Кредит довіри і розуміння «стратегії»

Віктор Янукович-молодший називає себе активним лобістом національної IT-індустрії. Учора він удруге прийняв присягу народного депутата, а позавчора написав першу колонку на Українській правді. Серед багатьох важливих питань, народний депутат пише зокрема про те, наскільки непросто сьогодні залучати людей не те що до реалізації, але навіть до створення стратегічних документів. І пояснює, що переконався в цьому на власному досвіді. Бо два місяці тому з його безпосередньою участю для громадського обговорення було представлено стратегію розвитку національної IT-індустрії. «І на даний момент, — пише Янукович, — до діалогу включилося не так багато охочих, як хотілося б». Тому «День» вирішив запропонувати представникам IT-індустрії долучатися до діалогу на своїх шпальтах. Що з цього вийшло — читайте нижче в коментарях фахівців.

УКРАЇНА — ІДЕАЛЬНИЙ ПЛАЦДАРМ ДЛЯ ІНІЦІАТИВНИХ ЛЮДЕЙ

Віктор Янукович, народний депутат України, Партія регіонів, для УП:

— Наприкінці цього непростого року, після парламентських виборів в Україні, рокіровок у владі в Росії, США та Китаї, ми можемо говорити про головні напрямки міжнародної політики й місце України в цих процесах.

Сьогодні, кожен має чітко знати своїх союзників і опонентів і розуміти, в якій частині земної кулі в нього є шанс знайти більше друзів. Для Росії це вибір на користь Європи або Азії. Штати визначаються, як поводитися з Китаєм і Близьким Сходом. Яку позицію в новому світі має зайняти Україна?

Вважаю, що відносини зі своїми міжнародними партнерами Україна має будувати виключно на практичному інтересі та взаємовигоді. У нас надто багато розумних і талановитих людей і великі перспективи, щоб розмінюватися на примітивний націоналізм і пустопорожні розмови про особливості менталітету.

Безумовно, ми повинні виходити з того, що більшість громадян підтримує курс на зближення з Європою. Але тут критично важливо чітко розуміти, навіщо нам потрібен ЄС? Просто для статусу чи для того, щоб отримати реальний економічний і політичний ефект від співпраці?

Якщо ми протягуємо руку Європі, то не з проханням про милостиню, а з конкретними пропозиціями взаємовигідної співпраці. Поліпшити якість діалогу України з будь-якою іншою державою або організацією можна, лише приділивши максимум уваги своїм внутрішнім змінам.
Про що йдеться?

Упевнений, Україна сьогодні має об’єднати в собі найкращий досвід найсильніших гравців сучасного світу: стратегічне планування в стилі Китаю, американські інновації та продуману кадрову політику, невід’ємну складову будь-якого успіху. Це закладе основи для зростання нової сильної сучасної держави, яка, хоч і не одразу, але так чи інакше займе вигідну позицію на політичній карті світу.

На мій погляд, найсильніша сторона Китаю — вміння будувати довгострокові плани. Якщо Захід може дозволити собі плани максимум на 8—10 років, з урахуванням переобрання перших осіб держави на другий термін, то про плани Китаю нам відомо щонайменше до 2050 року. Це дозволяє втілювати в життя масштабніші інфраструктурні проекти, починаючи зі створення ультрамодерних технопарків і закінчуючи будівництвом цілих міст.

На жаль, в Україні такі підходи не працюють. Кожні п’ять років політикам, з одного боку, необхідно звітувати перед виборцями й показувати, що вони зробили. З другого — відбиватися від популістів, для яких влада — єдиний сенс життя.

Я вважаю, що в такій ситуації ми повинні жертвувати своїми амбіціями й закладати фундамент для проектів, які в перспективі поставлять собі в заслугу наші конкуренти.
Ще однією перешкодою для стратегічного розвитку в Україні є 20-річний досвід ігнорування всього, що пов’язане зі словом «стратегія». За час незалежності були написані тисячі таких документів, але ті, що були в результаті реалізовані, можна перерахувати буквально на пальцях.

На власному досвіді переконався, наскільки непросто сьогодні залучати людей не те що до реалізації, а навіть до створення стратегічних документів. Майже два місяці тому для громадського обговорення була представлена стратегія розвитку національної IT-індустрії, й наразі до діалогу долучилося не так багато бажаючих, як хотілося б.

