Що не врахувала влада? Чи навпаки?..

В Україні затверджено програму заходів із приводу святкування 1025-ї річниці хрещення Київської Русі наприкінці липня цього року. Цікаво, що незважаючи на хронологічні прогалини у прийнятті християнства, до святкування приєднаються Росія та Білорусь. Метою триєдиного святкування, що відповідає незмінному міфові про єдність трьох слов’янських народів, є укріплення гуманітарних та міжлюдських відносин України із сусідніми державами.

У рамках святкування українська сторона взяла на себе зобов’язання з випуску ювілейних монет, видання багатотомної «Української православної енциклопедії», проведення фестивалю духовної християнської музики, а також створення художніх та документальних фільмів про поширення християнства в Україні. Окрім того, влітку заплановано почати будівництво масштабного православного комплексу на честь князя Володимира на березі Дніпра, неподалік пам’ятника засновникам Києва.   

Поспілкуватися про доцільність масштабу святкувань та загальний контекст «День» вирішив із керівником Відділення релігієзнавства, заступником директора Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України Анатолієм КОЛОДНИМ.

— Наразі складено цілий список заходів, котрі мають відбутися в рамках святкування 1025-річчя Хрещення Русі Україною, Росією та Білоруссю: виготовлення монет, зйомка документальних та художніх фільмів про поширення християнства на Русі тощо. Про що це свідчить?

— Ми маємо порушення принципу відокремлення церкви від держави. Адже це свято, насамперед, церковне, і саме церкви мають відзначати його на широкому й високому рівні. Тим паче, святкування річниці відбувається без врахування того, що в Україні існує розкол в православ’ї. Слід було б звернути увагу й на те, що окрім церков київської традиції Володимирового хрещення є ще й греко-католики.

Загалом, у намірі святкувати цю дату у заданому форматі я вбачаю підспудне протягування ідеї історичної Русі чи «Русского мира»     — трьох народів (українського, російського та білоруського), з якою приїжджає до нас московський Патріарх Кирил. Цим актом наші державні службовці, котрі не радяться ні з релігієзнавцями, ні з істориками, сприяють утвердженню ідеї єдності народів, зближенню з Росією та визнання того, що Московський Патріарх є, наразі, й українським.

Загалом ж, варто зауважити, що ми маємо говорити про хрещення Києва, а не усієї Русі. Московії у ті часи ще не було. У Росії та Білорусії прийняли християнство тільки через 300-400 років після Володимирового хрещення. Тож відзначати цю дату разом, з історичного погляду, неграмотно.

— Чому, на вашу думку, українське державне керівництво погоджується на це?

— Для чинних керманичів Україна не замикається тим суто українським, що формує нашу ідентичність, що призводить до нерозуміння змісту та значущості певних історичних подій. Не знаю, хто актуалізував цю дату — Віктор Янукович навіть покинув Давос і приїхав на засідання.

— Ви зазначили, що Володимирове хрещення стосувалося саме Києва, утім патріарх Філарет днями заявив, що формат участі у відзначенні річниці Київським Патріархатом ще не визначено.

— Звісно, Московський Патріарх не потерпить, щоб коло нього були патріархи Київського Патріархату, Автокефальної чи Греко-католицької церков. Не запрошено й протестантів, які також визнають Київське хрещення. Однак відзначення буде промосковським і проходитиме під егідою однієї церкви.

В ідеалі, держава повинна була дати право кожній церкві по-своєму відзначити це свято так, як вона вважає за потрібне.

— Відомо, що на святкуванні 1020 річниці, за президентства Ющенка, центральною фігурою був Константинопольський Патріарх Варфоломій. Зараз ключовою постаттю виступить Московський Патріарх. Змістилися акценти?

— Причину слід шукати ще на початку каденції Віктора Януковича. Тоді, щоб благословити нового очільника держави, до Києва приїхав Патріарх Кирил. Це засвідчило, що ми є належністю московської православної церковної імперії. Відзначення цього свята на державному рівні у присутності Патріарха Кирила говорить про схвалення колонізаторської політики щодо України.

— Останнім часом Патріарх Кирил досить часто приїжджав до України. Чи мають його заклики реальний вплив на вірян?

— Зараз відбувається певний спад такої активності. Раніше візити Московського патріарха були пов’язані із бажанням усунути Митрополита Києва та усієї України Володимира через його хворобу. Іще однією метою було нав’язування ідеї створення митрополій за російським зразком. Однак така ініціатива не прижилася, у разі ж успіху значення та значимість Київської митрополії та статус Глави УПЦ суттєво зменшився б.

Можна зробити висновок, що вищезазначені дії спрямовані на ліквідацію існуючої автономії української церкви. Візити Московського патріарха мають засвідчити, що саме Кирил є главою Церкви, а Митрополит Володимир — один із нижчих керівників.

— А як щодо впливу безпосередньо на вірян? Відомі приклади навіть політичної агітації.

— Проблема полягає в тому, що навколоцерковні структури Московського патріархату працюють більш активно, ніж у церквах Київського патріархату чи в Автокефальній церкві. Різноманітні братства УПЦ МП організовують хресні ходи майже щотижня в Києві та за його межами. Через такі опосередковані ланки вони у спотвореному, неукраїнському дусі впливають на вірян: роздають різні пропагандистські книжечки, листівки, яким, на жаль, люди довіряють. Вони сприймають Кирила як єдиного патріарха, а того ж Філарета як відступника.

— Російські журналісти написали, що в день святкування річниці мине півроку, відведених Росією для того, щоб Україна визначилася остаточно щодо вступу до Митного Союзу. Подвійне свято для Росії?

— Звісно це все пов’язано. І нещодавній приїзд Жириновського, котрий розповів що Україна сама по собі ні на що не здатна. І масова агітація за Митний Союз. І відкрита пропаганда імперської ідеології: у Києві відбуваються демонстрації із портретами царя Миколи ІІ та російськими прапорами, час від часу з’являються білборди написами: «Прости, цар-батюшка». Служба Безпеки давно мала б звернути увагу на це.

Росія давно цілеспрямовано працює на те, щоб відвернути Україну від Європи та навернути до себе. Зокрема, нас намагаються духовно підпорядкувати Москві. Багато хто вважає, що така тактика не працює, але у масах вірян формується промосковський настрій.

— Де шукати альтернативу та сили, щоб протистояти цьому наступу?

— Я вбачаю альтернативу в активізації діяльності самих українських церков, зокрема, Греко-католицької та Автокефальної. Вони мають пред’явити свої право на те, щоб називатися церквами Володимирської традиції. КП вже прийняв на одному зі своїх синодів рішення скликати в Київ своїх священнослужителів, щоб провести масову ходу в день річниці Хрещення. Але треба продумувати й інші заходи. Активізуватися могли б і товариства просвіти. Потрібно гуртом актуалізувати той момент, що це було Володимирове хрещення, яке мало відношення до Києва та киян, а не хрещення усієї Русі. Окрім того, це хрещення не було першим. Раніше християнство прийняв князь Аскольд, потім — княгиня Ольга й опісля Володимир. До раннього періоду належить також й хрещення на Волині. Можна було провести цілу низку акцій.

У світському плані ми, звісно, проведемо наукову конференцію, а як реагувати церквам — це їхня справа. Наполягати на чомусь ми не маємо права.