Як вилікувати «правосуддя»?

Ми вже звикли дивуватися рішенню судів. Уже звикли, що багато які районні суди туляться в убогих комірках, а деякі судді мають по 30 квартир і живуть як олігархи. Не дивно, що рейтинг довіри до судової влади — негативний.

Сьогоднішнє засідання Верховної Ради якраз присвячено цій темі — українському правосуддю. Дискредитованому, корумпованому, часто безглуздому... Самі судді відмовилися брати участь у цих слуханнях. Мовляв, не до часу. «Нинішня політична криза загострила існуючі руйнівні процеси у сфері правосуддя й породила для нього нові ризики. Нездатність суб’єктів політичного протистояння вирішити політичні проблеми належними засобами, кричущий правовий нігілізм владних і політичних суб’єктів призвели до масштабного й безцеремонного втручання політики в правову сферу, у тому числі в правосуддя», — зазначено в заяві суддів.

Крім того, нинішній парламент, м’яко кажучи, не зовсім легітимний. Так що суддів зрозуміти можна. Швидше за все, проблему просто забовтають. Слухання стануть простою формальністю й нічого не вирішать. І все ж із нашою судовою владою потрібно щось робити. Причому, терміново. Адже з хворим правосуддям довго не проіснуєш...

Ми запитали регіональних експертів «Дня»: чому наша судова система в такому стані? Як вилікувати наші суди?

Вадим ЧЕРКАС, голова Донецької обласної громадської організації «Правовий захист»:

— Наше правосуддя вже давно перетворилося за своєю суттю на «кривосуддя». У результаті на багато які рішення судів сьогодні падає тінь корупції та хабарництва. Особливо це проявляється в питаннях розв’язання майнових суперечок, коли органи влади й прокуратури фактично прямо впливають на суддю, примушуючи його ухвалити те чи інше рішення. Наша правоохоронна система сьогодні багато в чому залежить від власних корпоративних інтересів органів влади і суду, які об’єднали зусилля і домовилися не заважати один одному. У результаті, коли, наприклад, вирішується питання про те, щоб конфіскувати підприємство або житло, щоб вирішити яку-небудь майнову суперечку, спочатку йдеться про те, яким чином ця суперечка відіб’ється на владних інтересах, і тільки потім замислюються про інтереси позивача або відповідача. І сьогодні у нас в системі правосуддя фактично немає жодного органу, який міг би відсторонитися від вузькокорпоративних інтересів і дійсно займатися проблемами вирішення тих або інших суперечок.

У цьому випадку, на мій погляд, виходом може бути тільки активне залучення громадськості до цих проблем. Зокрема, в Донецькій області за нашою ініціативою була створена громадська організація, яку вже підтримали 16 організацій і політичних партій. Ми займаємося вирішенням всіх спірних питань, допомагаємо людям, конституційні права яких порушені, ініціюємо громадський суд або громадський контроль над діяльністю того чи іншого судді. Також ми пропонуємо зміни у відповідне законодавство і хочемо розробити порядок притягнення до відповідальності недбайливих суддів. Наша організація була створена в 2002 році і сьогодні нараховує вже 500 членів. Поки що всі наші рішення і дії носять рекомендаційний характер, але незабаром, я сподіваюся, ми вийдемо на новий рівень.

Броніслав МОРОЗОВСЬКИЙ, юрист, м. Хмельницький:

— Загальний мій висновок невтішний: судова система у занепаді. Так, як потрібно, вона не функціонує. Є такі установи, що називаються судами. Але, по суті, вони не у повній мірі відповідають на запити суспільства. Це — одна з причин того, що я свого часу добровільно, без жодного примусу залишив посаду прокурора міста Хмельницького, а потім і адвокатську практику.

