«Майдан»: політикам вхід заборонений!

Ми продовжуємо публікувати анкету «Дня» до четвертої річниці помаранчевої революції, яку запропонували заповнити своїм читачам. Пропонуємо вашій увазі перші відповіді на наші запитання, які вже надійшли до редакції.

1. Цього року ми відзначаємо IV річницю Майдану — феномену української «толерантності на морозі». За цей час постаті політиків, яких привела до влади помаранчева революція, значно деградували. Проте хіба непрофесіоналізм політиків закреслює всі здобутки українців? Чи розрізняєте ви ідеї, що були проголошені на Майдані, та їхніх, можливо, не надто компетентних виконавців? Чи відчували ви різницю між цими поняттями під час подій помаранчевої революції?

2. Чи змінилася за цей час ваша оцінка подій на Майдані чотирирічної давності? Якщо змінилася, то як?

3. Які «рецепти» ви можете запропонувати країні, переосмислюючи попередній революційний і державотворчий досвід?

4. Часто серед завоювань Майдану називають свободу слова. Як ви її оцінюєте: плюси та мінуси. Чи задовольняє вас її якість?

Єгор СОБОЛЄВ, журналіст-розслідувальник:

1. Мені здається, що не політики деградували, а люди дуже швидко прогресують. Це власне і було головним результатом Майдану — утвердження активних, небайдужих, схильних покладатися на себе Громадян. І ці люди далі утверджуються, а їхня чисельність зростає. Тому, як на мене, з часів Майдану усе рухається у доброму напрямку.

2. Як і тоді, радий що це було у моєму житті.

3. Для мене є два висновки з часів Майдану. Перший — людина потребує цілей вищих, ніж суботня поїздка до супермаркету. Другий — люди, які мають такі цілі, здатні досягнути усього.

4. Вона — як здоров’я. Коли воно є, цього не цінуєш. А ось коли зникає — ой-ой-ой. Мінусів від свободи слова (так само як і свободи ЗМІ) не буває. Бувають хвороби зростання. Які ми переживемо.

Євген НИЩУК, «ведучий» Майдану:

1. Я, як людина, котра була поруч головних осіб Майдану, звичайно, розумів і відчував, або ж передчував, що не все буде гладко, виходячи з людського фактору сильних особистостей і амбіцій. Мені, як і багатьом українцям, хотілось би зберегти тогочасне відчуття надійного і єдиного плеча, за яким тепліше і безпечніше, але час розставляє все на свої місця. Та хотів би наголосити, що феноменом тієї події є те, що в сучасній українській історії дійсними провідниками та рушійною силою був саме народ України. Ця подія була успішною, а у нашої нації мало успішних подій, тому відхрещуватися й применшувати її роль ми не маємо права — це був прорив Українського Духу.

2. Переконаний, об’єктивну оцінку Майдану можна буде дати через 10—20 років. А відданість тим прагненням народу, які виголошувались на Майдані, у мене залишилася незмінною, вони були чесними і правдивими, а ті розчарування, які виникли від політиків, не становлять основи значення історичної події 2004 року в Україні.

3. Більше покладатись на себе без ідеалізації провідників. Разом з тим не бути байдужими, адже на наше покоління випало випробування жити в час змін і становлення Української Держави.

4. Безумовно, свобода слова — одне з головних завоювань Майдану. З одного боку, це очевидно відчутно, але іноді за цим втрачається етичний момент — надто велике прагнення копирсатися в брудній білизні. Почасти посилювати, під’юджувати й без того напружені стосунки відомих осіб, проте і політики мають навчатися вибудовувати стосунки зі ЗМІ, усвідомлювати відповідальність за сказане.

Сашко ПОЛОЖИНСЬКИЙ, лідер гурту «Тартак»:

1. Я би не перекладав усю відповідальність лише на політиків. Для мене все те, що відбувалося в моєму житті і в житті моєї країни чотири роки тому, є надзвичайно вагомим та важливим. Але від початку було видно, що політики ведуть свою власну гру, яка не зовсім відповідає надіям та прагненням народу. Це було помітно і в тому, як поступово змінюється їхня риторика, і в їхніх постійних закритих нарадах, перемовинах та встановленні домовленостей, і в тому, як все більше нових і нових облич з’являлося на сцені та перед телекамерами у помаранчевій символіці, і які баталії велися за місця поближче до лідерів. Однак, я щиро вірив у те, що наш народ змінюється, що він не дозволить більше собою маніпулювати та продовжить вимагати від політиків виконання усіх їхніх обіцянок.

На жаль, я помилився. Як тільки Ющенко став Президентом, почалася якась нездорова святкова ейфорія. А, в моєму розумінні, мала би, навпаки, початися важка та кропітка праця по зміні держави на краще. Ми, український народ, мали би, як той дамоклів меч, нависати над головами тих, кому ми доручили керівництво державою, і вимагати від них, уважно за ними стежити, контролювати, спонукати, а головне — допомагати. Натомість ми всі радісно склали руки і почали чекати, що ось-ось заживемо по-новому.

Але ж так не буває! Навіть найкращий політик у світі не здатен сам змінити життя своєї країни! І, змінивши свого президента, ми повинні були почати змінювати самих себе. А так виходить, що ми всі хочемо припинити корупцію, але продовжуємо давати хабарі. Ми хочемо знищити злочинність, але боїмося підняти свій голос. Ми хочемо створити громадянське суспільство, але не наважуємося відстоювати свої громадянські права. Ми даємо людям владу, але не примушуємо здійснювати цю владу в інтересах тих, хто їх цією владою наділив.

