Про позачергові вибори...

Сьогодні має розпочатися другий пленарний тиждень в парламенті. Третій тиждень вона перебуває в «облозі». Партія «УДАР» продовжує блокувати трибуну і президії найвищого законодавчого органу із вимогою почати нарешті голосувати — персонально. Домовитися із владою не вдається. Який може бути вихід із ситуації?

Мінімум три. Перший — знайти компроміс. Другий — влада застосує силовий метод розблокування. Третій — позачергові парламентські вибори. Партія регіонів із самого початку відкинула силовий варіант, хоча, завжди мало його на увазі. Ще не так давно — це був основний метод примусити опозицію до миру. Але сьогодні — інша ситуація. Можуть бути великі репутаційні втрати (це також ніколи не струмувала «регіоналів»), а головне, влада, скоріше, схиляється до іншого більш вигідного в перспективі для себе виходу із ситуації. Якщо із самого початку парламентської кризи говорили про варіант компромісу, то зараз все частіше лунають заяви про позачергові вибори, причому, з боку самої Партії регіонів.

Поки ці заяви звучать у вигляді — ми не боїмося дочасних виборів, або якщо вибори проходитимуть, то тільки по стовідсотковій мажоритарній системі. Опозиція, в свою чергу, про готовність до виборів, заявляла давно.

Проаналізуємо ситуацію. Є два аспекти: юридичний (яким чином проводити вибори) і політичний (кому це вигідно). Говоримо з одним із авторів української Конституції, професором права Віктором МУСІЯКОЮ.

— Пане Вікторе, й досі немає чіткої відповіді — триває 30-ти денний термін (адже сесія так і не відкрилася), після якого Президент отримає право розпустити парламент, чи ні?

— Конституція визначає 30-ти денний строк, який починає діяти з того моменту, коли мають проходити відповідні пленарні засідання. Пленарні засідання є тією формою, в якій розпочинається сесія. Якщо це не відбувається, значить, починає діяти 30-ти денний термін. Інакше кажучи, з першого вівторка лютого почав, в даному випадку — з 5 лютого, відраховується тридцятиденний термін.

В ст. 90 Конституції говориться, що Президент може розпустити парламент. Зрозуміло, що це не його обов’язок, тому що він має оцінити всі обставини, якими супроводжується процес. Навіть якщо цей термін проходить, він може вплинути на парламент і той почне працювати. Якщо протягом 30-ти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися, глава держави може припинити повноваження Верховної Ради. Все. Цей відлік розпочався 5-го лютого.

Є ще один важливий момент. Здається, Чечетов говорив, що ось ми проведемо маленьке засідання на 5 хвилин, проголосуємо мажоритарну систему і підемо на вибори. Але справа в тому, що як тільки вони це зроблять, тридцятиденний термін переривається. Може бути і інша ситуація. Вона спірна. Після того, як пройде 30 днів і Президент оголосить позачергові вибори, депутати можуть провести засідання Верховної Ради і ухвалити необхідні рішенні. Як відомо, парламент працює до першого засідання нового парламенту. Тобто він буде уповноважений вносити зміни у виборче законодавство.

Але і тут не все так просто. Щоб змінити закон про систему виборів, потрібні голоси, тобто треба буде залучати комуністів. А ми знаємо, що у комуністів немає жодного кандидата, який би виграв мажоритарний округ. Тому їм це не вигідно.

Свого часу, у нас була норма у виборчому законодавстві, десь до 1998 року, що за рік до виборів не можуть вноситися зміни у виборче законодавство. Це було правильно, тому що не давало можливості відігравати роль кон’юнктурі.

— Чи реальні все-таки позачергові вибори і як ви оціните можливість стовідсоткової мажоритарної системи?

— Якщо влада і опозиція не можуть знайти консенсус (Партія регіонів свого часу теж більше місяця блокувала парламент), то рішення про позачергові вибори буде абсолютно конституційним виходом із ситуації. Змінювати виборчу систему зараз — ненормально, але хіба у нас на це колись звертали увагу. До речі, повністю мажоритарна система Партії регіонів, але не є гарантією того, як каже Чечетов, що у регіоналів буде 300 голосів. Тому що динаміка суспільних процесів і сприйняття того, що відбувається сьогодні, проходить значно швидше, ніж думають в ПР. Тим більше, опозиція вже бачила свої помилки на останніх виборах. Якщо вона буде правильно працювати, то прогноз Чечетова може не збутися.

— Як ви прокоментуєте те, що опозиція змушує владу виконувати Конституцію по персональному голосування через порушення законодавства, блокуючи трибуну?

— Коли ми говоримо про кризу парламентаризму, то вона розпочалася не сьогодні. Хіба не є кризою парламентаризму, коли Верховна рада ухвалює безліч антиконституційних законів, а Президент їх підписує. Найбільш кричущі приклади — закон по судовій системі, закон про Кабінет міністрів тощо. Крім цього, всі ми пам’ятаємо, коли Конституційний суд прийняв відомий антиконституційний акт, а Верховна Рада ніяк не відреагувала. Навпаки, побігла швидко вносити додаткові зміни до Конституції, тому що парламент фактично «підвісили» (продовжили собі термін з чотирьох років до п’яти).

Ці порушення відбуваються постійні. Тепер, що стосується нинішньої ситуації. Її можна було сприймати, якби блокування відбувалося в контексті захисту конституційного ладу в цілому. Якби опозиція заявила, що ми після того, що відбулося, особливо в 2010 році, коли фактично відбувся антиконституційний переворот, вважаємо необхідним повернути конституційний лад, і першою нашою мірою є акт протистояння тим, хто порушує Конституцію через голосування неперсонально, це можна було б сприймати. Не треба сьогодні чіплятися тільки за кнопку. Це відбувається від браку ідей і розуміння того, що коїться в конституційному просторі країни.

Звичайно, відстоювання конституційних засад шляхом порушення Конституції — це крайня міра. Але коли відбувається такі речі як рішення Адміністративного суду щодо позбавлення мандатів двох депутатів, то я би взагалі закликав людей не підкорятися подібним ухвалам. Це в ніякі рамки не вписується. Опозиційні сили мають підходити до своєї акції більш комплексно.