Iндикатор толерантності

Донецька область, як і раніше, посідає лідируючі позиції щодо кількості віл-позитивних людей. Понад 1/5 всіх віл-інфікованих в Україні проживає в Донецькій області, 1/4 кількості хворих СНІДом живе саме на Донбасі. У Донецьку 538 дітей до 18 років мають позитивний статус. Більше 65% з ВІЛ — люди до 40 років. І якщо з препаратами допомагають безліч громадських організацій, то як живеться в суспільстві людям, які мають позитивний статус?

У Тетяни з невеликого селища під Єнакієво двоє дітей. Старшому хлопчикові 11 років, він ходить до Єнакіївської середньої школи, молодшій дочці всього 11 місяців. Здавалося б, звичайна сім’я. Тільки їхня мати — віл-інфікована. Саме позитивний статус матері став причиною того, що сусіди тепер вимагають виселення жінки з селища. Для цього вони збирають підписи всім селом. І Тетяну більше лякає не те, що про її статус стало відомо всім, а те, як до неї почали ставитися люди. Ця історія має ще один бік, оскільки все розпочалося з того, що рік тому лікар Єнакіївської міської лікарні № 2 на весь коридор прокричала статус Тані. Через рік ще одна співробітниця лікарні, оператор комп’ютерного набору, почала поширювати цю інформацію серед усіх своїх знайомих. Тетяна писала заяви до прокуратури, щоб урегулювати цю ситуацію в правовому полі.

Етичний аспект, за словами співробітників громадських організацій, які займаються допомогою віл-інфікованим, тут все-таки другорядний. Головне, на їхню думку, полягає в самому стереотипному ставленні суспільства до людей з ВІЛ.

«Така ситуація — це індикатор толерантності взагалі. Показник того, наскільки наше суспільство може бути толерантним до всіх проблем, не лише до ВІЛ», — зазначає Наталя ВЕЗЕЛЄВА, виконавчий директор благодійної організації «Клуб «Свiтанок». «Звичайно, толерантність має виховуватися в родинах. У школі відбуваються лекторії на тему ВІЛ. Організаторами цієї програми є Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України», — каже Наталя ЧЕКАЛ, начальник відділу лікувально-профілактичної допомоги дорослому населенню головного управління охорони здоров’я Донецької облдержадміністрації.

Головна проблема нетолерантного ставлення до людей з позитивним статусом полягає в тому, що багато хто й досі не знає про цю хворобу, вважають експерти. Досі немає єдиного інформаційного поля, в якому знали би про те, яким чином передається ВІЛ, чим він відрізняється від СНІДу тощо. Так, наприклад, найпоширенішим є міф про те, що носіями ВІЛ є чоловіки нетрадиційної орієнтації. За даними Донецького обласного благодійного фонду «Здоров’я нації», в Донецькій області цей відсоток становить 12—15% серед усіх ЧСЧ (чоловіків тих, що мають секс із чоловіками).

На думку Світлани МОРОЗ, «у Донецькій області одна з найбільш розвинутих систем. Вистачає центрів, амбулаторій тощо. 90% від тих, хто має потребу в певних препаратах, отримують їх, решта 10%, у тому числі за власним бажанням, їх не отримують. Але багато хто, як і раніше, думає, що ВІЛ передається через укус комара». «1 грудня в Макіївці ми влаштовуємо заходи, пов’язані з інформуванням населення. Крім того, у нас будуть мобільні амбулаторії, де абсолютно анонімно можна буде здати кров на аналіз. Лише цього року ми вклали більш як один мільярд гривень у фінансування препаратів, закупівлю інших потрібних засобів. Але ми не можемо боротися із цим самотужки. Необхідна державна підтримка в плані фінансування», — коментує ситуацію Катерина МАВРОДІ, представник громадської організації «Амікус».

Наталя Чекал запевнила, що ситуація в Донецькій області з лікуванням далеко не найгірша. «У нас в області запроваджено антиретровірусну терапію, що дало змогу зменшити кількість смертей у сім разів», — розповіла вона.