Статус «пірата №1»

2013 року Міжнародний альянс інтелектуальної власності рекомендував присвоїти Україні статус Priority Foreign Country (країна, яка вкрай неефективно захищає права на інтелектуальну власність) в його списку країн, що порушують авторське право. А це фактично країна зі статусом «пірата номер один», оскільки жодна інша країна такого статусу не має. Утім, згідно з даними альянсу, які ми публікуємо як ілюстрацію до інтерв’ю, є багато інших країн, рівень піратства в яких значно перевищує український. Чому ж саме до України в альянсі такі суворі? Відповідь — в ексклюзивному інтерв’ю «Дню» генерального директора по боротьбі з піратством у світі Microsoft Corporation Дініша КУТО.

— Ви вперше в Україні?

— Так.

— Із чим пов’язаний ваш візит?

— Я в Microsoft відповідаю за протидію піратству у всьому світі. Україна — ринок, якому ми приділяємо багато уваги.

Згідно зі статистикою, яка була нещодавно опублікована BSA, в Україні рівень використання піратського програмного забезпечення (ПЗ) сягає 84%. І, на жаль, це така ж ситуація, яка була тут 6—7 років тому. Тобто ми не вбачаємо жодного прогресу у боротьбі з піратством в Україні. І це попри те, що в усьому світі країни посилюють цю боротьбу. І ці дії призводять до поширення інновацій, створення нових робочих місць, зміцнення економіки країн, які пройшли цим шляхом.

Тож мій візит присвячений тому, щоб зрозуміти, що саме робить українська команда і що я на своїй посаді можу зробити для того, щоб ці зусилля підтримати.

— Який показник використання піратського ПЗ у світі та по регіону?

— В середньому по світу — 42%. Детальніше ви можете побачити розподілення у статистиці BSA (таблиця до матеріалу «Рівень поширення піратського програмного забезпечення в різних країнах світу». — Авт.).

ПРАВИЛО ТРЬОХ «З»: ЗАКОН, ЗНАННЯ, ЗАСТОСУВАННЯ

— Які причини ви вбачаєте в тому, що в Україні показник поширення піратства вдвічі більший середньосвітового рівня?

— Поясненням цьому є поєднання численних факторів. Першою організацією, яка повинна захищати права інтелектуальної власності в країні повинен стати уряд. Наприклад, десять років тому російський уряд пішов на серйозні кроки з протидії піратству. І за цей час їм вдалося зменшити рівень на 20 пунктів.

Ці зусилля можна розбити на три компоненти. Перший — законодавча ініціатива. Другий — освітні програми. Люди повинні розуміти, що не можна просто так красти інтелектуальну власність: літературні твори, музику і навіть це інтерв’ю. І, нарешті, третій — правозастосування прийнятих законодавчих актів.

Отже, процес має виглядати так: приймають закони, людей інформують, що правове поле змінилось, і їм розповідають, що держава володіє механізмами правозастосування і покарає порушників, які нехтуватимуть правилами.

Сьогодні ми дійсно вбачаємо в Україні певний прогрес по першому компоненту, а саме прийняття відповідної законодавчої бази. Із жовтня 2012 року застосовуються певні юридичні механізми захисту проти тих осіб державних установ, які використовують піратське програмне забезпечення. Зокрема, йдеться: якщо буде доведено, що особа використовує піратське програмне забезпечення, то вона зобов’язана сплатити штрафні санкції, які в десять разів перевищують вартість ліцензійного програмного забезпечення, права на яке вони порушили. Навіть якщо людина переконує, що ніколи в житті не використовувала цієї піратської програми. Факт зберігання такої програми на комп’ютері є достатнім доказом того, що ви порушили закон.

Але ми поки що не бачимо прогресу в напрямку правозастосування, тобто наявності правозахисних механізмів, які б дозволили бути впевненими, що ці рішення діють.

— Але ж уже є прецедент. У жовтні 2012 року Господарський суд Закарпатської області зобов’язав комунальне підприємство «Міжнародний аеропорт Ужгород» виплатити корпорації Microsoft компенсацію (понад 66 тисяч гривень) за використання комп’ютерів із нелегальним програмним забезпеченням. (Деталі — в матеріалі «Перші «жнива» боротьби з піратством у муніципалітетах», «День» від 26 жовтня 2012 року.) Крім того, сьогодні в українських судах розглядають понад 100 кримінальних справ, порушених через використання софту.

