Про «стіну», бар’єри та перспективу

Цими днями в Німеччині відбувається багато заходів із нагоди святкування 20-річчя падіння Берлінської стіни. Наскільки важливою була для Німеччини, Європи, зокрема й України ця подія і чи віддають належне тому, що сталося 20 років тому, сьогодні в Європі? Яких змін слід очікувати у відносинах України та Німеччини з приходом до влади «чорно-жовтої» коаліції й зокрема Гідо Вестервелле на посаду віце-канцлера, міністра закордонних справ? Про це в інтерв’ю «Дню» Надзвичайного і Повноважного Посла України у ФРН Наталії ЗАРУДНОЇ.

«ПАДІННЯ БЕРЛІНСЬКОЇ СТІНИ ПРИСКОРИЛО РОЗПАД СРСР І НАБЛИЗИЛО НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ»

— Поза сумнівом, це — визначний день у німецькій історії. Падіння Берлінської стіни, що була символом холодної війни, уможливило перемогу демократії, забезпечення прав і свобод східнонімецьких громадян, родини яких 28 років розділяв кордон, і, зрештою, привело до возз’єднання країни одинадцять місяців по тому. Це відповідало волі громадян обох німецьких держав, що обумовило мирний і безкровний характер цих подій. Падінню стіни передували численні втечі жителів НДР на Захід через Прагу, Варшаву та відкритий на той час кордон Угорщини з Австрією, а також масові протести проти обмеження свободи пересування та режиму в цілому.

Опір східних німців, кульмінацією якого стало повалення «найпотворнішої споруди в Європі», надав чіткі імпульси сусіднім народам у їхній боротьбі за свободу. Значення цієї події як для світу, так і для нашого регіону важко переоцінити, адже об’єднання Німеччини привело не лише до змін на політичній карті Європи, а й вплинуло на процеси на радянському просторі. Падіння Берлінської стіни прискорило розпад СРСР і, безумовно, наблизило незалежність України.

Із дитинства в мене залишилися власні спогади про Берлінську стіну, яку я побачила школяркою, коли приїхала до НДР за програмою обмінів. Тоді я, звісно, не усвідомлювала жахливу сутність тоталітарної системи, що її уособлювала стіна. Коли ж повернулася до Берліна вже як посол і ознайомилася з численними матеріалами, що, зокрема, експонуються в Музеї Берлінської стіни, зовсім інакше відчула трагедію німецького народу. В сучасній столиці ФРН і досі живі спогади про минуле, і як історична пам’ятка зберігаються розмальовані фрагменти стіни та вузькі смуги, викладені бруківкою там, де вона проходила.

Побудову і падіння Берлінської стіни варто розглядати й крізь призму підсумків Другої світової війни, повоєнного розвитку і політики великих держав стосовно Німеччини. Нинішня демократична Німеччина багато чого зробила для адекватного переосмислення свого минулого і своєї відповідальності за найстрашнішу війну в історії людства. Водночас привертає увагу, що дедалі частіше німці, слідом за деякими російськими політиками, кажуть лише про внесок Росії в боротьбу з нацистською Німеччиною та згадують про страждання російського народу в роки війни, свідомо чи несвідомо ігноруючи жертви та роль інших народів колишнього СРСР у перемозі над фашизмом. Це, на жаль, засвідчив загалом дуже змістовний і націлений на майбутнє виступ президента ФРН Х. Кьоллера в Берліні 31 жовтня на урочистостях з нагоди 20-річчя падіння Берлінської стіни. Прикро, що екс-президент СРСР М. Горбачов не лише не виправив цієї помилки, а й сам заявив, що Росія в тій війні втратила 30 млн. людей, автоматично включивши до їхнього числа мільйони українців, які разом з синами й доньками інших народів віддали своє життя за перемогу.

— Пані посол, чи віддають належне тому, що сталося 20 років тому, сьогодні в Європі, зокрема німці, з якими вам доводиться спілкуватися?

— Безперечно. 9 листопада має для німців подвійне значення. З одного боку, — це радісне свято демократії, свободи та злуки, а з другого — день вшанування пам’яті жертв режиму НДР, адже з часу побудови 1961 року 43-кілометрової стіни біля неї загинуло чимало людей. Остання жертва — 20-річний Кріс Геффрой був застрелений прикордонником НДР у лютому 1989 року при спробі втекти на Захід.