Що ж сталося? У радянські часи було три системи контролю за судами: крім партійного, мав, як кажуть, місце прокурорський нагляд і судовий нагляд. Цей контроль до певної міри забезпечував порядок і законність у судовій діяльності. Відтак під гаслом незалежності суддів створили систему, що опинилася поза будь-яким контролем. Мовляв, відповідає західним зразкам. Однак не зважали на рівень правової культури громадян і суддів, на традиції, які, на жаль, не відповідають отим західним зразкам. Усе це збіглося у часі зі зміною кадрів — прийшли недостатньо підготовлені, у багатьох випадках безпринципні, непридатні до такої діяльності.

Мене особисто не доймає туга за тим історичним періодом, коли були вищезгадані три системи контролю. Вважаю, що людей наших ще тоді навчили, як порушувати закони, а не як їх дотримуватися. Однак у цей, пострадянський період, докотилося до того, що Верховний Суд призначає додатковий тур виборів. Це був сигнал у майбутнє. І тепер районний суд скасовує Указ Президента. За позовом громадянина, який не довів, що цим актом порушено його права. Я вже не кажу про те, що відбувається із, сказати б, пересічними громадянами, яким волею лихої долі доводиться відповідати перед Фемідою або позиватися до когось.

І в оцих умовах призначаються парламентські слухання щодо стану правосуддя в Україні. Але ж звернімо увагу, передусім на те, що Верховна Рада, на думку Президента, не є легітимною. І хто ж, як не вони, народні депутати (як, до речі, й представники інших гілок влади), намагаються впливати на рішення суддів?! Отже, слухання — для того, аби, як кажуть, показати служителям Феміди, «хто в домі хазяїн»?

Не треба бути великим провидцем, аби скласти прогноз: відбудеться чергова говорильня, яка не дасть відповіді на виклики суспільства, не дасть очікуваних результатів. Мабуть, скажуть, що таким чином прагнуть привернути увагу громадськості до проблеми. А хто ж не знає, що ця гостра проблема є?!

Давно вже порушують питання про необхідність судової реформи. Однак досі ніхто навіть не висловився щодо того, як вона має відбуватися. Мені чомусь не доводилося ні читати, ні хоча б чути про те, що розгорнулася дискусія з цього питання. У нас сьогодні чи не кожне місто має свою «кузню» юридичних кадрів. То чому б не залучити науковців, які готують майбутню зміну, до обговорення напрямків майбутнього реформування? Щоб визначитися з інструментами контролю за судами, вирішити, як вести підготовку, добирати високопрофесійних, порядних служителів Феміди. Можливо, таким кроком стануть вибори суддів територіальними громадами на певний термін. Тоді вони, ухвалюючи рішення, зважатимуть на суспільний резонанс. Потрібні системні підходи до розв’язання проблеми, а не чергова говорильня. Сподіваюсь, що так буде лише тоді, коли у парламент прийдуть нові люди.

Андрій ЯКИМЕНКО, адвокат, м. Дніпропетровськ:

— За час своєї адвокатської практики я прийшов до переконання, що суди в нас піддаються сильному впливу ззовні. Самі судді часто керуються духом закону, а не його буквою. Тому нерідко в одних і тих самих справах різні суди виносять прямо протилежні рішення. Ще в 90-х роках я зрозумів, що судова система України потребує серйозного реформування, оскільки домогтися справедливості в наших судах дуже важко, іноді просто неможливо. Багато які досить прості справи я вигравав лише тому, що виявляв наднаполегливість — оскаржував рішення в них у різних інстанціях, писав скарги, і це сприймалося трохи як не, наклепництво.

Мені здається, що судова система в Україні досі залишається тією ж, що була в радянські часи. Тоді суддя брав до уваги, що його за надмірну самостійність і незалежність можуть викликати «на килим», розібрати на засіданні партбюро. Судді й тепер враховують настрої можновладців. А оскільки в нашій країні останніми роками точиться запекла політична боротьба, вони опинилися «між двох вогнів» і нерідко змушені ставати на той чи інший бік. Одним словом, говорити про незалежність судової системи поки зарано. Мені здається, що сама обстановка в нашому суспільстві не сприяє незалежності судів. Іноді навіть складається враження, що державна влада не зацікавлена в зміні такої ситуації.