— Дійсно. Певні зрушення є. Але лише з часом ми зможемо побачити, чи це — поодинокі випадки, а чи дійсно система, яка дозволяє зрозуміти, що закону дотримуються і люди можуть йому довіряти.

От, наприклад, є закон, який зобов’язує всіх водіїв використовувати паски безпеки. Але на українських дорогах більшість тих, що не дотримуються цього.

Я родом із Португалії. Пам’ятаю, що й у нас не використовували паски безпеки. Наш уряд пішов саме трьохетапним шляхом. Перший — прийняли закон, який зобов’язував водіїв керувати авто лише пристебнувшись. Потім упродовж кількох років за підтримки уряду на телевізійних каналах була реклама використання пасків безпеки. Її основний зміст: якщо ви не пристебнулися, то можете померти. І правозастосування цього закону почалось з нуля. Він діяв, але його ніхто не виконував. Упродовж трьох-п’яти років патруль щодня зупиняв водії і штрафував за порушення саме цієї норми закону. І от рівень виконання піднявся до 80—90%.

— Давайте повернемося до показника 84%. Хто в Україні найчастіше порушує інтелектуальне право? Чи є серед порушників великий бізнес? Чи це все ж таки показник, який переважно відображає індивідуальних користувачів?

— Поки що йдеться про держструктури. Навіть український уряд визнає, що близько половини комп’ютерів у державних установах обладнані піратським програмним забезпеченням.

Тож все починається з уряду. Потім ця проблема поширюється на державні установи та організації, а далі — всім суспільством.

— То як можна очікувати від уряду, який сам порушує закон, адекватних дій?

— Саме так і ми ставимо питання. Альянс із прав інтелектуальної власності рекомендував перевести Україну до переліку пріоритетних країн. Зараз вона перебуває в іншому переліку під номером 301, а це — країни, «на які слід звернути увагу». За даними альянсу, саме уряд України є найбільшим споживачем незаконного програмного забезпечення.

— Чи готовий Microsoft допомогти українському уряду перейти на легальне ПЗ? Маємо на увазі пільгові програми з надання програмного забезпечення урядовим установам тощо.

— Ми готові сісти за стіл переговорів. Але говорити не тільки про те, як ми можемо допомогти уряду використовувати ліцензійне ПЗ, а й як допомогти усьому суспільству на шляху до викорінення піратського софту. І йдеться не лише про захист бізнесу Microsoft. Хоча я й не намагаюся вас переконати, що наш інтерес у цьому питанні не є меркантильним. Звичайно, бізнес-завдання та цілі є для нас важливими. Але ще важливішим є вирішення питання піратства з огляду на майбутнє країни. Якщо нічого не робити, то економіка не буде зростати належним чином, не будуть створювати робочі місця і не будуть впроваджувати інновації. А в цілому це знижуватиме конкурентоспроможність української економіки на світовому ринку. Наприклад, якщо Україна й надалі перебуватиме у переліку країн, за якими потрібно стежити, то це пророкує застосування певних санкцій.

— Яких?

— Наприклад, певним українським виробникам, які мають сьогодні змогу продавати свою продукцію, скажімо, в США, можуть відмовити у праві на її ввезення у безмитному режимі. Адміністрація президента Обами створила відповідну урядову комісію з підтримки справедливого ведення бізнесу. Виконуючи свій мандат, ця комісія вже почала три судові справи проти виробників з інших країн, чиї продукти було виготовлено за використання піратського ПЗ. Ці справи стосуються виробників з Таїланду, Індії й Китаю.

По-друге, хто бажатиме інвестувати в інновації та розвиток високих технологій в Україні, якщо не матиме гарантій, що його гроші буде повернено? Тому країна ризикує залишитись за бортом світового прогресу.

Також негативний вплив відчуває внутрішній ринок, зокрема розробники ПЗ. В Україні нараховують до 95 тисяч компаній, які не можуть працювати тут за відсутності належного законодавчого поля з захисту прав інтелектуальної власності.

І нарешті «пірати» — це люди, які не платять податки. Тому український бюджет не отримує надходжень, які потім могли б реінвестувати в економіку.

