Хто на Київ? (продовження)

Рішення щодо призначення виборів Київської міської ради та міського голови багато в чому залежить від політичної волі опозиції. Влада не зацікавлена в проведенні місцевих виборів у конфронтаційній столиці. Нагадаємо, можливими кандидатами на посаду міського голови називають лідера «УДАРу» Віталія Кличка, чинного голову КМДА Олександра Попова, позафракційного депутата і бізнесмена Петра Порошенка й наймолодшого депутата Верховної Ради VII скликання Андрія Іллєнка, представника партії «Свобода» (про останнього згадував лідер партії Олег Тягнибок, не виключивши навіть у разі політичної необхідності своє висування, якщо Кличко відмовиться).

Політичні портрети двох головних конкурентів — Попова та Кличка — «День» подавав у номері від 7—8 березня. Нині пропонуємо розглянути ще двох кандидатів. Скласти повну характеристику претендентів нам знову допоміг політичний психолог Вадим ВАСЮТИНСЬКИЙ.

ПОРОШЕНКО — ЛЮДИНА В МІРУ САМОСТІЙНА Й ДУЖЕ АМБІТНА

Політична кар’єра одного з найбагатших людей України Петра Порошенка розпочалася 1998 р. Саме тоді він став одинадцятим номером у списку Соціально-демократичної партії (об’єднаної), яку очолював Віктор Медведчук. Відомо, що, подолавши 4% бар’єр, політична сила здобула 14 депутатських мандатів, однак Порошенко вирішив іти на вибори самостійно й виборов своє місце в парламенті на одномандатному округу рідної Вінниччини. У Верховній Раді ІІІ скликання він тісно співпрацював із СДПУ(о), доки 2000 р. не створив власну фракцію «Солідарність», а опісля — однойменну партію. Менш ніж за рік політична сила Порошенка об’єдналася з Партією регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом — Партія регіонів). Ставши співголовою, а потім заступником голови політичного утворення, політик виходить із його лав. Офіційна причина — принципова розбіжність поглядів, утім, деякі ЗМІ стверджували, що причиною розбрату стали нереалізовані амбіції.

2001 р. Петро Порошенко консолідує свої зусилля з командою, співпраця з якою триватиме майже десятиліття. У цей час «Солідарність» входить до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», й Порошенко стає керівником штабу. У складі «НУ» український магнат набував статусу народного депутата двічі — на виборах 2002 р. та 2006 р., очолюючи парламентські комітети з питань бюджету та фінансів.

За даними медіа, після підтримки Ющенка на президентських виборах 2004 р. Порошенко розраховував на посаду прем’єр-міністра, однак це крісло здобула Юлія Тимошенко. У своє керівництво активний прихильник помаранчевої революції отримав Раду національної безпеки й оборони. Таке розміщення фігур зіштовхнуло лобами опозиціонерів. 2005 р. тогочасний прем’єр позивається до Порошенка й звинувачує його в корупції. Тоді ж, шляхом голосування у ВР, його позбавляють мандата. Очільник РНБО виграв суд, але відносини з керівництвом погіршилися. 2006 р. Порошенка ще включають у виборчий список «НУ», а от 2007 р. він полишає партійну політичну орбіту, але не політичну кар’єру. Порошенко здобуває посаду голови ради Національного банку. 2009-го змінює сферу роботи й очолює Міністерство закордонних справ. Після президентських виборів 2010-го МЗС очолює Костянтин Грищенко, а Порошенко повертається на посаду голови ради Національного банку.

Тривалі кар’єрні перипетії приносять політику посаду 2012 р. Тоді Порошенко отримує у власне підпорядкування Міністерство економічного розвитку й торгівлі в уряді Миколи Азарова. Таке неоднозначне призначення викликало невдоволення з боку опозиції. Утім, Порошенко залишив міністерське крісло лише після обрання народним депутатом на парламентських виборах 2012 року по одномандатному округу № 12 на Вінниччині.

Петро Порошенко відомий своїми статками. Прізвисько «шоколадного короля» дісталося політику через власність — шоколадну фабрику «Рошен». Окрім того, Порошенко займається виробництвом цукру, збором та імпортом автомобілів («Укрпромінвест»), випускає мікроавтобуси «Богдан» і володіє «5 каналом». Закінчив аспірантуру факультету міжнародних економічних відносин КНУ ім. Т. Шевченка. Має дружину, виховує двох синів і двох доньок.

Коментар психолога:

— Порошенко — людина в міру самостійна й дуже амбітна. Він багато чого досяг у бізнесовій сфері. Політичний плюс Порошенка в тому, що йому вдається впродовж багатьох років балансувати між владою та опозицією, дбаючи, водночас, і про свої інтереси. Однак у цьому й полягає його мінус. На будь-якій посаді для Порошенка на першому місці стоятимуть його особисті інтереси: бізнес, майно, сім’я. Говорячи про певні переваги політика, варто зазначити, що він не є продажним у прямому сенсі цього слова, адже сам може купити багато що і кого.

