Полігон для майбутніх футбольних зірок
Юнацькі ФК готуються до ювілейного «Кубку Ретро»
Удев’яте в Обухові під Києвом відбулися традиційні міжнародні змагання дитячих футбольних команд Кубок «Ретро». З кожним роком цей турнір набуває все більшої популярності. В останніх змаганнях взяли участь понад тисячу дітей з України, Прибалтики, Росії, Білорусі, Молдови. Для участі в наступному, ювілейному, турнірі організатори хочуть запросити дитячі футбольні команди з Франції, Італії та інших країн — аби там переконалися, що у нас теж не на гіршому рівні проходять такі спортивні свята. Всю «кухню» дитячого футболу знає організатор Кубка «Ретро», тренер Петро Ніколенко. Він хоче, щоб на 10-й ювілейний турнір приїхало як мінімум дві тисячі дітей! Про особливості цих змагань та розвиток дитячого футбольного руху в Україні Петро НІКОЛЕНКО розказав «Дню»:
— Міжнародний дитячий турнір «Кубок «Ретро» — це одні з найбільших змагань з футболу в Україні. Відбулося вже 9 таких змагань в Україні, і з кожним роком кількість учасників збільшується і географія розширюється. На цей футбольний чемпіонат зібралися діти від Владивостока до Вільнюса, від Санкт-Петербурга до Сочі. Було багато команд з України, також приїхали з Білорусі та Молдови. Для дітей це було справжнім святом, оскільки відбулися матчі, ігри, знайомства. За чотири дні діти зіграли 140 матчів. У жовтні проходитиме ювілейний кубок, ми хочемо зібрати всіх переможців турнірів і запросити команди з Італії, Франції, щоб показати, що ми теж щось можемо. Найважливіше те, що тепер нашим дітям не обов’язково їхати грати за кордон — ми будемо запрошувати дитячі футбольні команди з Європи до себе. Такі змагання в Європі проводяться постійно, а в нашій країні немає. Коли я поїхав за кордон зі своєю командою, в мене з’явилася мрія зробити такий турнір в Україні, щоб ми не захоплювалися тільки тим, що робиться за кордоном.
Головне — зламати нашу психологію, що нам потрібно купувати за кордоном футболістів, адже я переконався, що наші діти — не слабші за європейських. Наприклад, ми позаймалися років два-три з нашою дитячою командою «Ретро», а потім поїхали за кордон у Францію на міжнародні змагання. Там, у Парижі, ми виграли перше місце. Я подивився, як там проводять турніри, скільки людей беруть участь у дитячому святі, як допомагають організувати турніри батьки, як це в них виходить красиво, і тоді вирішив зробити турнір в Україні, щоб був не гірший, ніж у Парижі. Починав з п’яти команд, потім було вже 25 команд, затим — 30. В останньому турнірі брали участь 50 команд, а це — тисяча дітей.
Дуже хотілося показати дітям, що ми — теж конкурентоспроможні, і щоби вони зрозуміли, що є не гіршими за гравців з Франції, Італії чи Чехії. І нам це вдалося. Цей турнір уже є досить популярним, хотілося б зробити його ще популярнішим — для цього потрібно йти далі. Хочеться не відставати від Європи хоча б у дитячому футболі, а в майбутньому, може, й станемо кращими футболістами. Образливо тільки, що два роки поспіль українські дитячі футбольні команди не можуть виграти.
— В останньому турнірі виграла команда з Сочі, а ваші підопічні з «Ретро» були на другому місці. В чому проблема?
— Проблема — в підготовці тренерів. Нині я хочу запросити кращих «зіркових» європейських тренерів, щоб вони в програмі нашого турніру, який відбудеться у жовтні цього року, провели семінари для наших тренерів. Сподіваюся, що мені вдасться їх вмовити приїхати... Нашим тренерам потрібно підвищувати свій рівень, адже, якщо в останні два роки наш київський клуб, який тренують наші тренери, не може виграти кубок, то потрібно щось робити. Нам постійно потрібно підвищувати ці професійні якості наших тренерів, щоб вони мали що дати дітям. Наша стара «тренерська гвардія» уже на пенсії, а в середовищі молоді нині не до спорту. Цей пробіл нині відбивається на стані футбольної підготовки. Тому потрібно це наздоганяти: семінарами, навчаннями, спілкуванням з професіоналами. А в процесі змагань можна й вчитися.
Діти ж талановиті, безумовно, у нас є. Звісно, є свої труднощі. Наприклад, робота тренера — не високооплачувана, не кожен захоче займатися такою роботою. Працювати з дітьми — це ціла наука...
Такі свята, такі змагання зрушують з мертвої точки це все. Без них діти можуть тренуватися, готуватися, але головне — зустрітися і показати себе, проявити, помірятися силами. Це надихає на подальшу роботу, це дає ціль дітям в житті. Бо просто тренуватися заради того, щоб тренуватися — не цікаво. Нині відбувається підготовка до наступного чемпіонату.
— Чи мріють ваші вихованці стати професійними футболістами?
— Моїм дітям, з якими я починав роботу, вже по 16—17 років. Вони вже самі тренують семирічних дітей. Я їх до цього заохочую, і їм це подобається. Думаю, що вони й є майбутнім нашого футболу, хоча на самому початку в мене була ідея створити клуб, аби забрати дітей з вулиці — щоб вони займалися спортом, щоб у них з’явилася якась мрія в житті. Тепер я бачу, що хтось стане футболістом, хтось — юристом, хтось — політиком, але вони всі бачили Європу, у всіх них було гарне дитинство. Футбол — це командна гра, тому діти вчаться допомагати один одному, підтримувати. Також треба вести здоровий спосіб життя, інакше ти не зможеш добре бігати і програєш супернику. І перед дітьми завжди є мета — постійно треба чогось досягати. Неможливо сказати, що я добре зіграв у цій грі — і заспокоїтися. Буде наступна гра, і непотрібно розслаблятися. Тобто постійно потрібно бути у формі й ставити перед собою вищу мету, тому вже немає часу, аби бродити по вулиці, курити чи випивати. Це — несумісне зі спортом. Коли діти програють, починають плакати, а я кажу: «Щоб не програвати, потрібно більше над собою працювати. Буде наступна гра — і ви обов’язково виграєте». Ці діти виростають гарними людьми, пам’ятають, що в них дитинстві було свято, що вони були за кордоном, і, коли дивляться свої фото з Угорщині, Словенії чи Франції, кажуть: «Ми теж хочемо, щоб у нас так було. Ми теж хочемо так само жити. І ми будемо працювати, аби наше місто теж було таким красивим».