Віталій БІВАЛЬКЕВИЧ, голова кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Житомирської області, голова Житомирського обласного відділення Спілки адвокатів України:

— Думаю, що в правосудді нашої держави треба проводити реформу. Те, яке працювало в період становлення нашої незалежної держави, було, по суті, старим. А основа, закони про правосуддя, залишилась тією ж самою. В частині кадрового питання, тобто призначення суддів, нинішня система не має міцного підгрунтя. Я вбачаю, що до цього питання треба підходити по-іншому. А саме через вибори суддів народом. Ця система була в свій час відпрацьована, вона дійсно носила характер правильного підбору кадрів правосуддя. Треба покладатися на народ, який повинен вирішувати такі питання. Політичні сили можуть пробувати впливати на цей процес, але якщо буде таємне голосування при виборах суддів, то політики не зможуть діяти на розум тих, хто буде голосувати.

Але якщо б норми закону про судочинство, наприклад, не збігалися в основних рисах з реальною практикою, то у нас взагалі ніякого правосуддя як такого не було б. Проте, як і в кожній галузі, тут є недоліки, тому в повній мірі збігу законів і життя немає. З цієї причини я вважаю, що корекція правосуддя повинна пройти. Відносно рейдерства потрібно цілеспрямоване втручання, щоб припинити той хаос, який зараз існує в правосудді. Вважаю, що потрібно прийняти спеціальний окремий закон, який би унеможливив таке явище. У нас, наприклад, Житомир також зачепили ці питання — відносно деяких суддів є дані, що вони допомагали рейдерам.

В частині корумпованості суддів, то я на цьому нікого не впіймав, і в своїй особистій практиці такого не зустрічав. Працюю в цій системі вже 32 роки, і в мене завжди були чисто офіційні стосунки із суддями. Я не дозволяв панібратства із ними, якихось вигідних угод, бо вихований в системі етики людей такого віку, як сам.

Вважаю, що суд повинен бути, яким би він не був, бо без судової системи ми не зможемо орієнтуватися в правовому сенсі, в правовому полі як держави, так і фізичних осіб. Тому впевнений, що без судової системи, без судів обійтися не можна. А крім судів, є інші сфери діяльності нашої держави, які ми критикуємо, тому що вони теж можуть погано виконувати свої функції, але ж вони працюють. Потрібно більше контролю над судовою владою. Є Вища рада юстиції, але в ній конкретно займаються питаннями, тільки коли до них звертаються із скаргами, заявами на тих чи інших суддів. Але в цілому відсутній контроль, який був у свій час — з боку прокуратури, наприклад. Зараз він є, але не в тій мірі, як раніше. Я не можу дати рецепта, який орган повинен контролювати суди, — в першу чергу, напевне, це повинна бути якась наглядова комісія. Раніше за їхньою діяльністю наглядав також суд вищої інстанції — обласний, Верховний.

Відносно стосунків судів і адвокатури. Зараз суди на неї звертають увагу тільки тоді, коли їм потрібні адвокати, які б працювали фактично безкоштовно. Держава пропонує адвокатам, які призначаються судом, 17 гривень в день та ще й пропорційно відпрацьованим годинам. За таку плату працювати не можливо, і адвокати відмовляються від цього. В Апеляційному суді Житомирської області знову повинна слухатись резонансна справа про вбивства, яку до того в ньому розглядали вже майже два роки, але вирок по ній скасований Верховним Судом України. І зараз ніхто з адвокатів не погоджується на призначення захисниками підсудних.

Парламентські слухання із стану правосуддя, що мають відбутися, вважаю прогресом. Можливо, колись у законодавців «дійдуть руки» до розгляду близько 10 законів щодо судоустрою і судочинства, які внесені до парламенту і спрямовані на удосконалення правової системи держави. Але зараз у них явно переважають інші проблеми.

