Сергій Безруков. Сонячний хлопчик чи «месія?»

Його називають «сонячним» хлопчиком, здатним яскраво зіграти будь-які емоції. І пафосним імітатором у мистецтві, вічним заложником ролі романтичного бригадного капітана Сашi Бєлого, що принесла актору справді всенародну любов.

Його особисте життя, а точнiше, шлюб з актрисою Іриною Лівановою (колишньою дружиною актора Ігоря Ліванова), також супроводжувався скандалом, що довго не втихав. Проте й сьогодні, ні-ні, та й уколе в’їдливим словом хтось із журналістів уже з приводу показушних стосунків «солодкої парочки».

Сергій Безруков не тікає від відповідей на провокаційні запитання. Але вважає за краще говорити про мистецтво. Він пунктуальний і працездатний. І поспішає встигнути зробити багато чого. Грає у Театрі-студії під керівництвом Олега Табакова та у МХАТі. Багато працює на радіо і в кіно. Тільки минулого року на екрани вийшло декілька проектів з участю Сергія Безрукова, що знову неоднозначно сколихнули громадську думку. Це епічний анімаційний фільм «Князь Володимир», де Сергій озвучував головну роль. Телесеріали: «Майстер і Маргарита» Володимира Бортка та «Єсенін» режисера Ігоря Зайцева, знятий за ідеєю самого Сергія Безрукова.

Так я починала програму «Своя роль», знаючи Безрукова лише з екрана. Сьогодні, після спілкування з улюбленцем глядачів, не можу не доповнити цю преамбулу особистими враженнями. Сергій Безруков — артист, безумовно, здібний. Своєї думки я не змінила. І амбіційний. Не в найкращому значенні цього слова. Як інакше можна пояснити трансформацію іскрометного на сцені і в кіно молодого актора в навченого досвідом метра від мистецтва в рядовому інтерв’ю. Безапеляційно впевненого в тому, що проречена ним сентенція сумніву не підлягає. У н айгостріших моментах, щоб не піддавати своє висловлювання непотрібним розпитам журналіста, Сергій вдається до пафосного й безликого звертання «друзі мої». Він неначе підіймається над ситуацією, даючи зрозуміти, що «торг (читай, «суперечка») не доречний». Істину в останній інстанції знає він і тільки він, Сергій Безруков. Уміло маніпулює голосом, додаючи йому то хриплості, то млосності (зокрема, під час розмови про дружину). І від цього стає невимовно нудно й передбачувано. Начебто непоганий актор на перевірку виявляється звичайним статистом, що вправно користується відомим набором штампів. Найбільш щирим Сергій здавався, розповідаючи свої враження про Еміра Кустуріцу. Чи то знайомство зі всесвітньо відомим режисером вразило, чи то запитання застало зненацька. Якщо схилятися до останнього, можливо, чу тки про акторську обдарованість Сергія Безрукова трохи перебільшені? Проте ходіть у театр і в кіно і судіть про це самі. А наша бесіда з актором, хочеться вірити, просто допоможе вам розставити деякі акценти.

ЄСЕНІН

— Сергію, минулий рік деякі кінокритики називали роком Безрукова. На телеекрани вийшло два цікавих, але спірних проекти — «Єсенін» і «Майстер і Маргарита». Гадаю, логічно було б почати розмову саме з них.

— Основна справа зроблена. У черговий раз підкреслю, що виклався, граючи ці ролі, на сто відсотків. Щодо об’єму роботи, мені його не вистачало. Про Єсеніна, мого улюбленого героя, безперечно, можна було б зняти набагато більшу кількість серій. Глибина його генія безмежна. Це всесвіт, нескінченність. І тому багато що, природно, залишилося поза кадром. Матеріалу вистачило б на величезну кількість нових фільмів.

— На ваш погляд, у нових фільмах Сергій Єсенін був би пізнаваним чи різним?

— Він завжди буде абсолютно різним. І в спогадах сучасників і близьких великий поет завжди інший. Кожний з них знав свого Єсеніна. Тому будь- яка авторська версія бачення його, подана на розсуд глядачів, знайде й прихильників, і противників. Усім не догодиш. Щодо мого героя, мені не вистачало єсенінського простору. Спочатку жанр, вибраний режисером, диктував свої закони. Це детектив. Слідчий розслідує кримінальну справу Єсеніна, а будь-яке розслідування саме по собi вимагає конкретних фактів. До речі, донедавна ніхто й уявити собі не міг, що на поета Сергія Єсеніна було заведено 13(!) кримінальних справ. Ми вирішили в основу фільму покласти найскандальнішу версію його смерті — вбивство. Багато хто з єсенінознавців дотримуються офіційної версії — самогубства. Мені ж вибраний нами варіант уявляється єдино вірним. Але це скандал.

