Микола ЖУЛИНСЬКИЙ: «Бронебійна публіцистика» «протверезить» наше суспільство»

Нова книжкова серія «Дня» «Бронебійна публіцистика» впевнено розширює коло своїх читачів. Сьогодні 15 книжечок найкращих українських публіцистів ХІХ—ХХ століття активно обговорюють не лише в аматорському читацькому середовищі, а й у науковій, академічній спільноті. Зокрема, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України, академік НАН України Микола Григорович Жулинський, ознайомившись із тим, які «бронебійні думки» української інтелектуальної еліти «День» відібрав для книжкової серії, зазначив: «Ці «метелики» сповнені убивчої сили».

— Якісна публіцистика — завжди реакція на те, що відбувається в суспільстві і з суспільством, своєрідне «дзеркало» політичної атмосфери. Як правило, кращі публіцистичні твори дають читачам не лише глибокий аналіз суспільних проблем, а й показують можливі шляхи їх розв’язання, так би мовити, відкривають двері в перспективу. Потрібно віддати належне газеті «День» за те, що в книжковій серії «Бронебійна публіцистика» зібрала зразки найбільш чутливої публіцистики ХІХ—ХХ століття. Озброївшись думками розумних пращурів, сучасний українець може зрозуміти всі причино-наслідкові зв’язки тих процесів, що сьогодні відбувається з нашим суспільством. Ясна річ, що серія «Дня» далеко не вичерпує того колосального потенціалу, який має українська публіцистика, але редакція, очевидно, і не ставила собі такої мети. Разом із тим, автори та їхні твори добре підібрані упорядниками «Бронебійної публіцистики», саме вони слугують «барометром» розуміння суспільної температури. На жаль, внаслідок історичних обставин українці сьогодні мало знають ту думку, яка у ХХ столітті була найчутливішим інструментом реакції на суспільно-політичні виклики. Тримаючи в руках серію, радію: тут Іван Багряний, чия творчість до перебудови була практично невідома в Україні; Євген Маланюк — зі своєю надзвичайно чутливою публіцистикою. Це поет, котрий володів дуже відграненим словом. Він з-за океану мав можливість сказати про Україну те, що в самій Україні ніхто не міг. Не оминув «День» увагою і Миколу Хвильового з його відомою працею «Україна чи Малоросія». Такі твори потрібно читати, щоб зрозуміти трагедію української національної еліти, яка повірила в соціалістичні ідеали, навіть у більшовицькі ідеї, а потім, звичайно, розчарувалася в них, зрозумівши, що вони насправді несуть для України.

Хоч яку книжку із цієї видавничої серії взяти до рук — Юрія Шевельова, Петра Григоренка, Уласа Самчука, Василя Стуса, Івана Лисяка-Рудницького, Левка Юркевича і навіть, певною мірою, Михайла Драгоманова та Олега Ольжича — вони були заборонені й невідомі в радянський період. Дуже важливо для читача, який ознайомиться з «бронебійною бібліотечкою», що він побачить: українські інтелектуали, незважаючи на те, де вони жили — на материковій країні чи за кордоном, — дуже добре бачили, що насправді відбувалося в Україні, яке майбутнє чекало на неї в системі Радянського Союзу. Це робить честь нашій нації і національній еліті.

— Свідченням чого, на вашу думку, є те, що публіцистика цих авторів і сьогодні актуальна?

— Ці твори актуальні тому, що ми зараз живемо в перехідному часі. На думку багатьох українців, цей перехідний етап затягнувся. Так воно і є, адже сам факт незалежності країни ще не свідчить про те, що наші громадяни почувають себе дійсно незалежними. На жаль, сьогодні вони залежні. Занадто залежні від шаблонів, стереотипів, ідеологем, які нам нав’язала комуністична система. Ці «викривлення» живлять нашу уяву, вони генетично живуть сьогодні на підсвідомому рівні. Переконаний, що підібрана «Днем» публіцистика «протверезить» наше суспільство, допоможе усвідомити хибність комуністичних стереотипів. Книжки «Бронебійної публіцистики» — «метелики» з убивчою силою. Надзвичайно корисно якнайширше представити цих «метеликів» в усьому просторі українського буття.

— Як можна пояснити нинішньому поколінню українців, що їм важливо не розминутися з думками розумних попередників, прочитавши, принаймні, запропоновану «Днем» публіцистику?

— Пояснити це дуже складно. Зараз переважна більшість українського населення майже нічого не читає або читає низькопробні речі — бульварну чи пригодницьку літературу. Сьогодні дуже мало українців передплачують якісні газети чи купують розумні книжки. Для мене не виправдання те, що люди бідні й не мають на це грошей... Проблема в іншому — в українцях «убили» потребу читати. Свою руйнівну функцію в пропаганді нечитання сьогодні робить телебачення. Ми не побачимо на ТБ реклами розумної книжки, інтерв’ю з письменником чи якісної дискусії про проблеми книговидання. Провина у цьому лежить на відсутності системної культурної політики в державі. Нам терміново треба проводити політику розумного читання. Нічого не може замінити читання — ні ТБ, ні радіо, ні Інтернет. Адже тільки книжка дає можливість залишитися один на один з розумним світом. Щоб читати розумну літературу, завжди потрібно докладати зусиль. Візьмемо для прикладу «Бронебійну публіцистику». Скажу відверто: для того, щоб не просто її прочитати, а переосмислити, зробити відповідні висновки, потрібно мати свідому позицію і зробити над собою зусилля. Адже така публіцистика вимагає думання, вимагає процесу співпереживання, співтворчості з авторами. Ти мусиш якоюсь мірою зобов’язати себе зрозуміти те, що саме ці розумні люди хотіли сказати свого часу, які розставити акценти, і для чого вони це говорили. Вони сподівалися на відповідну реакцію. Найприкріше, що переважна більшість цих авторів не мала очікуваної реакції з боку своїх сучасників — українців материкової країни. І тому додаткова місія, яку взяла на себе газета «День», якраз і полягає в донесенні їхніх «золотих думок» до сьогоднішнього читача.

— Ви зазначили, що якісна публіцистика була реакцією на суспільно-політичні процеси, які відбувалися в країні. Чи можна це сказати про сучасну публіцистику?

— За радянських часів публіцистика була не в пошані. Публіцисти завжди намагалися сказати те, чого не можна було. Певною мірою ця тенденція простежується й сьогодні. Наразі ми не маємо належного вшанування публіцистів, хоч навіть Національна премія імені Тараса Шевченка передбачає нагородження журналістів і публіцистів. Минулого року наш Інститут літератури висунув на цю премію книжку чудового публіциста Олега Чорногуза «Діти колонії». Проте її навіть не включили до списку для обговорення. Це свідчить про те, що ми не дуже шануємо публіцистику і не розуміємо її ролі. Пропагують якісну публіцистику приватні ініціативи, зокрема газета «День», на сторінках якої часто з’являються унікальні взірці надзвичайно гострої та чутливої до проблем сьогодення публіцистики. Назву лише декілька прізвищ талановитих авторів «Дня», лауреатів премії імені Джеймса Мейса: Ігор ЛОСЄВ, Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, Олександр ПАЛІЙ, Ігор СЮНДЮКОВ... За зразком «Бронебійної публіцистики» було б добре видати окремим виданням чи серією новітню публіцистику. Кращі статті авторів «Дня» на суспільно-політичні теми під однією обкладинкою сьогодні, я переконаний, знайшли би свого вдячного читача.