У німецькій історії цей день асоціюється ще й з революцією 1918 року та проголошенням Веймарської республіки, мюнхенським путчем Гітлера 1923 року та сумнозвісною «кришталевою» ніччю єврейських погромів 1938 року. Проте 9 листопада передусім є символом волелюбства. Так, федеральний президент Х. Кьоллер назвав його історичним надбанням німецького народу, що зобов’язує суспільство зберігати та зміцнювати засади демократії, свободи та справедливості, а віце-президент бундестагу B. Тірзе (уродженець східних земель) назвав це «найщасливішим явищем в історії Німеччини». Один із корифеїв німецької дипломатії Г.-Д. Геншер розповів, що не спав тоді усю ніч і не міг повірити в те, що сталося, настільки це було зворушливо. Навіть через 20 років в його очах не можна не помітити особливого блиску, коли він говорить про 9 листопада. А колишній мер Західного Берліна В. Момпер і досі не вірить, що обійшлося без кровопролиття, адже ситуація була вкрай напруженою.

Як сказав президент Х. Кьоллер, «любов народів до свободи, мирні революції 1989 року та державне мистецтво трьох політиків (М.Горбачова, Дж.Буша і Г.Коля. — Н.З.) відчинили двері для мільйонів, змінили ландшафт Європи та одарили світ цілком новими шансами і завданнями». «Багато хто тоді мав бачення кращого світового порядку зі свободою та прогресом для усіх... Але бачення свободи і світового порядку виправдалося лише частково».

Так, мирна жовтнева революція в НДР і падіння Берлінської стіни проторували шлях до німецької єдності, але цей шлях і досі, на жаль, не пройдений до кінця. Хоча з часу возз’єднання вирівнювання умов життя на сході та заході країни стало відчутним у багатьох сферах (освіта, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, транспорт, телекомунікації, енергетика, захист довкілля), найбільш гострою є проблема безробіття на сході країни, де його рівень удвічі вищий, ніж у західних землях. Із моменту повалення Берлінської стіни число жителів Східної Німеччини скоротилося на 1,5 млн. осіб. Процес внутрішньої міграції триває понині: лише 2008 року з нових федеральних земель у пошуках роботи виїхало понад 50 тис. громадян, переважно — молодь.

«НАШІ ВНУТРІШНІ НЕГАРАЗДИ ЛИШЕ ПОСИЛЮЮТЬ АРГУМЕНТАЦІЮ ЄВРОСКЕПТИКІВ НА БЕРЕГАХ ШПРЕЕ»

— Чи не здається вам, що останнім часом у Європі та Німеччині збільшується кількість політиків, які б хотіли поставити нову стіну між ЄС та Україною?

— Щодо загальної ситуації в Європі, то це, як кажуть, видніше з Брюсселя. Я не можу погодитися й з оцінкою стосовно ФРН. Не кажучи вже про те, що термін «стіна» у свідомості німців залишився хіба що як анахронізм минулого. Насправді ситуація виглядає інакше. Німецькі політики, як і громадськість у цілому, стали більш критично ставитися до ідеї розширення ЄС, але це зовсім не означає, що вони хотіли б закрити двері для країн, які прагнуть членства та демонструють готовність з точки зору виконання необхідних критеріїв. Чітку відповідь на це питання дає й коаліційна угода нового федерального уряду, а також програми провідних опозиційних партій, які вважають, що Україні слід надати європейську перспективу.

— Пані посол, як ви гадаєте, чому Німеччина не хоче давати Україні перспективу членства в ЄС і тим самим ще більше спонукати політичну еліту України до реформ і реального якомога швидшого приєднання до Об’єднаної Європи — ЄС?

— ФРН глибоко зацікавлена в просуванні України шляхом політичних і соціально-економічних реформ, справедливо вважаючи, що це максимально наблизить її до досягнення стандартів, необхідних для членства в ЄС. При цьому вона не лише декларує, а й підтверджує це конкретними справами. Достатньо згадати про відкриття Генерального консульства ФРН в Донецьку, участь країни в реалізації проектів ЄС в Криму або збільшення обсягів фінансово-технічної допомоги у важливих для нас сферах (енергоефективність, інфраструктурні проекти, Євро-2012 тощо).