— Ви вірите, що Єсеніна вбили?

— Так, я читав багато літератури й знаю немало документальних фактів, що підтверджують це. На жаль, багато які з них сьогодні ще не можна використати в кіно з етичних міркувань. Ще живі родичі Єсеніна. Щоправда, ми часом забиралися в такі глибинні пласти життя поета, куди, на думку деяких єсенінознавців, «ходити» не варто. Наприклад, в особисте життя Єсеніна. Адже без цього життя — складного, некомфортного, іноді навіть страшного, повного емоцій, скандалів і проблем, безлічі жінок і любові до них — неможливо уявити генія XX століття. У ньому він черпав натхнення. Його життя і є сам Єсенін.

— Чи правда, що після виходу фільму на екран родичі Сергія Єсеніна пред’являли до вас певні претензії?

— Неправда. Просто існує безліч недоброзичливців, бажаючих ганьбити будь-яке, хоч трохи варте, починання. У цьому наша дійсність, на жаль. Річ у тім, що Єсенін ще й політично зачепив російський характер. Про націоналізм говорити не буду, оскільки він не був націоналістом. Сергій Єсенін — російський патріот, що, однак, деякими сприймається як коричнева чума, шовінізм. Категорично не згодний з таким поглядом, і ніколи не зміню свій. Проте будь- який вияв російського характеру, бунтарського духу — Ємельян Пугачов, Стєнька Разін — багато кому не дуже приємний. Певні теми, порушені у фільмі, стосуються політики і вельми лоскітливі. Після виходу картини на екран було багато замовних статей: в яких тільки гріхах нас не звинувачували. Якщо ви уважно прочитаєте публікації, зрозумієте, що комусь Єсенін дуже подобається, комусь — ні...

— Це iнше питання.

— Сказав би — це головне питання, бо про Сергія Єсеніна за життя не писали хороших статей і адекватних рецензій на його вірші. Єсеніна ненавиділи, його твори забороняли. Сергій Олександрович дивувався: «Невже я настільки пропаща людина, що викликаю таку злобу до себе?» Щодо епатажних вчинків, пов’язаних з його ім’ям: він «яскраво горів», протиставляючи себе владі більшовиків. У нього боліла душа за Росію. А його представляли банальним скандалістом. І в шкільній програмі Єсеніну приділялася найменша увага в порівнянні з іншими поетами срібного століття — Волошину, Цветаєвій, Ахматовій, Мандельштаму, Пастернаку. Не применшую їхнього таланту й значущості, але єсенінська тема зовсім відійшла на другий план. Із поета-бунтаря зробили слабенького херувимчика...

— Міщанського поета. Було таке формулювання.

— Вірно. І згодом Сергія Єсеніна стали забувати, його не знає молодь. Тому ми й вирішили піти на явний скандал, щоб сколихнути інтерес до чудового поета.

— Ви гадаєте, молодь дивилася фільм?

— Якщо вірити статистиці, молодь, в основному, і дивилася.

— Гадаю, вони дивилися на вас, свого кумира, актора Сергія Безрукова.

— Хоч там як, основна мета досягнута. Популярність віршів Єсеніна за інформацією інтернету збільшилася майже у 30 разів. Школярі вчать напам’ять його поезію. Проводять поетичні вечори. Їм уже мало інформації з підручників: молодь почала читати поезію срібного століття, щиро захоплюється нею. І хоч із того часу пройшло немало років, у молодих людей абсолютно інші інтереси, перемога наявна. Про фільм сперечаються, а це вірний шлях до істини. Було б жахливо, якби наша робота залишилася непоміченою. До речі, не так давно я зустрічався з дружинами поетів, і вони щиро дякували мене за точні фарби характеру поета, які вдалося підмітити. Адже з людьми творчими, дійсно, непросто співіснувати, сперечатися ніхто не буде. Були й інші думки: мовляв, Єсенін — талановитий поет і це головне. Навіщо зачіпати особисто-побутову лінію? Не зовсім розумію такий погляд. Адже він не людина-пам’ятник, який романтично покусував олівець, і раптом — бах! — осяяння! І полилися вірші. Подібний фільм уже був — «Співай пісню, поете!», де Сергій Ніконенко дуже схожий на Єсеніна. Картина не принесла ніяких плодів, живого Сергія Єсеніна ми не побачили. А про нашу роботу навіть хтось з філологів сказав, що фільм — абсолютна поема, оскільки в кожному кадрі зашифровані вірші Єсеніна. Просто потрібно захотіти це побачити.

— Ви з таким запалом і любов’ю говорите про Єсеніна, що виникає запитання: захоплювалися ним із дитинства?