Відновлення кредиту довіри до поняття «стратегія» не менш важливе, ніж люди, здатні власними силами перетворити теорію на практику. Розчистити шлях для них можна лише через поетапне розв’язання проблеми бюрократії. Навіть найенергійніші люди, яких я зустрічав, докладають неймовірних зусиль, щоб подолати опір апаратників.

Складно уявити собі майбутнє України з чиновниками, 60% яких не вміють користуватися комп’ютером. У нас достатньо молодих, сміливих, ініціативних людей, які легко замінять усіх тих, хто «застряг» у минулому.

І останнє — інновації — червона нитка, що мусить пронизувати всі думки й вчинки сучасної держави. У цьому контексті мене глибоко дивують люди, які прагнуть щонайшвидше виїхати з країни у пошуках самореалізації. Україна — ідеальний плацдарм для ініціативних людей.

У нас така кількість вільних ніш, які можна зайняти, стільки можливостей щось поліпшити, що важко було б уявити це в будь-якій іншій країні Заходу. І якщо знайти потрібні точки докладання зусиль, можна добитися значно вищих результатів, ніж у тій-таки Європі або США. Але при цьому, працюючи тут, ми будуємо власну країну, в якій живуть наші батьки й ростуть наші діти.
Ставки на ці три напрямки дозволять Україні наростити необхідний «обсяг маси» для того, щоб на рівних говорити з Європою. Але щоб стати справжнім партнером, налагодити ефективну співпрацю на практиці, слід переходити на конструктив.

Передусім це стосується нового скликання Верховної Ради. І нехай під час виборчої кампанії ми не чули гострих дебатів у економічних питаннях, а більше обговорювали політику, сьогодні — саме час переходити від особистостей до цифр.

Перед сучасною Україною стоять виклики, вирішити які поодинці неможливо. Час конкуренції окремих політичних проектів має змінитися періодом співпраці й реалізацією важливих проектів.
pravda.com.ua

КОМЕНТАРІ

«СЬОГОДНІ В КРАЇНІ ДУЖЕ МАЛО ЛЮДЕЙ ЗІ СТРАТЕГІЧНИМ І ПЛАНЕТАРНИМ МИСЛЕННЯМ ЗАГАЛОМ. А ЯКЩО ВОНИ І Є, ТО ЇХ НЕ ЧУЮТЬ»

Тетяна ПОПОВА, голова інтернет-асоціації України:

— Я саму стратегію не читала. Але можу сказати, що проблема не в тому, що ніхто не обговорює стратегію ІТ-галузі, а в тому, що ніхто не розуміє, яка стратегія розвитку країни. А як можна у відриві від стратегії розвитку держави говорити про стратегію розвитку окремої індустрії? Так, вона може виступити як один із локомотивів цього розвитку, але рухатися треба комплексно. На мій погляд, сьогодні в країні дуже мало людей зі стратегічним і планетарним мисленням загалом. А якщо вони і є, то їх не чують, бо до реалізації їхніх ідей руки не доходять. Проте у нас є люди, які думають про тимчасову вигоду, про власне місце, яке займають, і власну кишеню. На мій погляд, говорити треба про стратегію країни загалом. А стратегія ІТ-індустрії має бути складовою від цієї стратегії розвитку країни хоча б на 10 років.

«У МАНІАКАЛЬНО-ДЕПРЕСИВНІЙ ЕКОНОМІЦІ НЕ МОЖНА ПОБУДУВАТИ ОАЗУ РОЗУМУ ТА ІННОВАЦІЙ»

Елліна ШНУРКО-ТАБАКОВА, голова правління Асоціації підприємств інформаційних технологій України (АПІТУ), член правління інтернет-асоціації України (ІнАУ):

— Стратегія розвитку — це головне питання, але не для ринку або ринків — а для країни. В Україні немає розроблених і прийнятих документів зі стратегії країни, довготермінових і короткотермінових цілей, пріоритетів. Суспільство не консолідоване місією та ідеологією. Наприклад, якщо ідеологія України — побудова інформаційного суспільства — то це одні пріоритети, а якщо викачування ресурсів із металургії — зовсім інші.

