Як пережити «рекордний» врожай

Сільське господарство єдине з-поміж решти економічних секторів достойно витримало перші удари кризи. Завдяки великому врожаю зернових у 2008 році аграрний сектор, за підсумками січня-червня 2009 року, продемонстрував зростання на 2,6%. Зернові успіхи селян так надихнули деяких вітчизняних політиків, що вони заговорили про появу нової експортної надії для України, яка в перспективі складе достойну конкуренцію металургам та хімікам. Аби й у 2010 році пишатися зростанням агросектору, сьогодні потрібно зрозуміти, якою ціною селянам дався зерновий врожай-2009. Що це: заслужений успіх чи лише мізерна частина ще нереалізованого потенціалу? І відповідно до висновків, будувати відносини по лінії «аграрії — влада». Часу на роздуми майже не залишилося: в країні вже обмолотили більше 80% всіх зернових площ та зібрали 29,5 мільйона тонн зерна.

«Тримаємося з останніх сил і робимо це в збиток — тому що не готуємо посівні площі на осінь», — розповідає «Дню» про особливості робочих буднів генеральний директор аграрного підприємства «Зелена долина» Роман Мазур. На запитання ж, чи отримують аграрії від держави обіцяну підтримку, Мазур відповідає: «Ви що, смієтеся над сільгоспвиробником? Говорити можна багато чого й робити собі імідж. Я так розумію, що за це їм нічого не буде. Та ви будь-якого сільгоспвиробника запитайте, чи є дотації? Чи є відшкодування? Чи є дотаційна, так звана помаранчева солярка? Я гадаю, що кожен фермер, у якого є совість, скаже, що немає нічого». Тому й доводиться розраховувати переважно на свої сили та на вміння домовлятися з головними фінансовими партнерами — банками. За словами Мазура, його підприємство повернуло банку 20% кредиту, а той пішов на певні поступки клієнту.

Знайти спільну мову в умовах кризи щастить не всім аграріям, говорять опитані «Днем» експерти. За їхніми оцінками, лише 30-50% агрокредитів банки продовжили. Більшості ж фермерів доводиться «викручуватися» за рахунок внутрішніх резервів. «Наші виробники роблять свою справу сумлінно, не дивлячись на всі невиконані обіцянки уряду, на всі кризи та на ганебне ставлення до них банків, — розповідає «Дню» президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Алекс Ліссітса. — Сьогодні селяни демонструють зростання з останніх сил. А що буде з посівами на 2010 рік? Оце справді питання. Потрібно говорити чесно, що відбудеться зменшення посівних площ під зернові. Бо сьогодні багато селян просто не мають ресурсів, аби провести на гідному рівні осінньо-польові роботи. А багато невеликих господарств кризу взагалі не переживе. Однак я сподіваюся, що українські аграрії знову засукають рукава й витягнуть країну з кризи».

Скільки, де й чого не досіють, зараз ще важко остаточно говорити, резюмує Ліссітса. Але, за попередніми прогнозами, замість пшениці найпевніше посіють сою або ріпак. Тож 2010 року цілком можливий ріпаковий ренесанс. Намічається тенденція, що зерновий недосів матиме чіткий регіональний характер. Так, за прогнозами експерта, дуже складна ситуація може виникнути в Криму. Адже після запровадження нового зернового стандарту саме значна частина кримського збіжжя потрапила до класу «фуражне». «Загалом зменшення посівних площ в країні буде від 10 до 20%», — прогнозує Ліссітса.

На думку ж експерта «УкрАгроКонсалтинг» Єлизавети Малишко, 2,6% зростання дали перехідні залишки рекордного зернового врожаю з 2008 року. Їх і сьогодні експортують на світові ринки українські зернотрейдери. В 2009 році зернові перспективи для аграріїв позитивні, але не такі прибуткові, вважає експерт. Бо внутрішня ціна на зерно невисока, внутрішній попит не зростає та й обсяги врожаю менші. «Будуть інвестиції — буде й зростання», — називає головну умову руху агарного сектору вгору Малишко. Так, за її словами, якщо фермерів забезпечать достатньою кількістю міндобрив та засобами захисту рослин, недорогим пальним та змусять проводити правильно сівозміну, то в перспективі Україна може розраховувати на зерновий урожай у півтора-два рази більший ніж нинішній. Водночас, вона не згодна з Ліссітсою, який прогнозує зміну посівних орієнтирів. На думку Малишко, різкий перехід на вирощування олійних рослин неможливий через технологічні аспекти: хороші врожаї сої, рапсу та соняшнику будуть тільки при вирощуванні цих культур на одному полі не частіше, ніж один раз у 4-5 років. Тому співвідношення — 30% посівних площ під олійні та 70% — під зернові — збережеться й надалі.

На відміну від експертів, обираючи посівну тактику на наступний рік, селяни все частіше прислухаються до голосу економічного розуму. Якщо врожай не приніс бажаного прибутку, то сіяти треба щось цінніше. І хоч, за даними компанії «Проагро», наприкінці липня зернові трохи зросли в ціні (продовольча та фуражна пшениця подорожчала на 30 грн./тонна, а ячмінь — 50 грн./тонна), однак у тривалу тенденцію це не трансформується. Бо зростання викликали зернотрейдери, у яких саме зараз «горять» міжнародні контракти, і їм терміново потрібне зерно. Зараз їм вигідніше трохи підвищити внутрішню ціну, ніж отримувати претензії зі сплати пені та штрафів за невиконання контрактів від замовників. Як тільки контракти виконають, укладати нові ніхто не буде за таких цін. «Передумов для підвищення ціни немає як на зерновому ринку України, так і на світовому, — зауважує Ліссітса. — Ситуація не зміниться ще, як мінімум, до кінця 2009 року. У кращому випадку ціна може піднятися на 7—10%».