Але надання Україні європейської перспективи в Берліні майже ототожнюється з наданням статусу країни-кандидата або розглядається як своєрідний автоматизм на цьому шляху. В головах німецьких політиків ще свіжі спогади про передчасне ухвалення з боку ЄС рішення щодо прийняття недостатньо підготовлених до цього країн. Не випадково в коаліційній угоді з’явився додатковий бар’єр, а саме — «здатність до розширення» з боку самого ЄС. Отже, німецький уряд підкреслює необхідність завершити процес інституційного реформування ЄС. Додатковими аргументами є фінансово-економічна криза, недостатня підтримка громадськості, «турецький чинник»... Наші ж внутрішні негаразди лише посилюють аргументацію євроскептиків на берегах Шпрее.

«...УСПІШНИЙ ПРИКЛАД УКРАЇНИ СПОНУКАТИМЕ НАШИХ СУСІДІВ ДО ЗМІН»

— На словах багато німецьких депутатів та експертів визнають, що Німеччина зацікавлена в тому, щоб Україна досягла успіху і продемонструвала росіянам, що демократія — це ключ до розвитку і процвітання країни та самореалізації її громадян. Чому ж у Києві не відчувається реальної підтримки з боку Берліна? Що заважає Німеччині бути тут більш активною і запроваджувати проекти з модернізації України, як це має місце у її відносинах з Росією?

— Охоче погоджуюся з тим, що ФРН зацікавлена у досягненні Україною успіху. На моє переконання, це дійсно так, але стосується не лише України. За час перебування в Берліні я мала змогу пересвідчитися, що тут не менш зацікавлені в успішній та процвітаючій Росії та інших сусідніх країнах. Тезу про те, що демократія — це ключ до розвитку і процвітання країни та самореалізації її громадян, вже неодноразово доведено на прикладі багатьох країн, і в цьому плані ми є першопрохідцями лише в нашому регіоні. До того ж, зацікавленими в досягненні успіху та демократії насамперед маємо бути ми з вами. Ну, а успішний приклад України, безумовно, спонукатиме наших сусідів до змін. Стосовно підтримки з боку Берліна, то зрозуміло, що ми вкрай зацікавлені в нарощенні її реального виміру. Посольство докладає чимало зусиль для посилення взаємодії на всіх без винятку рівнях і розвитку взаємовигідної співпраці в політичній, економічній, військово-технічній, гуманітарній та інших сферах. На жаль, обсяг інтерв’ю є недостатнім, щоб перерахувати всі кроки, що робляться з цією метою. Хочу лише зазначити, що, попри поширювані думки, зони впливу чи інтересів не відіграють у наших взаєминах з ФРН будь-якої відчутної ролі.

Що ж до причин, які заважають ФРН бути більш активною в Україні та запроваджувати проекти з модернізації на кшталт російських, то слід нагадати, що Росія має статус стратегічного партнера ФРН, а німецький бізнес там представляють шість тисяч. компаній. Обсяги торгівлі ФРН з Росією багаторазово перевищують обсяги торгівлі з Україною, хоча минулого року ми й перейшли рубіж у 10 млрд. дол. Крім того, багато проектів з модернізації спільно фінансуються ФРН і Росією, яка має для цього ресурси, які не порівняти з нашими. Росія є одним із активних інвесторів у німецьку економіку, що теж треба враховувати, згадаймо хоча б операцію з порятунку «Опеля». Добре відомо, що бізнес є найкращим лобістом інтересів країн, куди він вкладає гроші. І хоча ФРН є одним із найбільших іноземних інвесторів в Україні (17% обсягу прямих іноземних інвестицій), поки що потенціал наших відносин далекий від вичерпання.

СИГНАЛИ ВІД НОВОГО ГОЛОВИ МЗС ФРН

— Яких змін слід очікувати у відносинах наших країн (України та Німеччини) з приходом до влади «чорно-жовтої» коаліції й зокрема Гідо Вестервелле на посаду віце-канцлера, міністра закордонних справ?

— Успіх зовнішньополітичної діяльності України суттєвим чином залежить від її відносин з державами, що є провідними гравцями європейської та міжнародної політики. Безперечно, Німеччина —один із наших ключових партнерів, від якого певною мірою залежить успіх нашої європейської та євроатлантичної інтеграції. Для нинішніх українсько-німецьких відносин характерним є гармонійний розвиток політичного діалогу при нарощуванні практичного співробітництва в різних сферах. Попри об’єктивне зменшення «обертів» двостороннього діалогу через перманентний виборчий марафон 2009 року у ФРН і початок президентських перегонів в Україні, обмін думками між українським та німецьким керівництвом дозволяє «звірювати годинники» та визначати шляхи вирішення таких важливих питань спільного порядку денного, як подолання фінансово-економічної кризи, енергетична безпека, співпраця з ЄС, НАТО.

