Людина, яка змінювала світ

В експозиції можна побачити частину грандіозного задника вистави «Ярослав Мудрий», написаного рукою майстра. Саме з цього твору, представленого макетом на Другій Празькій квадрієнале (1971), почалася міжнародна популярність видатного українського театрального художника. Поряд із лідерівською «класикою» — твори, які найрідше виставляються: «Коли мертві оживають», «Здрастуй, Прип’ять!», «Візит старої дами», «Макбет», «Буранний полустанок»... За словами Кіри Пітоєвої-Лідер, в експозиції використано прийом з вистави «Ярослав Мудрий», під час якого сучасні реставратори на лісах розмивали старовинні лиця, повертаючи нам історію. Саме тому половину зали займають залізні макети і роботи вохристо-брунатного колориту, а одна стіна світиться вишукано-білими малюнками і полотнами до «Короля Ліра» і «Вишневого саду».

Даніїл Лідер (1917 — 2002 рр.) — мислитель, поет театру, сценограф, який перетворював світ, — виставами, лекціями, вчинками і навіть жартами. Даніїла Даниловича називали своїм учителем не лише його студенти і випускники Академії образотворчого мистецтва, але й люди найрізноманітніших професій. Вдова художника Кіра Пітоєва-Лідер згадує, як одного дня вона зустріла інженера з ЖЕКу, який схвильовано признався: «Він був моїм сталкером. Я один раз послухав його по телевізору і відразу це зрозумів»...

Про майстра згадують друзі і учні Даніїла Лідера.

«ПАТРИЦІЙ»

Микола РАПАЙ, скульптор, автор портрета Даніїла Лідера:

— Мене приголомшувала в Лідерові глибина думок про світ і про людину, а також його пронизливий філософський погляд. Як у справжнього німця, у нього був дуже потужний аналітичний розум. Він мав абсолютний слух і око на втілення життя в мистецтво — концепція «вистрілювала» на інтуїції, через деталь, яку він побачив у житті і опоетизував.

Даніїло робив дивовижні мініатюрні малюнки пером і олівцем — екстра-клас, світового рівня! Одного дня він приніс мені шкіци до вистави «Буранний полустанок» на замовлення Любімова для Таганки — невеликого розміру, виконані тонким олівцем — геніальний проект! Лише Лідер міг відчути, як у Айтматова, на Буранному полустанку, відбувалося космогонічне життя, і ця маленька точка на Землі була як точка Всесвіту. Це було б колосальне явище, але Любімов не повернувся з Лондона, і проект залишився лише на планшетах.

Я бачив його прекрасні декорації в Театрі ім. І.Франка, але особливе враження справив «Вишневий сад» у Театрі російської драми ім. Лесі Українки. У дитинстві я бачив свій вишневий сад, який квітне в травні, і сад Лідера був співзвучний моєму дитячому відчуттю. Коли відкрилася завіса, у мене дух захопило, а весь зал вибухнув оплесками — такою поезією повіяло!

Часто, йдучи з театру, Даніїл заходив до мене чаю попити і поспілкуватися. Був дуже дотепний та іронічний, серйозно ми говорили не так часто, жартували, сміялися. Була в нас компанія — заходили Роман Балаян, Дмитро Затонський, Сергій Данченко... Пам’ятаю, коли в Театрі ім. І. Франка ставили «Тев’є-Тевель», Данченко прийшов і говорить: «Лідер приголомшливу декорацію придумав!», потім заходить Лідер: «Немає єдності з режисурою!». Кожен з них викладав своє, і я розумів, що вони в пошуку. Нарешті Сергій якось прийшов і признався: «Все вийшло!», а Даніїл додав: «Все клас!». І ми пішли на прем’єру. Це дійсно вийшла приголомшлива вистава!

Роман БАЛАЯН, кінорежисер:

— Я б сказав, що Лідер був єдиною людиною в Києві, обличчя якого нагадувало лице патриція. Не графа, не лорда, не барона, а патриція! І мислення у нього теж було притаманне цьому станові. Подоба, манери, хода... Не випадково його портрет роботи Миколи Рапая нагадує погруддя римлянина. А якщо пригадати приголомшливу графіку Лідера — його образ Короля Ліра, то можна уявити, що він сам Лір, але інший. Даніїл дійсно король, але якби Лідер грав у виставі, це було б божеволення не короля, а філософа. Він був дуже фото- і кіногенічний, навіть серед акторів мало таких облич. Ми з ним були на одній хвилі в міркуваннях про світ, про літературу, про театр, а могли й помовчати разом... Мені його типаж був цікавий: як дивиться, як говорить. Лідер не завжди вписувався в наше місто, і коли повільно піднімався вулицею Малою Житомирською, то його фігура підносилася над усіма. Він виділявся в будь-якій масовці, не лише через високий зріст, а завдяки «відсутності присутності» — завжди був і тут, і не тут.

