Відлуння Чорнобиля

Президент України Віктор Янукович учора взяв участь у мітингу-реквіємі на Чорнобильській АЕС, познайомився з ходом зняття енергоблоків станції з експлуатації, станом об’єкта «Укриття» і ходом будівництва заводів із переробки радіоактивних відходів. Президент провів нараду в Славутичі, присвячену, зокрема, соціальному захисту населення, постраждалого від аварії на ЧАЕС. На день раніше, у зв’язку з 24-ю річницею Чорнобиля, прем’єр-міністр України Микола Азаров запевнив громадян України, що уряд «зобов’язався піклуватися про тих, хто постраждав від Чорнобильської катастрофи, послідовно підвищувати якість лікування та рівень реабілітації постраждалих, їхнє соціально-пенсійне забезпечення, забезпечення путівками та житлом, а також приділяти велику увагу профілактиці захворювань, своєчасному обстеженню громадян із використанням найсучасніших методів діагностики».

Усі ці наміри навряд чи можуть у кого-небудь викликати незадоволення. Тим більше, що в Конституції України записано, що ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи є обов’язком держави. Та все ж сьогодні українській владі не варто розкидатися настільки всеосяжними обіцянками. Час і економічна ситуація диктує нові підходи до усунення наслідків Чорнобильської аварії.

На Чорнобильській станції поступово руйнується саркофаг, побудований майже чверть сторіччя тому над четвертим енергоблоком, і який зберігає багато радіоактивних речовин. Говорять, що навіть відносно невеликий землетрус, а вони в Україні інколи трапляються, може призвести до обвалу об’єкта «Укриття» і до ще однієї страшної катастрофи. Але проектування та будівництво нового безпечного конфайнменту затягується і явно не встигає до 2012 року, коли в Україні проводитиметься чемпіонат Європи з футболу.

Цю проблему уряд і Президент, безперечно, візьмуть під особливий контроль. Але вона, на жаль, далеко не єдина. Адже в Україні живуть мільйони людей, які за сьогоднішньою термінологією вважаються постраждалими від Чорнобильської аварії. Саме це визначення вже ставить на людину неприємну печатку. Пригадаймо, в Японії жертв ядерних бомбардувань називають інакше — ті, хто вижив, і це вселяє в них не відчай, а оптимізм, допомагає шукати й знаходити своє місце в суспільстві. Тому владі навряд чи варто весь час годувати чорнобильців дармовою «рибою». Чи не слід поклопотатися про «вудку»?

Директор Українського інституту сільгоспрадіології, доктор біологічних наук Валерій Кашпаров стверджує, що з часу аварії активність цезію-137 в населених пунктах України, постраждалих від аварії на ЧАЕС, зменшилася в 1,7 разу, а радіоактивний йод повністю розпався. Якщо після аварії щільність забруднення була 1,5 кюрі на квадратний кілометр, то зараз вона менше за 1 кюрі і навіть менше тієї межі, яка проходить між так званими брудними і чистими територіями. Кашпаров зі своїми працівниками досліджує обстановку і довго живе в тому самому легендарному «рудому» лісі недалеко від ЧАЕС. Він говорить, що із задоволенням побудував би де-небудь там неподалік будинок чи дачу, бо, за словами вченого, зараз радіонукліди потрапляють до людського організму переважно з продуктами харчування: молоком, м’ясом і такими дарами природи, як гриби та дикорослі ягоди.

А часопис Forbes опублікував список найбільш унікальних місць для туризму. У нім Антарктиду, Монголію, Північну Корею та інші країни й міста обійшла Чорнобильська АЕС, яка посіла в рейтингу екзотичних місць перше місце. «Навіть при роботі в «рудому лісі», — розповідає директор інституту, — і перебуванні в зоні відчуження в околицях Чорнобильської станції (звичайно, якщо немає там грибів), в містах Прип’ять і Чорнобиль доза за одноденний візит не перевищить звичайної дози опромінення від природного радіоактивного фону за день у Києві чи Москві». Цікаво, що вартість землі на березі Київського водосховища біля колючого дроту зони зараз дорівнює вартості землі в околицях Києва. Та все ж таки, як відзначає вчений, чорнобильці всі свої проблеми продовжують пов’язувати з катастрофою.

Наука має із цього приводу обѓрунтовані рекомендації. На думку вчених, у найближчі десятиріччя слід продовжувати цілеспрямовані дослідження довготермінових наслідків Чорнобильської аварії для довкілля, здоров’я людини і для суспільства. І при цьому не можна випускати з уваги головну мету — збільшення тривалості життя людей, професійного довголіття і дієздатності, зниження захворюваності та смертності. Наприклад, ми сьогодні так боїмося радіації, що забруднення більш небезпечними важкими металами не викликає особливої заклопотаності. Наприклад, у Європі норматив вмісту свинцю в харчовому зерні в 2,5 разу нижчий, ніж в Україні. Але й при цьому половина продукції на забруднених після Чорнобиля територіях не відповідає настільки м’якому нормативу (причому винен тут не свинець, який скидали в реактор, а свинець від викидів автомобілів і фарбування техніки).

Радіоактивні забруднення залишаються для населення одним із найтривожніших чинників. Небезпека тут полягає в тому, що, судячи з динаміки останніх років, рівень радіоактивного забруднення місцевих продуктів харчування і, отже, також і дози внутрішнього опромінення населення стабілізувалися і без вживання контрзаходів зменшуватимуться вкрай повільно. При їхньому використанні можна було б уже 20 років тому домогтися рівнів радіоактивного забруднення молока нижчих, ніж ті, які існують зараз (без контрзаходів). Хто за це відповідатиме? (на замітку тим, хто складає бюджет: у Білорусі на контрзаходи в сільськогосподарському виробництві витрачається в 50 разів більше засобів, ніж в Україні).