Інавгурація нового кабінету в Берліні створює нові можливості для подальшого розвитку українсько-німецьких взаємин. Підстави для обережного оптимізму насамперед ѓрунтуються на традиціях німецьких лібералів, закладених ще Г-Д. Ѓеншером щодо важливості розбудови активної співпраці з країнами Східної Європи, серед яких Україна посідає особливе місце. Свідченням цього, зокрема, є фіксація перспективи членства України у програмних документах ВДП. Цей момент, щоправда, в коаліційній угоді не знайшов свого відображення, однак, як нас запевняють наші друзі з ВДП, Україна залишатиметься серед пріоритетів ліберальної зовнішньої політики. Під цим кутом розглядаємо й отримані від нового голови МЗС ФРН Г. Вестервелле сигнали, виголошені в його промові на церемонії вступу на посаду міністра. Так, зокрема, він підкреслив очевидну потребу посилення співпраці з країнами Східної Європи у контексті продовження проекту В. Шееля, В. Брандта, Г. Коля, Г.-Д. Геншера, К. Кінкеля та ін.

Утім, хотіла б застерегти нас всіх від ейфорії. Адже саме від нас, українців, передусім залежатиме те, наскільки ефективно будуть використані такі сигнали. Безперечно, формуючи філософію українсько-німецьких відносин, ми повинні виходити з існуючого об’єктивного зростання прагматичного інтересу ФРН до України як важливого партнера на Сході Європи. Конкретними індикаторами такого інтересу є залучення України до співпраці у форматі «Веймарський трикутник плюс» разом з ФРН, Францією та Польщею, німецькі ініціативи з метою реалізації різнопланових проектів ЄС в Криму та створення Чорноморського Європейського коледжу в Севастополі. Однак Україна конкретними прикладами має довести серйозність намірів бути надійним та передбачуваним партнером ФРН та Європи в цілому. Наші німецькі колеги готові й далі надавати Україні дієву підтримку в продовженні структурних реформ, зміцненні демократичних засад, впровадженні ринкових принципів у економіці. Ці та інші практичні кроки варто розглядати саме в європейському контексті, адже вони реально, а не гіпотетично наближають Україну до Європи. І в цьому сенсі ФРН є нашим головним союзником. Не менш важливим завданням є ефективне використання німецької фінансово-технічної допомоги в пріоритетних для нас сферах, таких як енергоефективність, розбудова інфраструктури, модернізація Збройних сил та ін. Шляхом забезпечення відчутного прогресу у вирішенні практичних питань ми зможемо створити об’єктивні передумови та базу для позитивної трансформації стриманої позиції Берліна з чутливих питань перспективи членства України в ЄС, діалогу щодо безвізового режиму тощо.

«ПРИТІК ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ НАПРЯМУ ПОВ’ЯЗАНИЙ ЗІ СТАБІЛЬНІСТЮ СИТУАЦІЇ В КРАЇНІ»

— Що мають робити обидві сторони, аби зупинити відтік німецьких інвестицій з України і сприяти їхньому зростанню?

— Не зовсім погоджуюся з такою постановкою запитання. Залишаючись іноземним інвестором номер два в Україні, ФРН за підсумками першого півріччя перебувала на шостому місці за обсягами зростання інвестицій. Отже, йдеться не про їхній відтік, а про те, що темпи приросту є не такими високими, як нам того хотілося би, попри всю привабливість та стратегічну важливість українського ринку.

Чому так відбувається? Мої численні бесіди з провідними німецькими політиками, підприємцями, банкірами підтверджують: проблема — в нас самих, а притік іноземних інвестицій напряму пов’язаний зі стабільністю ситуації в країні. Конкретно йдеться про законодавчу базу, митне і податкове регулювання, надійний правовий захист капіталовкладень. А поле для спільної діяльності тут величезне: АПК, енергетика й технології, постачання енергоносіїв до Європи — це лише деякі з багатьох перспективних напрямів інвестування та майбутньої взаємовигідної співпраці.