Так, я маю свої власні претензії до Віктора Андрійовича. Я в нього вірив, а він моєю вірою знехтував. Він давав мені обіцянки, яких не виконав, а тому і виправдання йому в моїх очах немає. І мене зовсім не обходять усі інші політики, які були або є поруч із ним. Не їм я вірив, не за них я так палко агітував, переконував, сперечався, сварився, не за них, зрештою, я голосував.

Але завдяки тому, що сталося в Україні восени 2004 року, я продовжую вірити у свій народ, у свою країну та в її краще майбутнє. Прийде час, прийде нова — справжня — революція, прийде нова влада, для якої Україна та український народ будуть не електоратом та джерелом прибутків, а справжньою родиною, інтереси якої будуть понад усе.

2. Та зрозуміло, що змінилася! Якби я знав, чим це все закінчиться, я би вже там, з перших годин, почав би створювати спеціальну всеукраїнську громадянську організацію, таку собі патріотичну гвардію, головним завданням якої було би продовження розпочатої справи до переможного кінця. І переможним кінцем вважалася б не інавгурація Президента Ющенка, а виконання ним усіх взятих на себе зобов’язань.

3. Вивчити власну історію і зробити правильні висновки. Ситуації, дуже схожі на теперішню, Україна переживала вже не раз. І у вісімнадцятому — двадцятому роках минулого століття, і в сімнадцятому — вісімнадцятому століттях, і значно раніше — під час княжих міжусобиць. Вивчити помилки минулого — проаналізувати, що було зроблено не так, кого упереджено відштовхнули, кому наївно повірили — і зробити висновки на майбутнє.

Час вже нам навчитися ставити свої власні державні інтереси вище всіх інших. Час усвідомити, що ніхто ніколи нам не допоможе, крім нас самих. Нікому в світі, крім українського народу, не потрібна сильна, заможна, впливова і дійсно незалежна Україна.

А про своє розуміння головного принципу здійснення влади в Україні я вже говорив не раз — справедливість та відповідальність. Справедливість по відношенню до кожного громадянина, не зважаючи на посади та регалії. І так само — відповідальність кожного за свої дії та вчинки, в тому числі, й за невиконання даних обіцянок.

4. Свободу слова відчув на собі в повному обсязі! В серпні 2004 року, коли ми вперше публічно виконали нашу пісню «Я Не Хочу», до мене підходило дуже багато людей з одним-єдиним питанням — чи не боюся я за своє життя, виконуючи таку пісню? Зараз ні в кого таких питань не виникає — я співаю, що хочу, і можу говорити все, що вважаю за потрібне. Щоправда, зараз мене зі своїми піснями та словами все менше пускають до аудиторії, яка може мене почути. Мене припинили запрошувати до серйозних програм на телебаченні, мене просять не говорити про політику на радіо, і навіть концертів на великих майданчиках у Києві у «Тартака» стає все менше і менше...

Тарас КОМПАНИЧЕНКО, кобзар, лідер гурту «Хорея козацька»:

1. Очевидно. Я слідую такому принципу: ніким особливо не зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися. І йшов на Майдан, тому що сповідував певні ідеї. Зокрема, щоби в нашій країні була не показна, а справжня демократія, європейський вибір України, свобода слова... Треба розуміти, що дуже довгий час ми переживали руїну, щоби тепер, за такий короткий час, постати як сильна держава.

2. Ні, не змінилася.

3. Український політикум дуже незрілий і непатріотичний. Це — головна причина наших проблем. Яка може бути толерантність з комуністами?.. Наші комуністи — не французькі комуністи. Вони не визнають все, що стосується болю України. Попри те потрібно робити відбір (і не один!) для того, щоб до влади прийшли молоді політики іншої якості.

4. Коли ми вшановували пам’ять Гії Гонгадзе, я давав коментарі журналістам, де зокрема говорив про те, що основна проблема щодо свободи слова криється не в журналістах (хоча і в них також), а в власниках ЗМІ, які дуже часто напряму залежать від політиків... Але, вочевидь, свобода слова була серед завоювань Майдану.

Данило ЯНЕВСЬКИЙ, історик, журналіст, психоаналітик:

1. Наші політики настільки ж професійні (або НЕпрофесійні), як всі ми разом узяті. Я ніколи не мав ілюзій щодо професіоналізму (або НЕпрофесіоналізму) наших політиків, оскільки розумію всю ступінь духовної та інтелектуальної деградації народу, який вони представляють. Як професійний історик, журналіст та психоаналітик стверджую: Україна як держава стоїть на межі державного колапсу, а суспільство — на межі остаточного розпаду. Адже життєспроможна держава мусить бути побудована виключно на фундаменті ПРАВА, а життєздатне суспільство — виключно на ЕТИЧНОМУ ІМПЕРАТИВІ. Наша держава і наше суспільство не мають за собою ні першого, ні другого. І саме тому ми приречені — відкритим залишається лише питання про ціну, яку ми всі заплатимо за те, що замінили ідею Бога на ідею необмеженого споживання будь-якою ціною.

2. Моя особиста оцінка не змінилася. Я дуже добре знав, відчував і розумів, що я роблю, для чого я це роблю і які наслідки це матиме. Я мав честь бути помічником-консультантом народного депутата Ющенка В.А. та декількох його колег і, отже, втаємничений в те, хто, де, коли і за яких обставин спланував проект, який потім назвали «Майдан». Ці жінки живуть в моєму серці.

3. Я не виписую безкоштовних рецептів. Ще і тому, що країна мене про це не просила. Три засадничих слова для мене особисто (принаймні так намагаюся жити) такі: БОГ, ПРАВО, РОДИНА.

4. У рабів і холуїв не може бути такого поняття. Свобода — тягар відповідальної Особистості. Відповідальної перед Богом, Законом, Родиною, Батьківщиною.