Після чорнобильської трагедії сотні тисяч людей були змушені покинути рідні місця. Це знизило рівень опромінення, але також призвело до зміни звичного господарського устрою, погіршення економічного стану та збитків місцевих мешканців за рахунок занепаду особистих підсобних господарств. Раніше продовольство для родини в основному вироблялося саме тут. Тепер держава компенсує чорнобильським родинам ці збитки. Як наголошувалося на Чорнобильському форумі ООН 2005 року, «боротьба з наслідками аварії лягла важким тягарем на державні бюджети. Досі на пов’язані із аварією на Чорнобильській АЕС допомоги і програми щороку відраховується п’ять — сім відсотків державних коштів із бюджету України... Ці значні кошти, левова частка яких зараз припадає на соціальні допомоги понад семи мільйонам «жертв Чорнобиля», тоді як на капіталовкладення витрачається все менше, є непосильним фінансовим тягарем, особливо для Білорусі та України».

З іншого боку, багато хто з чорнобильських переселенців і досі зберіг глибоке почуття образи, оскільки вони залишаються безробітними і вважають, що позбавлені свого місця в суспільстві. Як стверджує експерт ПРООН Ірина Абалкіна, у них мало можливостей для контролю власного життя. На її думку, переселенці старшого віку можуть так ніколи й не адаптуватися до нових умов. Учені оцінюють внесок «чорнобильської» складової в процес загальної деградації мережі сільського розселення приблизно в 10—15%. У Житомирській та Київській областях цей внесок є переважаючим.

У постраждалих районах заробітна плата, як правило, нижча, а рівень безробіття вищий, ніж у інших місцях. Частково це результат аварії і її наслідків, які призвели до зниження виробництва та закриття багатьох підприємств. Можливості працевлаштування в постраждалих регіонах обмежені. Доля малих і середніх підприємств значно нижча в постраждалих районах, ніж у інших місцях. Бізнес-клімат не сприяє підприємницькій діяльності. Приватні інвестиції на низькому рівні. Ось на що в першу чергу потрібно звернути увагу нашому урядові...

Бідність і відсутність соціально-економічних можливостей являють найбільшу небезпеку для постраждалих від чорнобильської катастрофи районів України. Майже чверть століття після катастрофи і незважаючи на великі витрати уряду, що були спрямовані на пом’якшення її наслідків, люди вважають, що їхнє життя і життя їхніх дітей після аварії сильно змінилося на гірше. Як відзначає консультант ВООЗ, психолог Тетяна Мельницька, «з часом їхній психологічний стан не покращав, у них з’явилося безмежне відчуття безпорадності і сприйняття себе як жертви».

Дещо краще адаптувалися до ситуації ті, хто залишився у своїх оселях на постраждалих територіях. Як відзначає психолог, шість років тому 80% цих людей говорили, що вони хотіли б виїхати. Після останнього опитування виявилося, що цього хочуть лише 20%. Це молоді люди, стурбовані ризиками для життя своїх дітей на забруднених територіях. А краще за все адаптувалися, вважає Мельницька, так звані самосели. Вони хочуть, аби їм дали спокій у їхніх будинках.

Психолог відзначає, що постраждалі серйозно стурбовані станом свого здоров’я і серед них поширена думка, що вони приречені на коротке життя. Але основні причини смертності в районах, постраждалих від аварії на Чорнобильській АЕС, ті ж, що й у цілому по країні: серцево-судинні захворювання, травми та отруєння, а не захворювання, пов’язані з дією випромінювання. Найбільшу заклопотаність фахівців викликає недостатнє або незбалансоване харчування постраждалих і такі негативні чинники їхнього способу життя, як вживання алкоголю та тютюну, а також бідність і обмежений доступ до медичної допомоги.

Тривога через вплив радіації на здоров’я стала найважливішим соціально-психологічним наслідком аварії, відзначає Мельницька. Тривожні настрої зустрічаються повсюдно, і немає жодних ознак їхнього зменшення. Більше того, такі настрої починають поширюватися за межі постраждалих територій і населених пунктів і охоплювати ширші верстви населення. Як показують дослідження, батьки передають свою тривогу дітям — або своїм власним прикладом, або проявляючи надмірну турботу про них. Близько 65% підлітків із постраждалих територій має установку, яку дослідники класифікують як песимістична. Як відомо, реакції на стрес закріплюються. З часом люди, які живуть із хронічним стресом, переходять із стану тривожності до депресії, і далі до апатії та фаталізму. Це призводить до погіршення здоров’я людей. Причому постійне занепокоєння про стан здоров’я поєднується із волаючою безпечністю (споживання грибів, ягід і дичини).

Що рекомендують учені нашому урядові? На їхню думку, визначення статусу «постраждалих від Чорнобиля» має бути сьогодні строгішим. Пільги «за радіацію» не можуть надаватися в районах, де рівень випромінювання відповідає фоновим значенням для інших країн Європи. Вивільнені ресурси пропонується спрямовувати для підтримки тих, хто безпосередньо постраждав у результаті аварії. Програми, які сприяють розвиткові менталітету жертви та створенню залежності людей від держави слід замінити програмами, які підтримують ініціативу людей і їхню впевненість у завтрашньому дні.

Серед спрямованих на це ефективних інструментів експерти називають агенції економічного розвитку, кредитні спілки та споживчі кооперативи, вільні економічні зони, а також податкові пільги та пільгові кредити. Чорнобильські райони, які видужують, повинні створювати собі позитивний образ, який сприятиме надходженню інвестицій.