Лідер умів створити третій світ! У будь-якій виставі начебто був присутній філософ за лаштунками, замість суфлера, і його декорації «звучали» як підказки суфлера, щоб я ввійшов до вистави. Тому я дивився в «Тев’є-Тевелі» на глечик, на Чумацький шлях, на віз... — це вища сценографія, яка більше, ніж професія! Професіонал працює грамотно, але другого дихання немає. А в Лідера завше була таємниця, і ти її пізнавав зі всього, що було наявним на сцені. Як говорив Пікассо: «Мистецтво — це обман, який допомагає нам пізнати правду».

«УЧИТЕЛЬ»

Марія ЛЕВІТСЬКА, головний художник Національної опери України:

— Я мала честь познайомитися з Даніїлом Даниловичем, коли мені було 14 років: побачила його в театрі і зрозуміла, що це людина, якій належать мої думки і серце. Завдяки Лідерові я вибрала свою професію. Зі студентами Даніїл Данилович міг бути досить жорстким і при цьому завжди залишався шалено улюбленим: його обожнювали, а всі студентки були в нього закохані. Свого сина я назвала Данилом на його честь. Всі ми, хто в нього вчився, перебуваємо в братстві, часто зустрічаємося в Національній Спілці художників, у нас збереглася корпорація, що не завжди буває через 20-30 років. І ми дружимо, що є дуже важливим у мистецтві. Це — від Лідера. У мене відчуття, що коли він був з нами, то тримав над нами свої руки. Ми всі були під його руками.

На І курсі він довірив мені робити костюми до своєї вистави «Кар’єра Артуро Уї» в Хмельницькому музично-драматичному театрі. О п’ятій ранку вийшли з потяга, дісталися до театру, нам відкрив заспаний черговий, ми ввійшли до зали. Даніїл Данилович вийняв з портфеля лінійку і почав вимірювати сцену... Для нього не мало значення — великий театр чи маленький, столичний чи провінційний. Унікальна чесність у професії — такий урок був для мене на все життя.

Багато важливих уроків Лідер заклав щодо цехів, і зараз мені це дуже допомагає. Цехи — це продовження твоєї руки, твого пензлика, і важливо, щоб усе було зроблено, як ти задумав, — 200 костюмів, 5000 квадратних метрів малярства. Тому ці люди є для мене найголовнішими людьми в житті, і це теж — від Лідера. Коли в мене виникають складнощі в роботі, я згадую Даніїла Даниловича — не обов’язково слова або формулювання, більше на підсвідомому рівні, і завжди знаходжу розв’язання.

Наталя РУДЮК, сценограф, художник  костюмів Театру ім. Івана Франка:

— Даніїло Данилович поступово увійшов до мого життя, спочатку як викладач. Він не наставляв: «Робіть або не робіть так», а приходив і починав розповідати про події, про те, як прийшов до свого розв’язання. Це була ненав’язлива наука Лідера. У роботі він був фанатом театру. Багато розповідав про дитинство, про те, як прийшов до Академії, про заслання — і про кожен новий етап життя говорив як про поліпшення: коли в родині помітили, що він малює, дали йому можливість малювати. До речі, в Ленінграді став найкращим студентом. А якою радістю для нього були перші вистави, коли вперше спробував себе в театрі! Начебто він для себе кожного разу відкривав якісь нові дверцята і захоплювався цим знанням...

У Театрі ім. І. Франка не всі режисери прийняли лідерське розуміння того, що має бути на сцені. У виставі «У ніч місячного затемнення» він придумав величезну розіпнуту шкуру, яка займала весь простір, а режисер, незважаючи на задум художника, наказав зробити ще фанерне сонце, і воно ганебно висіло над сценою... Потім виставу повезли до Москви, де трохи інакше сприймали його творчість, а Лідерові було страшно уявити, що його сценографія піде з цим фанерним сонцем. І коли привезли декорації, він влаштував «захід сонця». Його декорацію пропустили, а «сонце» Лідер сам викотив на задній двір і закотив до ями, а коли стали шукати, то сказав: «Забули, напевно, взяти».

Володимир КАРАШЕВСЬКИЙ, головний художник Молодого театру, художній керівник театрально-експериментальної лабораторії центру Леся Курбаса:

— Коли після школи я не вступив до інституту, мене привели до Лідера в театр. Потрапив до його маленької майстерні на четвертому поверсі — підсобки, по коліно заваленої картонами, де стояли два великих чорних підмакетника і макет вистави «Сторінка щоденника». Потім побачив його залізні (іржаві) макети і мене це дуже вразило. Рік провів в підмайстрах у Лідера, допомагав робити макети, ходив з ним по цехах, сидів на репетиціях, і це був фантастичний час. Тоді більшість художників писали «задники», а він робив макети з металу, і макетники називали його «Залізний Лідер». Він був несхожим на інших, і в інституті його називали авангардистом, опальним художником, але потім прийшла популярність, і керівництво його визнало. Лідер говорив нам: «Ви всі талановиті, потрібно це не втратити», давав можливість самостійно працювати в театрі вже на другому-третьому курсах. І ще говорив: «Ви мені вже не учні, а мої друзі».

