Чому ми настільки марнотратні щодо своєї спадщини?

Понеділок не «найконцертніший» день, але це не перешкодило аншлагу в залі Національної філармонії ім. М. Лисенка. У циклі «Вечори української музики. Спадщина і сучасність» звучала музика Віталія Губаренка. Концерт був присвячений 75-річчю композитора, який так рано пішов від нас. Щоправда, встиг він багато — в його спадщині, не враховуючи дрібних творів і великих симфонічних форм, 13 опер і балетів, які з’являються на рідних сценах несправедливо рідко.

Узагалі число «13» дуже знакове в його житті. Досить лише пригадати кілька сакраментальних подій (окрім кількості написаних оперно-балетних творів). Народився — 13 червня. На 13-й день перебування в лікарні помер. А через 13 днів після цієї сумної події відбулася прем’єра останнього його твору — хореографічних сцен «Вій». Він продовжував працювати над «Вієм» усі останні дні, й лікарняна обслуга пам’ятає, як він наспівував по телефону диригенту його ритми.

Керівництво київської філармонії, в особі директора Дмитра Остапенка і художнього керівника Володимира Лукашева, які плідно працювали з Віталієм Губаренком ще в Харкові, — перший був директором Харківського оперного театру, другий — його режисером, — зверстали програму бережно та цікаво. У концертному виконанні вперше прозвучали два варіанти «Вія».

У першому відділенні у виконанні Академічного симфонічного оркестру Національної філармонії під керівництвом Ігоря Палкіна — хореографічні сцени «Вій». Ті самі, які він наспівував по телефону з лікарні у свої останні дні. Причому, тоді ще два молоді перспективні диригенти дуже зацікавили музикою маститого вже Віталія Губаренка і він встиг із ними плідно попрацювати. Імена їх — Володимир Сіренко та вищезгаданий Ігор Палкін.

Знаменитий гоголівський сюжет в інтерпретації композитора, який не вперше до нього звернувся, робиться ще більш щільним, загадковим і енергетичним. За великим рахунком, це — готовий балет, який, на жаль, ніхто поки що не поставив.

У другому відділенні звучала опера-балет «Вій», що була написана 25 років тому, до 175-річчя письменника на замовлення, до речі, Київської опери. Щоправда, отримавши партитуру керівництво театру засумнівалося, на догоду реалістичним «цеківським» перевагам, у правомірності існування на головній оперній сцені країни містичного сюжету земляка-класика. Заради справедливості потрібно зауважити, що опера була поставлена в Одесі і з успіхом йшла шість сезонів. Концертне її виконання було представлене слухачам уперше.

До оркестру під керівництвом Ігоря Палкіна приєднався хор «Хрещатик», яким керує Павло Струць, солісти філармонії: володар прекрасного баритона Анатолій Юрченко (Хома), глибоке, легке й артистичне меццо-сопрано — Ольга Табуліна (Бубличниця). Партію Сотника виконав давній друг і соратник, тенор Олександр Востряков, якому свого часу Віталій Губаренко присвятив монооперу «Самотність».

На подібних концертах ми розуміємо, що маємо безцінну музичну спадщину, яка анітрохи не поступається світовим досягненням сучасної музичної культури. Шкода лише, що театри не включають такі постановки до своїх творчих календарних планів, а Міністерство культури й туризму не має у своєму розпорядженні коштів для здійснення цих постановок, які за правом могли б прикрасити не лише репертуарну афішу рідних театрів, але й продемонструвати світу істинно національне мистецтво.