«ПІРАТСТВО» — ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІЧНЕ ЧИ МЕНТАЛЬНЕ?

— Ви бачите взаємозв’язок між рівнем піратства та рівнем добробуту країни? Чи є приклади, коли економічно розвинена країна має високий показник використання неліцензійного ПЗ і, навпаки, у «бідній» країні уряд та громадяни бездоганно дотримуються прав інтелектуальної власності?

— Рівень піратства в розвинених країнах коливається в межах 20—35%. Хоча, звичайно, навіть серед членів ЄС є країни, в яких цей показник — за 40%. Йдетьсь зокрема про Іспанію, Італію та, на мій сором, про Португалію.

А от на другу частину вашого запитання відразу важко відповісти. Не можу пригадати жодної з країн, що розвиваються, які б вже мали добрі закони з дотримання прав інтелектуальної власності.

Утім, є країни, яким вдалося за декілька років знизити рівень піратства. Ми вже згадували Росію. Друга країна — Бразилія, яка зменшила рівень піратства за останні вісім років на 15 пунктів. І третя — Колумбія.

Ті країни, які визначилися зі своєю позицією щодо захисту прав інтелектуальної власності, розуміють, що, не викорінивши піратство, будувати економіку майбутнього не реально. Очевидно ж, що економіка майбутнього — це надання послуг, а не виробництво матеріальних благ.

— На прикладі Бразилії, Колумбії та Росії можете навести показники економічного ефекту від зниження рівня піратства: зростання інвестицій в розробку програмного забезпечення, збільшення податкових надходжень від ІТ-індустрії тощо?

— Гарним прикладом є Колумбія. Там прийняли зміни до податкового законодавства, які передбачають, що юридичні особи повинні декларувати не лише свої прибутки, але й наявне програмне забезпечення, яке вони використовують для ведення господарської діяльності. Тому коли приходить інспектор, то він може перевірити наявність ліцензійного ПЗ.

А от Бразилія суттєво поліпшила свою інвестиційну привабливість за рахунок подолання піратства. Такі компанії як Мicrosoft та ІВМ дійсно почали створювати робочі місця та фінансувати дослідні центри та центри розробки програмного забезпечення в Бразилії. І люди, які раніше могли займатися написанням піратського ПЗ, тепер можуть розробляти ліцензійні продукти. Крім того, Мicrosoft навіть побудував завод, який виготовляє консолі для ХBox, для ігрової приставки в Бразилії.

— До якого рівня Україні потрібно знизити поширення піратства, аби такі великі ІТ-компанії як Мicrosoft хотіли інвестувати сюди свої кошти — відкрити центр розробки програмного забезпечення чи побудувати схожий як в Бразилії завод?

— Приклад, який я відразу можу навести, це відкриття магазину Windows8. Ми вже можемо обговорювати можливість надати українським розробникам ПЗ нагоду продавати своє ПЗ через наші магазини. Таким чином вони можуть отримувати прибуток на нашій платформі від своїх розробок.

Це — перше, що спадає на думку, але далеко не все. Звичайно, ми не можемо гарантувати, що всі країни підтримуватимемо однаковим чином, але ми знаємо, що команда Мicrosoft в Україні і її генеральний директор Дмитро Шимків налаштовані на те, щоб допомагати економіці переходити на ліцензійне ПЗ.

— Тоді у нас, мабуть, з’явиться багато безробітних програмістів, які зараз пишуть піратське ПЗ. Як з ними бути?

— Насправді ми відзначаємо, що факт наявності піратського ПЗ в країні свідчить про рівень організованої злочинності. Нам відомі випадки, коли за кошти від продажу піратського ПЗ фінансувалися злочинні угрупування. На жаль, уряд більш жорстко ставиться до протидії та покарання таких злочинів, як торгівля наркотиками, ніж продажу піратського ПЗ. Отже, відсутність механізмів захисту на рівні правоохоронних органів призводить до того, що злочинці, продаючи піратське ПЗ, заробляють гроші на придбання зброї чи наркотиків.

До речі, нещодавно ФБР разом із мексиканською поліцією провели розслідування наркокартелю «Ля фамілія», в якому було побудовано відповідну бізнес-модель життєдіяльності цієї організації, за якої значні прибутки на вході вони отримували саме від продажу підробного ПЗ, а вже ці прибутки використовували для «фінансування» злочинів. І, на жаль, це не єдиний приклад.