— Читав уже з семи років. Що може бути чудовіше й чуттєвіше ранньої лірики: «Белая береза под моим окном принакрылась снегом, точно серебром. На пушистых ветках снежною каймой распустились кисти белой бахромой...» Як же це красиво! Я завжди був дитиною з уявою, і відразу перед очима берізки, що росли біля мого вікна. Особливо одна, яка взимку покривалася інеєм, спалахувала в західних променях сонця. І на просвіт кожна гілочка — у райдужному обрамленні... Це захоплення з дитинства: я вловлював в єсенінських віршах емоції, схожі на ті, що відчував сам, ще зовсім хлопчак.

— Вірші писали в той час?

— Писав. Любовні, дівчатам. Багато які вже забув, але один, що народився спонтанно, напевно, наслідувальне, мене налякав. І я перестав писати. Насамперед, тому що, коли граєш поетів, не можеш апріорі цього робити. Нічого не вийде, бо вони генії, а я — актор. Різні професії: це в акторстві відчуваю себе, як риба у воді, у поетів інша природа. А вірш був такий:
— Я знаю: мне судьбой начертано сгореть.
Душой, как магний, вспыхнуть и, погаснув, умереть.
От этой вспышки яркой тотчас ослепнет мгла.
И люди вновь уверуют: добро сильнее зла.

— Скільки ж вам було років, коли народилися ці рядки?

— Не так уже й мало. Років 16, напевно. Вони здалися мені не моїми, пророчими, чи що. Злякався, звичайно, ось і ухвалив рішення — ніколи більше не писати.

ІЄШУА ГА-НОЦРІ

— Перейдемо до «Майстра й Маргарити», до ролі Ієшуа Га-Ноцрі. Чи правда, що у вас було лише п’ять знімальних днів?

— Правда. Я ніколи не працюю паралельно в кількох картинах. Стараюся приділяти увагу кожній ролі. У цьому випадку вийшло досить легко. Єсенін у фільмі говорить про Христа. По суті, він і сам зійшов на хрест, якщо підійти до його образу філософськи. Складна, зламана доля... «Коли черти в душе гнездились, значит, ангелы жили в ней...» Єсенін володів ангельським, божественним даром, талантом поета. У той же самий час — проза життя, чортівня, що була навколо. Одна роль. Інша — Ієшуа. Робота серйозна, я навіть дотримувався посту перед тим, як взятися за неї. Мені хотілося грати майже дитину за мисленням, наївного, зворушливого й ранимого філософа. Однак режисер фільму Володимир Бортко сказав, що це невірно. Вдячний йому: він дійсно чудовий режисер, чудово відчуває акторів. Ми працювали разом уперше, але знайшли належну грань гідності Ієшуа Га-Ноцрі. Адже він виражає булгаківський погляд на Біблію, на Ісуса. На мою думку, «Майстер і Маргарита» — Євангеліє від Булгакова. Чув, щоправда, деякі називають цей твір Євангеліє від Сатани, але не згодний з такою думкою. Михайло Булгаков, насамперед, писав про сина Божого. Це його версія. Режисер мені весь час повторював: «Зберігай гідність. Ієшуа — не наївний, принижений і ображений філософ. Він — син Божий, у ньому є сила духа». Це те, що не грали до мене. Адже, щоб казати про Iстину, потрібно мати право й мати силу. Хто сказав, що Світло не має сили? Усе має силу. Недаремно ж говорять про воїнів світла. Мені важливо було повірити в ці слова. Я православний, хрещений і часом нелегко було вірити, що всі земні істоти — добрі люди.

— Сергію, невже ви і вбивці скажете, що він — добра людина?

— Спочатку всі люди добрі. Душа не може бути злою. За душі воюють Господь і Диявол, але сама по собі душа чиста.

— А якщо це насильник, який глумиться над малолітніми дітьми?

— У якийсь момент ним заволодів диявол. Колись і його душа була доброю.

— У такому випадку, очевидно, моя душа — зла. Ні за яких обставин не назву насильника доброю людиною!

— Я ставлюся до ролі Ієшуа філософськи. Вона мене багато чому навчила. Добро дійсно перемагає зло. Зло руйнівне саме по собі, а добро ні.

— Щодо фільму «Майстер і Маргарита» читала безліч рецензій. Як захоплених, так і критичних, добре аргументованих. А також... Ви посміхаєтеся, значить, розумієте, про що йдеться. Мовляв, Ієшуа Безрукова — той самий Саша Бєлий з «Бригади», тільки з довгим волоссям і в дранті. Ваші коментарі?