Але до кінця 2009 року ще далеко. Селянам же потрібні гроші. Шукати їх аграрії, найпевніше, будуть у Аграрному фонді. Нагадаємо, що він проводить закупівлі зерна під заклад, за цінами вищими, ніж на ринку. Чи ж витримає зерновий наплив Аграрний фонд, адже чимало фермерських господарств не мають змоги зберігати зерно на елеваторах?

За словами Ліссітси, в розпорядженні фонду не більше 700—800 мільйонів гривень. «Це не той обсяг грошей, яким можна стабілізувати ситуацію на ринку. Для цього потрібно, як мінімум, 5—6 мільярдів гривень», — говорить він «Дню». Тому, якщо не додасться коштів, зернове збіжжя і далі скуповуватимуть спекулянти.

КОМЕНТАРI

Сергій СТОЯНОВ, генеральний директор «Української аграрної конфедерації»:

— Потенціал аграрного сектору значний, і він сьогодні не сформований повністю. Аграрний сектор має великі можливості для зростання. Так, Україна із своїх чорноземів мала б збирати не 35 центнерів кукурудзи з гектару, а — 80, не 28 центнерів пшениці, а — 60. Як найповніше сформувати цей потенціал? Виробникам для цього потрібно мати достатньо фінансів, щоб дотримуватися всіх технологій. Тепер щодо розмов про те, що всі галузі економіки впали, і тільки аграрний сектор продемонстрував зростання. Він демонструє зростання за інерцією, яка розпочалася 2008 року. Давайте проживемо ще рік в умовах справжньої кризи, і тоді в липні-серпні 2010 року побачимо реальну картину.

Говорячи про цьогорічний зерновий урожаю, зазначу: у липні тільки почалося розкачування експорту (на зовнішні ринки продали 1,7 мільйона тонн). Я вважаю, що у серпні буде експортовано не менше двох мільйонів тонн. У контексті ж розмов про низькі закупівельні ціни на зерно скажу так: на світових біржах продається 5—7% зерна. Але саме вартість зерна на біржах виступає ціновим орієнтиром для всіх продавців та покупців. Українські ж ціни формуються під впливом біржових показників та тендерів, які проводять головні зернові імпортери з Північної Африки, Бангладешу, Пакистану, Індії, Кореї, Японії. Беручи участь у цих тендерах, українські зернотрейдери продають збіжжя наперед, конкуруючи при цьому один із одним та з рештою учасників ринку. Фактично ці тендери — гра в рулетку. Адже, отримавши контракт, вони виходять на внутрішній ринок і саме тут починають конкурувати за зерновий ресурс, підігріваючи ціну на внутрішньому ринку. Отже реальна вартість зерна народжується в боротьбі між зернотрейдерами за виконання укладених контрактів. Тому мені видається дивним, коли трейдерів звинувачують у змовах. На українському ринку достатньо зернотрейдерів, які жорстко конкурують один із одним щодо ціни.

Юрій КАРАСИК, голова Всеукраїнського союзу сільськогосподарських підприємств:

— Зростання агросектору стало можливим завдяки значним перехідним зерновим запасам з 2008 року. Сьогодні їх продовжують експортувати за кордон. Про результативність роботи агросектору в 2009 році можна буде судити тільки за підсумками другого півріччя 2009 року та першого — 2010 року. Але зараз я не бачу позитивного прогнозу. Він може з’явитися, якщо вдасться організувати нормальну роботу ринку зерна, соняшнику, цукру, кукурудзи та тваринницької продукції.

У продовження зернової теми хотілося б запитати: чому українське зерно не використовується для розвитку внутрішнього ринку? Адже внутрішній ринок — найрентабельніший із точки зору прибутків. Якщо зерно продається на ньому, то практично не витрачаються гроші на різноманітну логістику. Зібране в певному регіоні зерно можуть споживати тамтешні хлібопекарі, його можна використовувати і для виробництва комбікормів, для розвитку тваринництва, для роботи спиртової галузі. Давайте нарешті працювати на внутрішньому ринку, зокрема, розвивати свинарство і скотарство. Сьогодні потрібно з усіх сил намагатися, щоб Україна експортувала не фуражне зерно, а м’ясо та молочні продукти. Повірте, з економічної точки зору — це вигідніше в декілька разів.

Сьогодні також існує невідповідність між реальною потребою аграріїв у фінансах та наявними можливостями залучення коштів. Взяті 2008 року кредити практично використані, але віддачі вони ще не дали. Нові кредити селяни не можуть взяти, щоб закупити паливо чи засоби захисту рослин. Тому максимально викачуються обігові кошти господарств. А це дуже недобре у розпал збирання врожаю та перед початком нового посівного сезону. То до чого може призвести такий фінансовий дисбаланс у товаровиробників? По-перше, може не повністю виплачуватися орендна плата власникам землі. По-друге, несвоєчасно може виплачуватися зарплатня робітникам. По-третє, будуть меншими посіви під урожай 2010 року. І останнє — почне зменшуватися поголів’я худоби. Тому зараз дуже важливо розблокувати роботу банківської системи. За моїми підрахунками, для успішного проведення посівної компанії-2010 селу потрібно 10—15 мільярдів гривень.