Культ «успіху»

Екс-глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар вважає, що Західна Європа останнім часом дедалі більше відходить від християнських цінностей, підміняючи їх цінностями достатку і благополуччя. «І в цьому полягає велика небезпека. Тому все, що йде до нас із Західної Європи і вважається у нас апріорі «кращим» і «прогресивнішим», повинно ретельно перевірятися. І критика цього має бути сильною», — говорить священнослужитель.

Культ «успіху» — це те, що приніс нам західний вітер. Ця соціально-філософська мода вже встигла стати для багатьох українців безальтернативним путівником у сучасному житті. Часто-густо до складових «позитивного цілепокладання» приписують щасливі родинні й дружні стосунки, а також лад у внутрішньому світі особи. Робиться це через необережність або з маніпулятивною метою, оскільки вказані цінності — це елементи особистого щастя, і вони можуть легко обходитися без «даху» у вигляді культів, спрямованих на зовнішні форми буття. «Успіх» покликаний прямо або опосередковано культивувати чотири базові пристрасті, які перебувають в ланцюговій залежності між собою.

В переліку основних цінностей представників «мережевого» покоління (орієнтовно 1984—2000 років народження) виділяється прагнення до негайних нагород за роботу в тих розмірах, які особисто їм здаються справедливими. Вимоги, відповідно, завищені, тому що продиктовані ненаситним потягом до задоволень

Перша пристрасть — неспинний потяг до задоволень і насолод. Про те, що ми живемо в епоху переможного гедонізму і диктатури «розваг», говорити зайве. Але для отримання задоволень і насолод потрібні гроші. Звідси виникає друга пристрасть — жадоба, що припускає відсутність уваги до всього, що не пов’язано з «поглинанням» і «виділенням» грошей. Третя пристрасть — «воля до влади». Державно-політичний кар’єризм відкриває шлях ширшим економічним можливостям і новим відчуттям. Щоб зберегти владу і знову відчути те, що ще ніколи не відчував, потрібна слава, що веде до четвертої пристрасті — честолюбства.

Для кого неприйнятний вищеописаний духовно-етичний аспект, можна звернутися до роздумів американського психолога Карен Хорні, яка ще в першій половині ХХ століття писала про ймовірні наслідки гонитви за суспільним престижем. «Сучасна культура економічно грунтується на принципі індивідуального суперництва, — зазначає вона у своїй книзі «Невротична особа нашого часу» (1937 рік).— Окремій людині доводиться боротися з іншими представниками тієї ж групи, доводиться брати гору над ними й нерідко «відштовхувати» вбік. Перевага одного нерідко означає невдачу для іншого. Психологічним результатом такої ситуації є смутна ворожа напруженість між людьми. Потенційна ворожа напруженість між людьми призводить в результаті до постійного породження страху — страху потенційної ворожості з боку інших, посиленого страхом помсти за власну ворожість. Іншим важливим джерелом страху в нормальної людини є перспектива невдачі. Страх невдачі цілком реальний і з тієї причини, що шанси зазнати невдачу набагато більше шансів досягти успіху, і тому, що невдачі в суспільстві, заснованому на суперництві, спричиняють за собою реальну фрустрацію потреб».

У контексті вищесказаного досить актуальним було б задуматися над тим, яким чином культ «успіху» впливає вже сьогодні і може впливати в майбутньому на політичну свідомість молодих громадян нашої країни. У даному разі вбачаються два варіанти, пов’язані із згаданими двома пристрастями, — пожадливості і «волі до влади».

ВАРІАНТ №1

В Україні триває соціально-економічна криза і зростає кількість молодих людей, які остаточно втратили віру в те, що діюча влада і опозиція здатні змінити стан справ у країні на краще і створити умови для «успішного» становлення молоді. У той же час багато хто з цих молодих людей не готовий йти працювати в державно-політичну сферу навіть з кар’єрною метою. Їх розчарування в політичних інститутах країни не активні. Це — пасивна образа на українських можновладців, які практично нічого не роблять для того, щоб звичайна молода людина могла швиденько збагатитися і «брати від життя все». До речі, в переліку основних цінностей представників «мережевого» покоління (орієнтовно 1984—2000 років народження) виділяється прагнення до негайних нагород за роботу в тих розмірах, які особисто їм здаються справедливими. Вимоги, відповідно, завищені, тому що продиктовані ненаситним потягом до задоволень.

Але в той же час самовідсторонені від громадянсько-політичних справ молоді носії культу «успіху» можуть різко повернути свій інтерес до політики, коли в країні з’являться лідери і сили, які створять для них сприятливі умови на шляху досягнення всього того, що диктує «дух часу». А втім, інтерес, що повернувся, навряд чи поширюватиметься на нематеріальні суспільно-політичні питання.

ВАРІАНТ №2

Цей варіант стосується молодих українців, схильних до культу «успіху» і здатних активно брати участь у суспільно-політичному житті країни, виходячи суто з кар’єрних цілей, не звертаючи уваги на те, що політика передбачає ряд нематеріальних функцій. Процес досягнення кар’єрних цілей в таких випадках, як правило, грунтується не на здоровому і чесному русі посадовими сходами, а на хворобливому і неправдивому кар’єризмі. Яких же результатів чекати від такої політики? Хіба що, як співають в пісні, «из-под добрых царей льется в рты мармелад»...

Головна проблема полягає в тому, що представникам молодшого політичного покоління властиво лаяти старших політиків за встановлення в державі несправедливих правил гри, а потім приходити до влади і виявляти особисту вигоду в цих несправедливих правилах гри. І навряд чи зупиниться перед використанням цієї вигоди той, кого одного дня вже спокусили егоїстичною пристрастю і хто не побачив у цьому нічого поганого.