Порошенко не викликає довіри. У певних ситуаціях, коли йому треба буде вирішувати — діяти в інтересах киян чи своїх власних, я не впевнений, що він надасть перевагу інтересам киян. Ризикувати власними великими матеріальними інтересами він не буде.

Загалом, якщо порівнювати Кличка, Попова, Іллєнка й Порошенка, останній найбільш демонстративний політик: його реальні погляди й переконання суттєво різняться від тих позицій, які він висловлює на публіку. Така риса притаманна кожному політикові, але з цих чотирьох кандидатів він зловживає нею найбільше.

* Переваги: можливість налагоджування діалогу з владою, образ хорошого господарника, непідкупність, управлінський досвід.

* Недоліки: залежність через бізнесові інтереси, можливість тиску з боку влади.

СВІДОМА ПАТРІОТИЧНА ПОЗИЦІЯ ІЛЛЄНКА ВИКЛИКАЄ ПОВАГУ, АЛЕ...

Політична кар’єра молодого патріота Андрія Іллєнка настільки ж коротка, наскільки й стрімка. Одразу після вступу на філософський факультет КНУ ім. Т. Шевченка 2004 р., Іллєнко долучається до Всеукраїнського об’єднання «Свобода», здобуваючи членство через рік, із настанням повноліття. Впродовж чотирьох років обіймає посаду заступника голови київського осередку організації. 2008-го посідає п’яту позицію у виборчому списку партії, але тоді партія націоналістів набирає 2% і залишається поза зали Київської міської ради. На президентських виборах 2010 р. Іллєнко був довіреною особою Олега Тягнибока на одному з виборчих округів Києва. Того ж року отримав статус депутата Київради та очолив київську філію «Свободи». 2012 р. Іллєнко змінює раду місцевого призначення на законодавчий орган загальнодержавного масштабу — стає наймолодшим обранцем у Верховній Раді, виборовши мандат на скандальному мажоритарному округу № 215 у боротьбі з провладним кандидатом Галиною Герегою.

Андрій Іллєнко закінчив аспірантуру за напрямом політологія КНУ ім. Т. Шевченка. Займається публіцистикою, сповідує націонал-соціалізм. Був координатором численних акцій протесту, мітингів тощо. Має дружину.

Коментар психолога:

— Свідома патріотична позиція Іллєнка викликає повагу, але тут існує певна проблема. Не казатиму конкретно про Іллєнка, оскільки він ще не зарекомендував себе й є маловідомим, але недоліком типових представників «Свободи» — людей, котрі дуже переймаються національною ідеєю, — є те, що вони оцінюють події, які стаються навколо них, крізь призму націоналізму. Коли існує проблема з каналізацією чи транспортом у місті, апелювати до вирішення питання мови недоцільно. Так само нічого хорошого не принесе й добір команди за ознакою україномовності, патріотизму й вишиванки — ймовірність завалити справу дуже висока. На жаль, національно-свідомі люди часто є неефективними в конкретних справах. Окрім того, їм властива певна самозакоханість: хоч що б ми зробили, нас виправдовує патріотична позиція.

У цілому, Київ підтримує національні політичні сили — тут постійно перемагають опозиціонери. Ця традиція триває з 90-х рр. Не будемо чіпати питання мови, але ідентичність, західні орієнтації та інші українські питання турбують киян, проте без крайньої радикальності, дещо властивої галичанам. Слід врахувати, Київ підтримав «Свободу» тому, що демократи розчарували своєю безпорадністю, а не тому, що люди поділяють погляди партії.

* Переваги: незаплямована репутація, образ молодого амбітного політика

* Недоліки: відсутність досвіду, невідомість

* * *

Коментуючи симпатії киян щодо того чи іншого кандидата на крісло мера, Васютинський запевнив, що суттєвих преференцій немає, адже три претенденти вже добре відомі широкому загалу, а над Іллєнком тяжіє імідж «Свободи». «Представник партії Тягнибока навряд чи отримає велику підтримку — ефект цієї політичної сили вже спрацював й більшим не буде. Так само не викличе особливих емоцій і кандидатура Порошенка, хіба що він зможе прикупити собі певну частину голосів, роздаючи під час кампанії цукерки. Попов матиме більші шанси на успіх, якщо підтримуватиме образ сторонньої для влади людини. Що ж стосується Кличка, він зможе тріумфально виграти, якщо довкола нього об’єднається опозиція, й він буде єдиним кандидатом», — підсумував психолог. Наостанок він додав, що, всупереч зменшенню повноважень мера, його роль у житті столиці все ще значна: під його головуванням ухвалюватимуться рішення Київради, він матиме власний апарат і вестиме протистояння з головою КМДА.