Скасування смертної кари в нашій країні - злочинне божевілля!

... Торік 13 вересня о десятій вечора до пожежної частини Дніпродзержинська надійшло повідомлення: горить квартира в будинкові на вулиці Харківській. Услід за пожежниками прибули й працівники карного розшуку. У квартирі виявили п'ять трупів...

Це були: 29-річний Ігор Якимов, його дружина Ірина, сини - восьмирічний Олег і двохрічний Сергійко й бабуся - 60-річна Віра Бондаренко... І батьків, і дітей було зв'язано. Малюків задушили, дорослі померли від ножових поранень. Ігор був приватним підприємцем, торгував відеокасетами. Злочин поки що не розкрито.

За станом на 1 січня цього року у виправно-трудових установах країни перебувало 18416 чоловік, засуджених за навмисне вбивство. З них - 3245 засудили торік. 23 в'язня "сидять" за скоєння вбивств на замовлення.

Тим часом високі державні мужі, поспішаючи виконати вимоги Ради Європи, ратують за скасування в країні смертної кари. Можливо, це спричинено об'єктивними умовами? Аж ніяк - протягом останніх років кількість убивств в Україні зростає з приголомшливою швидкістю. 1991-го було скоєно 2902 умисних убивства, а 1996 року - 4896. Кожні три роки, починаючи з 1992, в Україні від рук убивць гине стільки ж людей, скільки радянська армія втратила вбитими за весь час війни в Афганістані. Щодоби - 12 убивств...

Завдяки напруженій роботі оперативників торік (уперше за останні роки) ріст страшних цифр вдалося зупинити. 1997 року умисних убивств скоєно на 467 менше, ніж 1996-го. Але вже за станом на 1 березня року нинішнього в країні зареєстровано зростання кількості умисних убивств на 9,4%, порівняно з аналогічним періодом минулого року...

За словами начальника відділу з організації розкриття тяжких злочинів проти особистості Головного управління карного розшуку МВС України підполковника міліції Дмитра Загарії, "докорінним чином змінити ситуацію на краще поки не вдається. Адекватної протидії кримінальному насильству немає...".

Не останню роль, на думку досвідчених правоохоронців, відіграє те, що в останні роки закон та судова влада ставляться до тих, хто позбавляє життя людей, усе м'якше й м'якше. Якщо 1997 року скоєно 4529 убивств, то до смертної кари за їхнє здійснення засуджено... 128! Чим це обгрунтувати? Як пояснити це (так само як і скасування смертної кари, що планується ) тим, чиїх рідних та близьких було вбито, замучено, згвалтовано?

Далі без змін наводимо цитати із бесіди автора статті зі співробітниками правоохоронних органів стосовно скасування смертної кари. Співрозмовники побажали залишитися неназваними - вже занадто в розріз із офіційною йде їхня думка:

- ... кількість і жорстокість убивств росте, а ми скасовуватимемо смертну кару? Та треба посилити законодавство - ввести смертну кару, наприклад, за торгівлю наркотиками, а за вбивство співробітника правоохоронних органів - безальтернативну!

- ... скасувати смертну кару аморально щодо жертв, їхніх рідних. Мало того, що вбивця залишається живий, так родичі жертви, як і інші платники податків, повинні його годувати до кінця життя...

- ... якщо Рада Європи хоче заборонити нам стратити наших душогубів, то нехай би забрали їх до своїх європейських, гуманних в'язниць і там би тримали! Хотів би я подивитися на тих, хто сьогодні ратує за "милосердя" до нелюдів, якби (тричі, не дай Бог!) їхню сім'ю вирізали...

- ... вбивцю не перевиховати... Скасування смертної кари дасть відчуття вседозволеності та впевненість у тому, що держава все одно життя залишить. А отже - надію на те, що можна буде знову вийти на волю і, як знати, - взятися за старе. Якщо ми підемо на скасування смертної кари, це означатиме, що ми залишимо своїм дітям "міни сповільненої дії" - вбивць, належно не покараних і готових убивати знову...

Усе це, звичайно, емоції. Однак із високою мірою точності можна передбачити до чого приведе скасування смертної кари: до втрати громадянами України навіть тієї вельми примарної віри у справедливість держави, яка є сьогодні, до втрати (до певної міри) співробітниками правоохоронних органів віри в кінцеві результати своєї нелегкої й небезпечної праці, до втрати в багатьох злочинців страху перед тим останнім, що іноді все-таки зупиняє здійняту на когось руку. І, цілком можливо, до речей, які сьогодні передбачити складно, але, на жаль, необхідно - наприклад, до стихійних самосудів, які будуть влаштовувати громадяни, що не вірять у правосуддя...

Є, звісно, й ті, кого майбутнє скасування смертної кари радує: наприклад, Олександр Поліщук, названий "херсонським Чикатилло", на рахунку якого десять убитих жінок і одна дитина, а крім того, десятки нападів на дівчат та жінок, згвалтувань. Петро Наконечний, який задушив шістнадцятирічну дівчину й зняв із неї шкіру так, що й героям голлівудських "страшилок" не снилося. Їх засуджено до смерті, але вони продовжують сподіватися.

Скоро має розпочатися судовий процес над найстрашнішим в історії України вбивцею-маніяком - Анатолієм Онопренком. На його рахунку п'ятдесят дві жертви, у тому числі - дванадцятеро дітей, найменшому з яких було... три місяці. Будемо й до нього милосердні?