буде важко. Люди піднялися, бо хотіли справедливості, а тодішня влада все манила добрим майбутнім життям, у той же час розцвіла суперприватизація громадського майна, з’явилися перші олігархи, дике хабарництво. І хоча це є й нині, проте завдяки Майдану українці повірили, що народ має силу, відчули, що можуть впливати на суспільні процеси, що може стати на сторожі своїх національних інтересів. І наслідком є те, що всі без винятку нинішні кандидати у президенти розуміють: вони мусять давати обіцянки народу, з ним рахуватися.

3. Підтримую тих політиків, які ведуть Україну в Європу і одночасно не забувають, що треба розвивати добросусідські стосунки з сусідами. Ми приречені жити поруч, ми є вічними сусідами, а тому повинні про це пам’ятати. Європа для України має розумітися не як членство у, так би мовити, Сполучених Штатах Європи, а як прагнення підтягуватися до європейських стандартів.

Юрій ПШЕНИЧНИЙ, журналіст, Дніпропетровськ:

1. Майдан — це намагання значної частини українського соціуму, який на рівні здорового глузду усвідомив, що далі неможливо перебувати в «шариківсько-швондерівській» системі координат, яку витворили за період окаянного десятиліття Леоніда Кучми так звана регіональна і київська «еліти». Народ зрозумів, що такий стан речей — це приниження людської гідності, шлях до повної деградації загальносуспільної моралі, стрімке скочування держави до рівня країн екваторіальної Африки, яке вони пережили у перші десятиліття після падіння європейської колоніальної системи, і повний крах ідеалів державності.

2. Зрозуміло, що доводити країну до стану Майдану в сучасному постіндустріальному світі, який іде дорогою планетарної глобалізації, — це нонсенс. Але восени 2004 у нашого народу іншого вибору не було. Майдан був об’єктивною необхідністю, і він виник. Він зробив часткову санацію суспільної моралі й свідомості, але кардинально змінити існуючі реалії у нашому морально і фізично хворому суспільстві такі явища, яким був Майдан, не можуть. Це процес довготривалий, який потребує моральності й інтелекту усього суспільства, а найперше — його провідної верстви. Після Майдану, який завершив окаянне десятиліття, на жаль, розпочалася п’ятирічка деструктивності, яка може продовжуватися і після нових президентських виборів, якщо провину за десятиліття можна відносно покласти на одну людину, то за гріхи п’ятирічки деструктивності в повній мірі мають відповідати всі — і діючий Президент, і прем’єри, які очолювали у цей період уряди, і всі сили, які граються у ці загальнодержавні політичні ігри.

3. На превеликий жаль, нових політичних тенденцій а чи політичних сил, які відповідали б моїм морально-етичним критеріям, не бачу, тому доводиться підтримувати політичні партії, які приносять нашій державі найменшу шкоду.

Петро МАЛІШ, член Асоціації українських письменників, Хмельницький:

— Я не прихильник революції. Суспільство має розвиватися еволюційно. Інакше, як свідчить історія, владу змінюють поводирі з ідеалізованими мріями і хворобливими амбіціями, які несуть народу розруху, біду, анархію, насильство, зневіру... Згадаймо, що коїлося після прісновідомого 1917 року.

Помаранчева революція — це яскравий символ, один із радісних для українців приклад згуртованості, братолюбства, єдиносильності. І дуже хотілося б, щоб усі ми разом продовжували нести і плекати в діях ці добрі, консолідуючі, світлі зерна, закладені незабутнім 2004-м.

До революцій, державних переворотів ретельно готуються. Майдан — спонтанний вибух, наслідок людського потрясіння, коли робилися спроби нав’язати «баранат» і «козлат», явну брехню, демонструвалася нахабність скоробагатьків і пиха вседозволеності; коли «по понятіях» плюють в очі, а кажуть: «Дощ іде»... «Так не буде!» — заявили у відповідь мільйони. І стали пліч-о-пліч, і показали світові рівень громадянської зрілості та високої культури, як нації європейської. Тож і через п’ять років я особисто не розчарований і не нарікаю на Майдан, який не виправдав надій і сподівань. Це була прекрасна мить в українській історії! Нині сказав би ще так: небесне осяяння огорнуло людські душі і знак застереження тим, хто у ситості своїй ігнорує правду, зневажає свій народ.