«Грецький бог» з Кривого Рогу

Танцівник говорить, що мама привила йому любов до танцю ще в утробі. Вона була майстром спорту з художньої гімнастики, займалася бальними і народними танцями і дуже хотіла, щоб її первісток став балетним танцівником. Палка прихильниця балетних знаменитостей і журналіст-фотохудожник Ніна Аловерт писала після американського дебюту Володимира Малахова, що в Нью-Йорку він підтвердив статус міжнародного прем’єра і славу одного з найцікавіших сучасних танцівників. Американська критика захоплено відзначала неперевершеність його танцю.

«Малахов, — справедливо стверджувала Н. АЛОВЕРТ, — танцівник, чиє тіло немов налаштоване природою для танцю, як музичний інструмент для виконання музики. Воно викликає уявлення про юного грецького бога. Все разом — високий, наче без зусиль, польотний стрибок, кантилена танцю, музичність кожної виконаної фрази, краса ліній — стає для нього лише способом вираження музики, емоцій, образу. Малахов — тонкий артист, здатний на сцені на глибокі ліричні переживання й вишукані артистичні нюанси».

Звичайно, будь-якого виконавця є з ким порівнювати у світовому балеті, але сам Малахов від подібних аналогій відмовляється: «Навіщо мене називати другим Нурєєвим, якщо я можу бути першим Малаховим»? Тут він, зрозуміло, має рацію.

Володимир Малахов як організатор і керівник балетної трупи, педагог, що проводить щоденні уроки, виявився вправним. Позбавлений пихи і «зоряної хвороби», він легко спілкується зі своїми танцівниками, п’є з ними каву, але залишається вимогливим до всіх і кожного. Стверджує, що шукає собі артистів не за національною ознакою, а дивиться лише на їхню школу і вишкіл. У формуванні репертуару він вдало поєднує класику (не забуваючи про старовинні вистави) і роботу сучасних постановників, серед яких Анжлен Прельжокаж, Маріо Бігонцетті, Борис Ейфман. Та і сам він багато спілкується з такими визначними сучасними хореографами, як Саша Вальц, Начо Дуато, Мауро де Кандіа, Девід Парсонс.

У свої сорок п’ять Володимиру Малахову далеко до завершення кар’єри танцівника, тим більше, що серед людей, які впливають на долю балетного світу, швидкої заміни йому не передбачається.

Керівник балетної трупи Берлінської «Штаатсбалет», уродженець Кривого Рогу повторив долю свого далекого попередника, українця Сержа Лифаря, який очолював балет Гранд Опера в Парижі. З тією лише різницею, що йому вже не довелося, як Лифарю (а пізніше Баришнікову, Нурєєву, Годунову, Макаровій), здійснювати зухвалу і ризиковану втечу на захід. 1990 року це стало вже майже звичною справою, і кожен з талановитих виконавців сам міг обирати свій маршрут творчого шляху. Але за долею Володимира Малахова проглядається вище призначення, подібне до того, яке передбачали в давнину оракули.

27 січня відбудеться бенефіс В. Малахова на честь його 45-ліття. На берлінській сцені він виконає роль Чайковського в однойменному балеті Б. Ейфмана, яка стала доленосною для танцівника.