Лідер кардинально змінив моє уявлення про театр. Учив, що має бути безпосередній взаємозв’язок акторів з кожним предметом сценографії і, відповідно, з усім простором — і це вищий пілотаж. Навчив ремеслу — бути точним у технічному виконанні. Коли до його вистави «Чоловік і дружина» я робив-паяв для макету газову плитку, то перше, що Даніїл Данилович сказав: «Важливим є масштаб до міліметра, інакше виходять іграшки»...

Згадую, як Лідер робив маленький макет — один з варіантів до «Короля Ліра», і придумав стіну з мішків. Для цього потрібно було точно за розміром добрати квасолю і обклеїти її пластиром. І ми пішли на базар. Підійшли до бабусі, Лідер узяв одну квасолинку, дістав з кишені свій сантиметр і почав її вимірювати. Можете уявити вираз обличчя бабусі: «Дядько, та беріть, вона велика, гарна!». А він: «Так мені ж потрібна маленька!». І коли знайшов потрібну, ми купили дві склянки, а я потім сидів і обклеював кожну...

«СТАЛКЕР»

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, режисер театру і кіно, художник, автор фільму Lider:

— Безумовно, Лідер вплинув на мою систему цінностей. Дві важливі думки мені запам’яталися особливо. Перша: «Художній образ багатогранний і незавершений. Варто лише завершити його, як він перестає бути багатогранним і перестає бути образом взагалі». Для мене це злилося воєдино із словами Тарковського: «Художній образ є нашою реакцією на непізнаваність світу», тобто те, що неможливо пояснити, ми виражаємо через художній образ. І далі знову лідерівське: «Найцінніше явище, коли виникає подив або запитання. А коли все зрозуміло, можна йти додому». Друга його теза — про взаємини малого світу і великого світу. Лідер говорив про матрицю кореневих процесів, які народжують великий світ. Коли світ узгоджується з цими процесами, виростає знизу, тоді він має шанси на життя. А якщо життям керують зверху і великий світ починає диктувати умови малому світу, то такий процес Лідер вважав протиприродним. Якщо говорити про суспільство, то все починається з «маленької людини», і коли такий шлях порушується, це породжує катастрофи.

На жаль, у нинішньому житті його ні з ким порівняти, слово «аристократизм» до нього стовідсотково можна застосувати. У Лідера, що пройшов жахи заслання, була природна пошана до ближнього. Чуйність завжди відчувалися у спілкуванні з ним, і в які б жарти гарно не вбиралася розмова, завжди світилася надзвичайна душевна витонченість цієї людини.

2000 року Лариса Роднянська замовила мені фільм про Даніїла Даниловича для студії «Контакту». Він тоді виношував план вистави «Анна Кареніна», хоча вже не працював у театрі, а робив це просто тому, що не міг перестати бути художником. Мене вразила його думка, що Анна не збиралася накласти руки на себе, а хотіла зупинити поїзд! Я уявив собі, що їй це вдалося, і зняв цю сцену. Камера анітрохи не бентежила Даніїла Даниловича. Він не боявся її. Говорив тихо, змушував чекати наступного слова, повороту думки. Йому завжди потрібні були очі співбесідника, і навіть не дуже уважних слухачів він залучав до магії своєї розмови.

Тиберій СИЛЬВАШІ, художник:

— Він часто розповідав мені, що збирається робити, і кожного разу здавалося, що це межа, яку навряд чи можна посунути далі. Але завжди я із здивуванням виявляв, що він придумує нові можливості для того, щоб жорстко збудована система залишалася вільною і неймовірним чином розширювалася. Так отримав чисту візуальну метафору в «Королі Лірі» куб, який постійно трансформувався: маленький кубик у руках Ліра перетворювався на великий світ простору сцени, потім на безкінечний світ — і у зворотному порядку.

Ми з ним збиралися написати історію «Чорного квадрата» Малевича. Лідер стверджував, що це одна з головних робіт ХХ століття, і мав цілковиту рацію. Але ми сперечалися, тому що він вважав, що «Чорний квадрат» відкриває абсолютно нову еру у світовому живописі, а я — що він закриває її багатовікову історію, яка починалася від Джотто і «Джоконди». І вже коли Даніїла Даниловича не стало, я придумав визначення — «Принцип дверей». Двері — вони і відкривають, і закривають, тому, якщо користуватися його методом, принцип дверей синтезує неоднозначні речі в єдності.

Моя дочка у нього вчилася і, повертаючись додому говорила: «От людина! Зумів утримати нас усю лекцію!». Лідер дійсно вмів зацікавити публіку, для нього не існувало речей, які він не міг би інтерпретувати і тримати в напрузі весь зал. Чудовий майстер, він вибудовував з лекції вербальну подорож, витягуючи думку з будь-якого руху теми і наводячи як ілюстрації такі собі речові докази, щоб вона була дуже точно сприйнята. І тільки потім ти розумів, що там було ще щось завуальоване так, що не відразу посміхаєшся, а постфактум — до структури мови раптом вплітався додатковий вимір, який додає лише жарт.

P.S. Магія театру неможлива без творчості сценографа — про це нагадала Міжнародна виставка «Трієнале сценографії імені Даніїла Лідера». А також про те, що якби в місті з’явився музей Даніїла Лідера, ми зробили б ще один крок до відродження Києва як європейської культурної столиці!