Арт КАУФМАН: Україна може допомагати іншим країнам будувати правове суспільство

6—9 квітня у Києві, вперше в Східній Європі, відбудеться один із наймасштабніших міжнародних форумів — Асамблея Всесвітнього руху за демократію, яку ще можна назвати «Давосом демократії», адже участь в ній візьмуть 550 вчених, політиків і активістів із понад 100 країн світу. Зокрема, гостями Українського дому стануть засновниця Фонду Гонгадзе Мирослава Гонгадзе, колишній президент Перу Алехандро Толедо, голова Національної комісії з прав людини в Кенії Маіна Кіаї, обіцяли приїхати представники Тибету. Серед українських учасників очікується прибуття Президента Віктора Ющенка та близько 70 представників громадянського суспільства, політиків і науковців. Головне питання форуму — як зробити так, щоб демократія працювала. На запитання газети «День» про мету і очікування від Асамблеї люб’язно погодилися відповісти організатори Асамблеї — директор Всесвітнього руху за демократію Арт Кауфман (США) та президент громадської організації «Фонд Європа ХХI» Інна Підлуська.

— Пане Кауфман, що таке Всесвітній рух за демократію і які його завдання та місія?

Арт Кауфман: — Всесвітній рух за демократію (ВРД) — це глобальна мережа активістів демократії, практиків, учених, донорських організацій та всіх інших, хто поширює демократію, яку було засновано в Нью-Делі 1999 року. Задум полягає у тому, щоб насправді забезпечити для всіх демократичних активістів можливість об’єднуватися, ділитися досвідом, знаннями, стратегіями і, може, найважливіше — розвивати стосунки солідарності без кордонів, аби вони могли підтримувати одне одного, зокрема, коли вони перебувають у небезпеці.

Підхід ВРД полягає не в тому, щоб проголошувати, ніби якась конкретна країна чи народ мають правильне розуміння демократії чи підходу до демократизації. Насправді — поставити всі різноманітні ідеї й підходи на одну площину, щоб обговорити їх і взяти щось одне в одного, вдосконаливши свій власний розвиток і підхід до демократії.

Одна з найважливіших речей, які ми усвідомили у процесі розвитку Всесвітнього руху, — що коли одні так звані експерти сідають по один бік, а так звані неексперти — по інший і хочуть розповісти всім, що слід робити, що знати і в що вірити, — це абсолютно хибний підхід. Ми пропонуємо виходити з того, що люди, які працюють над розвитком демократії, уже є експертами в силу їхньої роботи, вони можуть оцінювати різні способи поширення демократії. А експерти стають експертами, навчаючись одне в одного. Так що наш підхід — звести людей за одним столом і створити умови, в яких вони можуть чесно й одверто говорити, ставити питання, намагатися зрозуміти, чому певні підходи зазнали невдачі в одних ситуаціях і можуть бути успішними в інших. Тож таким чином люди можуть порівняти свої ситуації, і ті, хто перебуває на дуже ранніх етапах становлення демократії в закритих суспільствах, інколи навіть у вигнанні, можуть обговорити свої перемоги і поразки. Для тих же, хто вже перебуває на етапі консолідації демократії — це можливість обговорити їхній досвід і підходи, зрозуміти, яким чином ці ситуації можуть бути подібними чи відмінними.

Головне те, що люди, які працюють над цими питаннями у своїх країнах, часто найкраще розуміють, що найліпшим чином підходитиме до їхньої конкретної ситуації.

— Асамблея відбудеться в Києві. Чому саме Україну було обрано для цього. В чому важливість цього заходу для України й нашого регіону?