Дмитро ВІТКАЛОВ, співробітник юридичної служби ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання»:

— Вважаю, що правосуддя в нашій країні на сучасному етапі перебуває в зародковому стані. Вся історія радянської правової системи грунтувалася на «телефонному праві» сильних світу цього, комуністичній ідеології і підходах, проголошених відомим Вишинським. На мою думку, все це треба називати псевдоправосуддям, хоч Україна має успішний досвід існування незалежної судової влади, починаючи ще з часів Київської Русі і закінчуючи періодом, коли значна частина нинішньої території країни перебувала під управлінням Польщі. Тому сьогодні треба говорити про відродження минулих традицій і зміну самого механізму призначення суддів. Безперечно, кожний громадянин знає про те, що в українських судах переважна більшість рішень ухвалюється з урахуванням розміру гаманця людей, які представляють зацікавлені сторони процесу. Така «змагальність» далека від змісту чинних законів і нормативних документів, тому нашим суддям у скільки б разів не збільшували заробітну плату, корупційні настрої серед них у такий спосіб не викоренити. Пересічній українець розуміє: навіть при щомісячних 5 тисячах гривень ніякої зарплати «чесному» служителю Феміди не вистачить на будівництво заміського будинку на три поверхи, на автомобіль вартістю у сто тисяч гривень і часті поїздки до Адріатичного моря. Звичайно, суспільство також має провину в розбещенні суддівського корпусу, але брехня сьогодні — скрізь і всюди, а вдруге життя не буває. Прокурорські працівники мають контролювати виконання законів на всіх рівнях, але свавілля починається саме на цьому рівні. Подивіться, а на яких дорогих іномарках під’їжджають вони вранці до місця служби! Професія судді нині перетворилася на касту «недоторканних посад», і цей стереотип починає діяти у людини, коли він тільки-но переступає поріг вищого учбового закладу. З особистого досвіду можу скільки завгодно навести прикладів негативних настроїв, коли студент юрфаку вже на першому курсі відкрито і з радістю говорить своїм товаришам про те, що батьки, також співробітники правоохоронної системи, вже підготували йому «тепленьке містечко» на держслужбі. Мозок такого «борця за справедливість» все життя буде думати й відповідно діяти виключно в одному напрямі: як би побільше увірвати, неважливо у кого — чи буде це багатий клієнт, чи це — зневага інтересів держави, які згідно із законом ти маєш відстоювати. А нескінченні випадки рейдерських атак, коли суди різних інстанцій, часом розташовані за сотні тисяч кілометрів від місця знаходження ласого для нечистих бізнесменів підприємства, виносять абсолютно різні по суті рішення з єдиного за змістом законодавства? Чи це не є очевидним вироком системі вітчизняного правосуддя, що наскрізь прогнила! Адвокати також у змові із працівниками прокуратури, із суддями: потрібне рішення суду за наявності грошей можна купити, виходячи з існуючих такс. Так, лазівки в законах, на жаль, ще існують, тому за бажанням можна знайти завуальовану форму уявної справедливості навіть при очевидному порушенні закону. Довіра громадян до системи правосуддя зараз на дуже низькому рівні, тому і надії на справедливе рішення в спірному питанні немає. Виникає замкнене коло. Як з нього вийти, з чого почати — ось ті два питання, які потрібно вирішити нинішній політичній еліті в найближчий час. Сьогодні треба, передусім, з їхнього боку розуміння — на корупційних рішеннях далеко не поїдеш, такі відносини треба терміново міняти, і наскільки швидко це станеться, настільки буде легше суспільству загалом. Я вважаю, що першим кроком на даному шляху стане введення виборності суддів і тотальна ротація нинішнього прокурорського корпусу. Атестація співробітників на зразок минулої 2005 року в системі МВС навряд чи допоможе, треба розробити такі критерії, які обов’язково вкажуть на чистоту кожного працівника судової системи влади. Причому для проведення таких заходів треба створити незалежну комісію на державному рівні, адже створені за указом Кучми судові адміністрації перетворилися в організацію нових робочих місць для когорти тих же «кастових», чия репутація постраждала на попередньому місці роботи.