— Коли нічим зачепити, стараються що-небудь вигадати. Якщо вигадують, беруть найближче. Адже Саша Бєлий — вигаданий персонаж, незважаючи на те, що багато хто вважає його реальним героєм. У житті подібного не буває. Сергій Безруков разом із чудовим режисером Олексієм Сидоровим створили образ не бандита, а звичайної людини, що потрапила в страшну вирву подій 90-х. І він намагається залишитися людиною. Можливо, моментами Саша Бєлий нагадує когось з певного прошарку, оскільки підсвідомо глядачі намагаються знайти ці паралелі. Але одного разу я почув думку знаючих людей (не під час спілкування — дійшли чутки), що ми зіграли мрію бандитів. Вони хотіли б бути такими в житті. На жаль, це нереально. Це казка. Але раз ми зіграли мрію, значить, заслужили їхню шану й повагу.

ІРИША

— Олег Павлович Табаков колись сказав, що в його театрі, у «Табакерці», тільки два актори — Женя Миронов і Сергій Безруков — можуть робити все й на театральних підмостках, і в кіно, і на телебаченні без збитку для будь-чого. Рідкісна похвала. Але у вас же є «своя роль» і в буденному житті. Чи вистачає уваги для батьків? Для дружини Ірини, яку, помітила, скрізь називаєте не інакше як Іриша. До речі, це домашнє ім’я чи збереглися емоції, відчуті під час знайомства?

— У кожного чоловіка існує свій ідеал жінки. У мого батька, припустимо, одні смаки. У мене, його сина, плоть від плоті, інші...

— Батькові ваш вибір подобається?

— Це досить складно. У нього існує свій погляд на моє особисте життя. Адже є я, Сергій Безруков, якому вже 33 роки. Пройдено певний рубіж, коли в усьому слухаєш поради батьків. Не лукавитиму, прислухаюся. Адже я їхній син. У них великий життєвий досвід. Але вчиняти необхідно, покладаючись на серце, інтуїцію. Для мене мій вибір — правильний і потрібний. Іриша ідеально підходить мені в усьому: як жінка, кохана, друг і порадник. Говорячи простою мовою, із цією людиною приємно провести час не тільки в ліжку. Іриша — цікава особистість, що для мене, людини творчої, надзвичайно важливо. Нам є що обговорювати, про що говорити, коли зустрічаємося ввечері вдома. Наші смаки багато в чому співпадають. Пристрасть, плотська прив’язаність — одне, співрозмовник — зовсім інше.

— Можу припустити, поговорити виходить і в спільних подорожах, які любите. Більше того, знаю, практично одночасно ми зустрічалися з однією й тією ж приголомшуючою людиною. Тільки я в Києві, а ви в Сербії. Це режисер Емір Кустуріца. Які ваші враження про нього?

— Він пригостив нас обідом. Ми поговорили. Емір любить Василя Шукшина — на цьому ми з ним і зійшлися.

— Параджанова дуже любить.

— Кумиром для нього також є Тарковський, а його фільм «Андрій Рубльов» — еталон у режисурі. Емір розповів, що одного разу кореспондент нешанобливо відгукнувся про цю картину, мовляв, дуже нудна, неможливо дивитися. Від мордобиття невдалого журналіста врятувало лише те, що він перевів розмову на іншу тему. Кустуріца дивувався, чому в Росії не цінять і не розуміють своїх геніїв. Щоправда, самого Еміра Кустуріцу не сприймають у рідній Сербії. Він там ізгой, хоч прославив націю. Багато кому не подобається велика кількість циган у його фільмах...

— Мусульманськi коріння, до того ж.

— Молодим сербським кінематографістам він уявляється диким відлюдником, який мешкає вдалині від усіх. Але ж він режисер рівня Тарантіно, Вуді Аллена, Спілберга... Емір здавався трохи втомленим під час нашої зустрічі, але коли підіймав очі, у них одразу починали бігати чортики. Дуже приваблива людина...

Я читав вірші Єсеніна. Перекладачка розповідала суть вірша, потім я читав — серби плакали, говорили, наскільки його поезія близька їхньому світовідчуттю. Це реальний факт. Я відчув, що ми — споріднені душі. Серби, по-моєму, залишилися єдиним народом, беззавітно люблячим росіян. У кав’ярнях, коли дізнавалися звідки ми, навіть відмовлялися брати гроші. Мене вразило їхнє ставлення, особливо в сучасній ситуації, коли до Росії змінилося ставлення... (посміхається) України...

— Не перебільшуйте.

— ...інших держав. У Сербії ж, дійсно, до росіян ставляться чудово.

— Сергію, наша розмова почалася з Єсеніна. Останнє запитання стосувалося Еміра Кустуріци, але іронією долі знову перейшли до вашого улюбленого поета. Щоб поставити заключну крапку, прочитайте, будь ласка, улюблену з його поезій.

— (Замислюється). Можливо, це, схоже на тост?
Но и тогда,
Когда во всей планете
Пройдет вражда племен,
Исчезнет ложь и грусть, —
Я буду воспевать
Всем существом в поэте
Шестую часть земли
С названием кратким «Русь».