Ірина Підлуська: — Два роки тому ми вирішили, що Київ може бути добрим місцем для проведення наступної Асамблеї. До речі, наша стане першою подібною Асамблеєю в цьому регіоні — у Східній Європі та в Євразії. Це буде нагода відзначити успіхи демократичного процесу, який поширився в цій частині земної кулі і насправді допоміг країнам здійснити чи принаймні розпочати перехід від комунізму до ліберальної демократії. Ми щасливі, що Асамблея відбувається в Україні, бо ми — унікальні в багатьох значеннях. З одного боку, Україна є дуже молодою державою. Зауважу, що жодна демократія не була побудована за такий короткий час, а тут сталася драматична і неймовірна трансформація від минулого до теперішнього стану. В Україні існує енергійне й активне громадянське суспільство. Є сильна опозиція, свобода слова, уряд, який розуміє, що він мусить служити людям, і це розуміння лише зростає. Україна пройшла величезний процес навчання і є чудовим прикладом для всіх, хто вивчає розвиток демократії. На мій погляд, і я цим дуже пишаюся, Україна найкраще в усьому регіоні підходить для проведення Асамблеї. У нас є величезний потенціал і можливості.

А.К.: — А я би додав також, що за дев’ять років існування Всесвітнього руху особливо цікавим виглядає те, що в багатьох нових демократіях, включно з посткомуністичними, люди, частково через уряд і через громадське фінансування, навчилися підтримувати демократичні рухи в інших країнах, допомагати борцям за демократію за кордоном. Думаю, що це вкрай важливо. Адже це дає людям певну гордість з того, що раз вони вже допомагають іншим розвивати демократію, це значить, що на них самих дивитимуться, як на відданих демократії. Ми бачимо це в Чехії і в багатьох інших країнах, які розвинули механізми підтримки громадянського суспільства, демократичної просвіти. І, знаєте, маю надію, що Україна сама в результаті процесу демократизації скоро досягне того, що допомагатиме іншим країнам в інших регіонах світу розвивати і будувати демократію.

— Ця Асамблея вже V — Всесвітній рух за демократію вже має власну історію. Розкажіть, будь ласка, про результати попередніх Асамблей.

А. К.: — Найголовніше те, що Всесвітній рух розширився. На кожну Асамблею ми запрошуємо багато людей, які брали участь в попередніх зібраннях, аби забезпечити тяглість Всесвітнього руху за демократію. Але ми також створюємо простір для нових учасників Асамблеї, щоб ті могли зрозуміти, що відбувається, познайомитися з іншими і стати частиною руху. Так що, йдучи шляхом розширення, Всесвітній рух створює новий інтерес. В Африці, скажімо, є Африканський демократичний форум. Ним керує керівний комітет із 13 членів, який охоплює цілий африканський континент. Сотні організацій беруть участь у форумі, обговорюють питання, висловлюються з різноманітних питань, які постають на континенті в контексті демократизації чи прогресу в різних країнах. Це група солідарності, освіти, стратегії, зосереджена на демократизації Африки. Ця мережа — прямий наслідок II та III Асамблей Всесвітнього руху, зокрема, останньої, що відбулася в Південній Африці 2004 року.

Є також функціональні мережі. Є глобальна мережа місцевого управління, яка єднає людей, що розуміють важливість вирішення питань місцевого управління для підтримки подальшої демократизації, міжнародна мережа з питань політичної участі жінок, Всесвітній молодіжний рух за демократію, об’єднаний із Всесвітнім рухом (щось на кшталт його молодіжного крила). У них є всесвітня мережа, зосереджену на залученні молоді до процесу демократизації. Є мережа демократичних дослідницьких інститутів, що поділяють розуміння ролі науки та експертних центрів у розвитку демократії. Є ще й регіональна мережа в Азії та ініціатива розвинути її в Латинській Америці. Київська Асамблея обговорить розвиток мережевих демократичних ініціатив у цьому регіоні. Також усі Асамблеї надають людям можливість обговорити і розвинути можливості розвитку мереж не тільки в рамках регіонів, а й глобально зосереджених на функціональних ділянках демократичної роботи. Я б не здивувався, якби внаслідок цієї Асамблеї постали нові ініціативи як глобальних, так і регіональних мереж.

— Які проблеми і труднощі нині стоять перед тими, хто розвиває демократію?

