Степан КОВАЛЬ: «Щоб зробити добрий фільм, потрібна міцна ідея і багато-багато терпіння»

На підтримку мультиплікаційній темі — невелике інтерв’ю зі Степаном Ковалем, володарем «Срібного ведмедя» 53 го Берлінського фестивалю за анімаційний фільм «Йшов трамвай дев’ятий номер»

— Як ви оцінюєте стан сучасної анімаційної індустрії в Україні? Чи є вона взагалі? І які перспективи її розвитку найближчим часом і в стратегічному розрізі?

— Якщо і є анімаційна індустрія в Україні, то вона вже точно працює як доповнення до західної індустрії. Існує безліч організацій і студій, які клепають для інших держав серіали, частини повнометражних фільмів, комп’ютерні ігри…

Перспективи розвитку почнуться тоді, коли в країні настане сприятливий клімат для інвестування кіно, як, наприклад, у Росії. Видадуть наші горе-депутати такі закони, щоб вигідно й необхідно було б інвесторам і мас-медіа брати участь у кінопроектах.

— Чому, на вашу думку, українська анімація перебуває в занепаді? Зрештою, річ, мабуть, не лише у відсутності фінансування з боку держави.

— Українська анімація в прекрасному, здоровому стані, але весь свій потенціал поки що спрямувала на роботу на іноземного замовника. У поганому стані скоріше держава, яка не має ні ідеології розвитку молодшого покоління, ні законодавчої бази, яка дозволила б вкладати кошти в дитячі анімаційні проекти.

— Чи доводилося вам проводити майстер-класи зі створення мультфільмів? Що, передусім, має значення для створення хорошого мультфільму? Якими рисами повинен володіти мультиплікатор?

— Я ще дуже молодий режисер, щоб брати на себе відповідальність учити інших. А щоб зробити хороший фільм, потрібна міцна ідея і багато-багато терпіння.

— Вітчизняне телебачення наповнене анімаційними продуктами іноземного, в основному американського, виробництва. Дехто твердить, що ці мультфільми негативно відбиваються на психіці дітей. На яких мультиках, на вашу думку, повинні виховуватися українські діти?

— Далеко не всі анімаційні фільми, які дешево закуповує телебачення, погані. Просто це фільми зі своїми завданнями. Одні створені для прокату та збору коштів з усіх континентів, інші — просто настільки старі, що їх майже безкоштовно дають показувати. Кожному дитячому фільму відповідає вікова категорія юних глядачів. Так, якщо малюк подивиться фільм про трансформерів, він стане агресивним, і навпаки, якщо підліток подивиться телепузиків, він почне усвідомлювати, що всі навколо ідіоти…

— Чи має місце в анімації поняття тенденції? Якщо так, то які мультфільми серед світової еліти творців анімації зараз створювати модно?

— Не можу сказати, що є мода в анімації. Є нові технології, нові ідеї і талант.

— Яким має бути мультфільм, однаково цікавий як для дітей, так і для дорослих? У чому, на вашу думку, запорука успіху легендарного «Їжачка в тумані»?

— Не знаю, яким повинен бути фільм і для дітей, і для дорослих! Це як створювати танк, який може бути і підводним човном, і літаком одночасно, а ще може і в космос злетіти… Завдання складне, але здійсненне, далі все залежить від інституту сценаристів, армії редакторів, режисера і, звичайно ж, від міри освоєння сучасних технологій.

А «Їжака в тумані» нове покоління вже не розуміє, воно виховане на іншому кіно, зі своїми завданнями, естетикою та психологією, які більше відповідають американському глядачеві…

— Який ваш улюблений мультфільм?

— Кожні 3-4 місяці з’являється новий фільм, повнометражний або короткий. Якщо він мені сподобався, він стає об’єктом дослідження. Потім місце цього фільму займає наступний… Я просто не можу дивитися кіно як глядач, уже не можу, на превеликий жаль. Зате я можу створювати кіно для людей, і радію як дитина, коли мій фільм подобається.