Чи чує нас «еліта»?
У статті Дмитра Дроздовського «Зберегти обличчя» («День» №42, 13 березня 2009 р.) правильно йде мова про те, що в країні «ситуація безвиході й цинізму, глухоти й амбіцій». Чому? Звідки це бере початок? Тут важливо проаналізувати причинно-наслідкові зв’язки, намітити шляхи подолання кризових явищ у суспільстві, й автор цілком слушно наголошує на тому, що зарадити нам, повернути нас до дії може тільки національна воля. «Чи чує «еліта» голос національної ідеї?» — це запитання є сьогодні злободенним і невідкладним.
Справді, чи чує? Адже ідеї відіграють незамінну роль у суспільному розвитку, одні з них відходять у минуле, інші — набирають сили і стають провідними зірками. Та де ми про це можемо довідатися? З книг? Але українська книга переживає нелегкі часи. Вона значно зменшилася кількісно, знищено мережу книгорозповсюдження, в колишніх книгарнях відкриваються магазини з іноземними товарами. Що в газетах і журналах роз’яснять нам вчені, політики? Зустрічаються інколи такі матеріали, проте в них лише побіжно називаються ці філософські поняття, безвідносно до вимог нашого сучасного життя. Тоді, можливо, народні депутати, які майже щодня виступають по телебаченню, дадуть нам повну й вичерпну відповідь? Та ні, вони захоплюються іншим, ведуть суперечки з опонентами, будують хитромудрі комбінації, щоб домогтися переваг і вигод для себе і своєї політичної сили. В чому ж справа? А в тому, що у країні ще продовжується розподіл і привласнення матеріальних цінностей, які дісталися нам із радянських часів, а до розбудови по суті й не приступали. А що ж буде, якщо в державі всі сили кидатимуть на одну ділянку, мовляв, треба спершу підняти економіку, а за нею вже й культуру? А буде те, що сьогодні ми вже маємо в нашій країні: бідність переважної частини населення, жебрацтво, заробітчанство за кордоном, духовну деградацію. Немає здобутків ні в чому — ні в економіці, ні в культурі. Це і є відповідь на поставлене вище запитання: чи чує наша «еліта» голос національної ідеї?
Наша національна ідея — це воля до створення власної держави, де український народ був би господарем на своїй землі. Вона ж є основою ідеології — цілої системи філософських, політичних, моральних, релігійних поглядів, що характеризують суспільство, політичну партію, світогляд, принципи, доктрини. В статті 15 Конституції України записано: «Жодна ідеологія не може визнаватися державною як обов’язкова». Так, але це не означає, що держава може існувати без ідеології. Таких держав немає. Кожній із них, як і Україні, властиве своє бачення ролі національних особливостей, народних звичаїв, методів господарювання, моральних норм і правил, релігії.
У часи суспільно-політичних перемін особливої цінності набуває власний історичний досвід. Для України це надзвичайно важливо, бо тривалий період бездержавності, перебування в межах різних імперій позначився на особливостях мислення і поведінки значних верств населення. Це звідти йде прислужництво перед сильнішим, прагнення будь-що досягти видимої, нехай навіть і скороминущої, вигоди.
А що ж наш парламент? Там і досі панує чужа мова національно несвідомих працівників. Саме там 1992 р. прийняли закон про пресу, за яким власниками друкованих органів масової інформації можуть бути не тільки громадяни нашої країни чи будь-якої іншої, а й особи без громадянства. Ось чому ми живемо в інформаційному просторі, який не сприяє державному будівництву, та ще й вороже налаштований до нього. А хто повинен сказати своє слово, коли до пам’ятників тоталітарного режиму додаються пам’ятники російським царям і вельможам?
Час від часу в нас лунають гасла про консолідацію, об’єднання всіх гілок влади, політичних сил з метою подолання кризових явищ у суспільстві. Заклики правильні й своєчасні. Та навколо чого об’єднуватися? Навколо газу? Щоб врешті-решт з’ясувати, чий він, кому належить? Чи навколо якоїсь комерційної оборудки — і стежити за тим, хто тут матиме прибуток? Ні, марні сподівання. Об’єднати може тільки велика мета, до якої прагне людина. Наша межа і обов’язок — завершити справу попередніх поколінь, збудувати українську державу, в якій всім громадянам буде забезпечено добробут і злагоду, працю та процвітання.
