«Національна пам’ять — запорука неповернення в колоніальне минуле»
Учора в Страсбурзі українській делегації вдалося поглибити розуміння проблеми Голодомору як геноциду українського народу, незважаючи на поведінку В. Януковича, несумісну з посадою президента, під час промови якого більшість нашої делегації вийшла із зали.
Учора партія «Наша Україна» зробила заяву: «Президент України Віктор Янукович своєю заявою у Страсбурзі прямо порушив норми Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» від 28 листопада 2006 р., перша стаття якого однозначно стверджує: «Голодомор 1932—1933 років в Україні є геноцидом українського народу», а стаття 2 наголошує: «Публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності українського народу і є протиправним». Також В. Янукович проігнорував рішення Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 р., який визнав керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у «геноциді української національної групи в 1932—1933 рр. шляхом штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення». При цьому підкреслюється, що «В. Янукович фактично протиставив себе позиції парламентів Естонії, Австралії, Канади, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі, Перу, Парагваю, Еквадору, Колумбії, Мексики та Латвії, які офіційно визнали Голодомор актом геноциду українського народу. А також Європейському парламенту, який визнав Голодомор злочином проти українського народу та проти людяності».
Катерина МАРЧЕНКО, ветеран ВВВ, свідок Голодомору 1932—1933 рр.:
— Коли я почула заяву Віктора Януковича щодо невизнання українського Голодомору геноцидом, мовляв, це — була спільна трагедія, трагедія держав, які входили до СРСР, мені захотілося зателефонувати на Перший канал Українського радіо чи радіо «Культура» (на телебаченні ж суцільні шоу) і розповісти свої свідчення. Мені — 91 рік і я пережила Голодомор 1932—1933.
Наше село — Кищенці Маньківського району Черкаської області — до революції було казенне. Не було пана, а земля належала людям. Дехто мав до 70 гектарів, а звичайні господарі по гектару, два, п’ять, сім. У родинах рідко було менш як п’ятеро дітей, а 1933 р. півсела вимерло. Щодня гинули десятками. Живих разом з мертвими забирали на цвинтар, бо вони все одно помруть, а підвода наступного разу приїжджала через кілька днів... Сусідського хлопчину Тихона живого закинули землею. Слава Богу, він вибрався з-під завалів людських тіл і вижив. А як система перетворювала людей на канібалів! І це було зумисне цілеспрямоване знищення українського селянства — оплоту українства!
Для мене заява Президента — топтання по моїй пам’яті (у родині загинуло від голодного мору 8 осіб!) і пам’яті мого народу!
Наталія ДЗЮБЕНКО-МЕЙС, письменниця, дружина Джеймса Мейса:
— Зрештою, а чого ми чекали? Партія регіонів будувалася на наших очах як чіткий ідеологічний послідовник КПРС. Іншої політичної культури новітні політичні вожді не знають, народ, серед якого живуть — ненавидять, українську Конституцію, українські закони — зневажають. Адаптована під інші політичні обставини стара політична сила стрімко і чітко прибирає всі анклави самодіяльності народу, які з такими муками народилися й почали розвиватися. Ми раптом знову опинилися в АнтиУкраїні, за влучним спостереженням Оксани Пахльовської. В АнтиУкраїні, де українській культурі, українському слову дозволено, як зазвичай, ледь животіти. Натомість українському читачеві, глядачеві пропонують культуру Хама, на різноманітних шоу, якими сьогодні забитий ефір, два ведучих: один — російськомовний, другий — нібито україномовний (насправді совко- мовний). Вони чіткий зліпок нашого буття — роздвоєна істота, сита, хамська, безцеремонна. Українська економіка, майбутніми успіхами якої так хизуються старі-нові вожді нації, безнадійно потрапляє під залежність «братнього» народу, смертельні обійми якого ми досі відчуваємо на своїй шиї. Цей зашморг стискається. Здача Чорноморського флоту, реабілітація Сталіна і сталінщини, наступ на українську мову у вишах і школах — це ланки одного ланцюга.
У цій ситуації мав би спрацювати інстинкт самозбереження, адже національна пам’ять — дієвий і, може, єдиний в наших умовах запобіжник проти повернення у колоніальне минуле. Жінки мали би подумати про своїх синів, які можуть в недалекому майбутньому потрапити на неправедні війни — палаючі Чечню, Дагестан, чи, крий Бога, Грузію. Чоловіки мали би замислитися над долею власного роду, адже це їхніх дідів виганяли з власної землі і морили голодом. А могутні працьовиті глави родин змушені були мовчки спостерігати над агонією власної сім’ї. Вони помирали першими.
Можна по-різному трактувати виступ Януковича: як зраду народу, порушення Конституції, та російського народу він не зраджував і Конституції Росії він не порушував. Він просто не знає і ніколи не знав, в якій державі живе, Президентом якого народу став. Нова політична сила не просто вислужується, вона запобігливо служить новому господарю. Не складно довести, що у 1932—1933 роках в Україні був геноцид, але цих доводів новітні ідеологи не почують. Невдовзі вони напишуть іншу Конституцію, приймуть інші закони, напишуть іншу історію. За однієї умови — якщо ми їм це дозволимо.
Я не вірю в порядок, який обіцяє Партія регіонів, бо Компартійна сила знає єдиний порядок — концтабору. Не вірю і в те, що при їхній владі буде нагодований народ. Рабам також іноді кидають кістку.
Я переконана, що цього року в останню суботу листопада — день, коли згадуємо жертв Голодомору і політичних репресій, у вікнах запалають ще більше свічок, і на Софіївську і Михайлівську площі у Києві прийде ще більше людей!