На жаль, вживання правильних слів не веде до правильних вчинків. І навіть прийняті документи не ведуть до конструктивної та консолідованої роботи суспільства, бізнесу та держави.
На жаль, і останнім часом, і за останніх 17 років, працюючи в різних бізнес-асоціаціях, я завжди спостерігала протилежну картину — розробки громадянського суспільства найчастіше ігноруються. Можливі якісь точкові взаємодії — в робочих групах, на заходах... Системні напрацювання асоціацій держава впритул не помічає і не бере в роботу, і навіть — в обговорення. То хіба це нормально, коли 5, а інколи і 20 асоціацій протестують проти одіозних законопроектів, а вони приймаються? Дуже часто такі законопроекти потім не працюють як закони — вони не можуть працювати — навіть на шкоду країні, бо суперечать професійній сутності предмету.

Принаймні, дві професійні асоціації, ІНАУ і АПІТУ, не залучалися до громадських слухань або до якоїсь іншої форми дискусії за документом. І я впевнена, що колективний розум завжди сильніший за розум однієї людини, або навіть одного парламенту, бо дозволяє врахувати досвід тисяч людей, які знаються на питанні.

Інформаційні технології не можна виривати з контексту країни. У маніакально-депресивній економіці не можна побудувати оазу розуму і інновацій. Умови ведення бізнесу, інвестиційна привабливість і відсутність реальних дій із розвитку інформаційного суспільства — це три чинники однаково важливі для всієї України і ринку інформаційних технологій.

«ІТ-РИНОК СЬОГОДНІ НЕПОКОЇТЬ, ПО-ПЕРШЕ, ЯКІСТЬ ОСВІТИ, ПО-ДРУГЕ, НЕПЕРЕДБАЧУВАНІСТЬ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ»

Віктор ВАЛЄЄВ, виконавчий директор асоціації «Інформаційні технології України»:

— Нам жодних документів до Асоціації для обговорення не надходило. Але ми готові, як національний представник міжнародних і вітчизняних організацій імплементувати свій досвід в розробку стратегії, про яку йдеться. Але питання в тому, що це буде за документ. Адже спроба створити стратегію розвитку для ринку ІТ-індустрії робиться далеко не вперше. Стратегій є багато, але вони не працюють. Чому? Подібний документ було створено ще два роки тому, а зараз де він? В України був національний план реформ. І що з цього вийшло?

Що стосується стратегічних документів, про які говорить Янукович-молодший, то я особисто, на жаль, не можу сказати, що там ставляться ті конкретні проблеми, які непокоять сьогодні індустрію. Також там немає бачення того, як їх вирішувати.

Важливими питаннями, які зараз стоять перед ІТ-індустрією, є, по-перше, якість освіти; по-друге, непередбачуваність податкової системи. Якщо чинний режим, є й він гарантовано буде довго-довго, то це нормально. Але немає довготермінового розуміння більш-менш стабільних умов для ринку, наприклад, може мінятися схема НП, скасування спецрежиму для галузі, в такому випадкові працювати дуже складно.

По-суть, сьогодні компанії дістали «знижку» на податок на прибуток на 10 років. Про це Президент навіть згадав під час свого візиту до Індії. Так, це правда — такий спецрежим дійсно є. Але ніхто не застрахований від того, що, скажімо, за два роки до закону внесуть зміни і цю «знижку» скасують. У такому випадкові про якісь позитивні зміни, поліпшення і не йдеться. Цей податковий спецрежим для ринку на два-три роки просто нецікавий.

Великі компанії (якщо Україна сподівається розвивати саме цей сегмент IT-ринку) — це бізнес із дуже довготерміновим мисленням. Вони створюють робочі місця, відкривають центри розробки, словом вкладають величезні гроші, які за два-три роки просто нереально окупити.

А якщо ми говоримо про продуктові компанії, які дійсно розробляють програмне забезпечення, а не надають послуги програмістів, як це сьогодні робить багато хто в Україні, то для них податок на прибуток — це не найважливіша проблема, яка отруює ним життя. Питання тут лежить у зовсім іншій площині — правовій. Йдеться про систему інтелектуального права в Україні. Наразі вона у нас в такому стані, що фактично лише божевільні ризикнуть реєструвати своє право інтелектуальної власності тут, на Батьківщині. Нормальна людина зареєструє його де-небудь у Лос-Анджелесі. Але тоді ж батьківщиною цього продукту буде вже не Україна, попри те, що його «батько» — громадянин України. І в цьому весь жах. Якщо наша людина реєструє бізнес у іншій країні, то це означає, наша країна втратила і цього підприємця, і його продукт, послугу.