Інна Підлуська: — Є величезне різноманіття викликів, що стоять перед тими, хто працює для демократії, і тут вирішальне значення має те, що було зроблено раніше, що було досягнено, і те, в якому середовищі довелося оперувати. Тут є величезні відмінності. Немає двох однакових країн, хоч демократія — це загалом однаковий набір дуже простих, фундаментальних речей, які є однаковими для всіх країн. Але через відмінності у досвіді, політиці, зовнішніх факторах люди зіштовхуються з різними проблемами. Візьмімо до прикладу Україну. Багато хто скаже, що ми більше не маємо проблеми сфальсифікованих виборів. Люди навчилися захищати свій вибір, розуміти його значення і бути свідомими того, що значить піти й проголосувати. В інших країнах навіть віддати свій голос — це вже неймовірний виклик. Людям відмовляли в їхньому праві впродовж тривалого часу, а ті, хто наполягали на ньому, опинилися під серйозною загрозою. Це тільки невеликий приклад того, якими різними можуть бути виклики. Але є й дуже подібні проблеми, які, думаю, стоять перед захисниками і будівничими демократії всюди.

Перший з них — це вийти поза межі групи однодумців, друзів та союзників, які вже вірять у справу демократії. Має бути зв’язок між борцями за демократію і простими людьми, бо, зрештою, саме від людей у конкретній країні залежить, як зробити так, щоб демократія працювала.

Інший виклик, через який ми й назвали цю Асамблею «Щоб демократія працювала: від принципів до реалізації» — це забезпечити ефективну роботу демократії. У нашій країні і в багатьох інших, де демократія міцніє, люди вже розуміють, наскільки важливо вільно обирати владу. Але зараз люди бачать, наскільки непросто пересвідчитися у тому, що ті, кому вони віддали свій голос, виправдовують їх сподівання, виконують передвиборні обіцянки і працюють на добро людей.

Є ще й третій складник. Це — спроможність. Не тільки для країн, де демократія загрожена, а для всіх. Демократія, зрештою, це вміння, яке можна розвивати, це те, чого можна навчитися і що можна застосовувати на практиці. Але для цього потрібні ресурси, потрібна спроможність, потрібні люди, які знають, як це робити, і які можуть працювати над цим на постійній основі. Мені ніколи не траплявся «тимчасовий демократ на півставки».

А. К.: — Я б хотів повернутися до того, що сказав трохи раніше про експертів. Звісно, я не мав на увазі, що нема людей, які є експертами в різноманітних аспектах демократії. Звісно, вони є. Але я вважаю, що люди, які сідають за стіл і починають дискутувати про поширення демократії, мають приймати до свого кола людей, у яких інший погляд на ці питання, і вони мають говорити і сперечатися про стратегії, підходи і знання. Участь у таких проектах — це чудова можливість для так званих експертів бути на зв’язку з народом, з рядовими працівниками демократії.

Інша річ — роль незалежних медіа, яка є найістотнішою для розвитку демократії з точнісінько тієї самої причини. Якщо ви хочете залучити населення до руху за демократизацію, йому треба знати, що відбувається, які існують думки. Люди повинні бути поінформовані про питання, суперечки про них і пропоновану політику. І там, де свободу медіа обмежено, чи де нема вільних медіа взагалі, стає неймовірно важко долучитися до поширення демократії. Я пішов би навіть далі і сказав, що коли є ситуації, в яких був прогрес демократизації, а тепер є свого роду сповзання назад, річ завжди в тому, що першим сектором, який зазнає обмеження, відтинання, є ЗМІ. У нас є такий вислів — «канарка в шахті» (аналог укр. «лакмусовий папірець». — Ред. ). Канарок брали в шахти, оскільки вони дуже чутливі до небезпечного газу. На мій погляд, незалежна преса і є такою канаркою в шахті. Коли її атакують, ви вже знаєте, що інші сектори опиняться під ударом невдовзі після неї.

— Чого ви очікуєте від Асамблеї?

А. К.: — Очікую прориву в дуже важливому питанні, яке є темою нашої нещодавньої доповіді під назвою «На захист громадянського суспільства». Йдеться про принципи, що були історично прийняті для захисту громадянського суспільства. Зокрема, на право громадських організацій на створення, поширення інформації, отримання допомоги з-за кордону тощо. Оскільки процес порушення цих прав у світі має тенденцію до розширення, ми сподiваємося, що Асамблея дасть поштовх людям приєднатись до роботи.