Доля режисера «Тихого Дону»...
Легендарний режисер «Війни і миру» і «Долі людини» Сергій Бондрачук все своє творче життя мріяв екранізувати великий твір Михайла Шолохова «Тихий Дон». Він називав цей витвір «вершиною російської літератури» і «найкращим романом XX століття». Його мрії так і не судилося втiлитися, хоч все начебто йшло до того... Проте 25 лютого в ефірі «1+1» — прем’єра семисерійного телефільму, який 1991 року в станиці Вешенська почав знімати Сергій Бондарчук — «Тихий Дон».
На жаль, незважаючи на те, що Сергій Федорович таки приступив до роботи над своєю екранною мрією, завершити він її не зміг. Через дивні, але цілком у дусі епохи, причини. Після того, як на революційному П’ятому з’їзді Союзу кінематографістів СРСР змінилося керівництво і Бондарчука, разом з іншими «кіногенералами» Григорієм Чухраєм і Юлієм Райзманом піддали жорстокій критиці і назвали «ворогами кіно, які гальмують його розвиток». Тобто на підтримку рідного Союзу щодо екранізації твору Шолохова розраховувати не доводилося. Тим більше, що режисеру вказували на знаменитий фільм Сергія Герасимова «Тихий Дон» — мовляв, навіщо нам ще один?
Фінансувати постановку погодилися італійці і Бондарчук приступив до роботи на кіностудії «Мосфільм» з італійським продюсером Енцо Рісполі. На вимогу іноземної сторони, герої фільму заговорили англійською мовою, а три головні ролі виконали іноземні актори: роль Григорія Мелехова виконала зірка голлівудської стрічки «Кращий друг» британець Руперт Еверетт, бідову Аксинью зіграла француженка Дельфін Форест, а Пантелея — оскароносець Абрахам Мюррей.
Зйомки картини про становлення радянської влади на Дону і руйнування вікового устрою донського козацтва на прикладі долі донського козака Григорія Мелехова і його роду почалися в знаменний серпень 1991 року і ледь не зірвалися внаслідок паніки іноземних ділків. Чутливі гості країни не витримали, коли дорогу в підмосковне Алабіно, де повинні були зніматися натурні сцени картини, перекрили танки. Продюсери хотіли втекти додому з неспокійної Росії. Режисеру умовив їх залишитися. Але коли зйомки завершилися, виявилося, що продюсер — банкрот і плівки з чорновим монтажем фільму були арештовані за борги італійським банком.
Десять років серіал Бондарчука лежав «на полиці» банку. 15 років потому матеріали, але не авторський варіант картини, були повернені на батьківщину. На його основі, за замітками батька і його щоденниковими записами син легендарного батька, режисер «9 роти» Федір Бондарчук створив свій телефільм, в якому знялися Ірина Скобцева, Олена Бондарчук, Борис Щербаков, Андрій Руденський, Володимир Гостюхін і Наталія Андрейченко. Іноземних акторів озвучили Марина Зудіна, Максим Суханов і Сергій Гармаш. Авторський текст прочитав Микита Міхалков. «Ситуація з останнім фільмом батька найскладніша, — зізнавався Федір Бондарчук після того, як матеріали були доставлені в Росію. — Ніхто з великих режисерів не бере на себе відповідальність закінчити почате. Більш того, метры не ризикують навіть давати поради. У цьому значенні я самотній, все доводиться робити на свій страх і ризик».
За планом режисера, основою фільму повинна була стати лінія взаємовідносин Григорія і Аксиньї. Тому на деякий час акторам Руперту Еверетту і Дельфін Форест довелося буквально поселитися в країні. «Я був останнім у списку акторів, яким пропонували цю роль, — згадує Руперт. — Але ніхто не захотів їхати в Росію на такий термін. А я, оскільки я — дитя світу, зрадів перспективі провести тут 18 місяців. І це стало поворотним моментом у моєму житті. Спершу мені все здавалося неможливим, перші кілька тижнів я перебував у депресії, бо не було телефонів, ресторанів — нічого з того, до чого я звик. І в знімальній групі всі були такі замкнені... А потім все змінилося: я провів найкращі півтора роки у своєму житті, потоваришував із масою людей і багато чому навчився, особливо в професії. В Англії ми часто намагаємося грати Чехова, але не знаємо як. У ньому як в російській душі є дивна суміш горя і радості, і щоб грати Чехова, потрібно за секунду перемикатися з думок про самогубство на істеричне щастя. Ми, англійці, цього не вміємо, а тут таке бачиш кожного дня».
За словами актора, режисер був просто одержимий козаками, він продумував кожну деталь у сценах. Дельфін Форес розповідала, що хвостом ходила за Сергієм Федоровичем, ловила кожне його слово — саме він вчив її, як треба правильно носити воду у відрах на коромислі і як підбирати поділ під час ходьби, щоб плаття не забруднилося. «Він бував суворим, — говорить вона. — Але разом із тим такої уваги до акторів, до деталей мені до цього бачити не доводилося. Він учив по-доброму, майже по- батьківському. Ми дуже серйозно працювали. Ніщо не заважало роботі. Хоч Бондарчук був життєрадісною людиною, часто усміхався. Вперше я подивилася фільм Герасимова тільки після того, як ми закінчили роботу над нашим «Тихим Доном». І то не весь, а тільки сцени за участю Бистрицької. Я дуже люблю цю актрису. У неї є чому повчитися. Але я боялася, що якщо побачу, як вона грає Аксинью, це може мені перешкодити. Все-таки в нас інший фільм, інші герої і тема трохи інша. Це природно, адже фільми Герасимова й Бондарчука були зняті в різні історичні епохи в Росії. Наші з Еліною Бистрицькою Аксиньї схожі в одному — обидві несамовито кохають і є бранками шалених почуттів».
Фільм викликав неоднозначні реакції публіки і критики, але якщо після перегляду стрічки люди вперше в житті починають цікавитися Шолоховим і сідають за читання «Тихого Дону», означає — щось у картині зроблено дуже правильно.