«БЕЗКОШТОВНИЙ» СОФТ ТРЕБА ОПЛАЧУВАТИ ОСОБИСТОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

— Трохи змінимо тему нашої розмови. Ключовим конфліктом сучасного інформаційного суспільства є конфлікт між авторським правом та модою на «Вільним доступ до знань». Яким ви бачите його вирішення у майбутньому?

— У глобальному контексті можуть існувати обидва підходи. Наприклад, Мicrosoft пропонує певні послуги з асортименту своєї продукції для малого бізнесу безкоштовно: використання електронної пошти, антивірусні та пошукові ресурси... Але при цьому є інше програмне забезпечення, яке ми продаємо.

Не слід забувати про конкуренцію. Адже Мicrosof — не єдиний виробник програмного забезпечення, який продає свої програми. Є й інші, які для того, щоб мати можливість продавати свій продукт, певні послуги надають безоплатно.

— Тобто цей тренд змушує компанії буде гнучкішими?

— Конкуренція робить нас лише кращими.

— Пригадую, що наприкінці минулого року віце-президент Google Аміт Сінгх в інтерв’ю АllThingsD заявив, що Google планує переманити на Google Apps 90% користувачів Microsoft Office. Як ви оцінюєте цей ризик?

— Треба розуміти, хто є клієнтами Google. Адже це — не кінцеві споживачі ПЗ. Це — рекламодавці. Тому Google і справді надавав певні програми безкоштовно для малого та середнього бізнесу. Але місяць чи два тому вони припинили це робити.

Google стверджує, що надаватиме своїм кінцевим користувачам продукти безкоштовно, але в обмін вони отримують доступ до їхніх персональних даних. У такий спосіб інші компанії можуть дізнатися від Google про те, що є ось такі користувачі, які зацікавлені в їхній продукції. І вони почнуть надсилати вам на електронну пошту свою рекламу чи інші листи.

В США людям не подобається сам факт того, що до змісту їхньої електронної пошти може мати доступ ще хтось, окрім них. Навіть взамін на інформацію, яка начебто їм може бути корисною. Хоча, звичайно, є люди, яким байдуже до цього.

— Підсумовуючи нашу розмову — аргументи від віце-президента з питань захисту інтелектуальної власності компанії Мicrosoft, чому українці мають платити за ПЗ?

— Більшість користувачів навіть не здогадується, що використовуючи неліцензійне ПЗ, вони інфікують свої комп’ютери вірусами. Майже у восьми випадках із 10-ти (тобто трохи більше 74% комп’ютерів) використовуючи неліцензійне ПЗ, користувач втрачає особисті фото, які зберігає на комп’ютері, інформацію про свій банківський рахунок тощо. І коли я розповідав про моделі ведення злочинної діяльності, коли за вилучені кошти з продажу неліцензійного ПЗ фінансувалася наркоторгівля, то це — лише один аспект. Адже насправді злочинці вбивають двох зайців. З одного боку вони продають вам свій піратський продукт, а потім за вашої ж «допомоги», за ваші гроші обкрадають вас, інфікуючи ваш комп’ютер вірусами.

І звичайно ж, «пірати», на відміну від компаній, не надають ні гарантій, ні сервісних послуг для свого продукту.

А от у випадках використання неліцензійного ПЗ на комп’ютерах в держапараті, ну скажімо, в структурі якогось із міністерств, під прицілом опиняється національна безпека країни. А в Україні, де близько 50% державних службовців користуються піратським ПЗ під час виконання своїх службових обов’язків, це питання є критичним. Адже пірати за допомогою вірусів можуть спокійно отримати доступ до закритої інформації, яка стосується будь-яких рішень уряду, питань військово-оборонного комплексу, електропостачання в державі, роботи атомних електростанцій тощо.

Згідно із чинним законодавством України, за порушення авторських прав передбачено сувору адміністративну та кримінальну відповідальність:

• штраф до 3400 гривень із конфіскацією носіїв контрафактних примірників (ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

• штраф до 51 тисячі гривень або виправні роботи до двох років, або позбавлення волі до 6 років (ст. 176 Кримінального кодексу України). Носії контрафактних примірників у цьому випадку також буде конфісковано.