Мільйони — за бортом

Наприкінці березня завершується ремонт бойового ядра українських Військово-Морських сил, яке складається з 11 кораблів. Окрім того, в Міністерстві оборони очікують, що згодом буде відремонтовано ще й 31 судно забезпечення. На ремонт флоту минулого року влада виділила 170 мільйонів гривень, що «уп’ятеро більше, ніж у попередні роки».

Більшість кораблів ставала у доки «Чорноморського суднобудівного заводу», який належить бізнесмену Вадиму Новинському. Підконтрольний Петру Порошенку «Севастопольський морський завод» отримав право ремонтувати флагман флоту — фрегат «Гетьман Сагайдачний».

Для українських суднобудівних заводів це держзамовлення є важливим не лише тому, що означає прибутки, які в умовах кризи отримати важко. Це також своєрідна демонстрація своїх можливостей Росії, на замовлення якої вони дуже розраховують і про що заявляли раніше. Так, на «Севморзаводі» запевняють, що ремонт військових кораблів — його основна виробнича діяльність, необхідне обладнання й технології для проведення їхнього ремонту збережені, а виробничих потужностей більш ніж достатньо. Щоправда, севастопольський міський голова Володимир Яцуба зауважив нещодавно, що завод свого часу довели до такого стану, що він спроможний хіба що на прості роботи, бо обладнання вже немає.

ЧСЗ входить до «Смарт-холдингу» разом із двома іншими суднобудівними заводами і, за задумом, теж має спеціалізуватися на військовому кораблебудуванні. За результатом нещодавнього візиту на ЧСЗ представників Міністерства промисловості і торгівлі Російської Федерації, гендиректор заводу Валерій Калашніков наголосив на успішному ремонті корабельного складу українських ВМС і готовий розглядати пропозиції щодо співпраці у питаннях модернізації російського флоту.

Були б раді таким пропозиціям і на інших заводах, які цього разу замовлення на ремонт вітчизняного флоту не отримали, але мають досвід навіть будівництва кораблів, — це керчинський «Залив», «Ленінська кузня» (Київ), Феодосійська суднобудівна компанія «Море» та інші.

Особливі сподівання на замовлення з боку Росії українські корабели покладали після того, як 2010 року Україна підписала з нею так звані Харківські угоди — розмови про це точилися по обидва боки кордону. Політики, експерти тощо припускали навіть, що Україна будуватиме для Росії нові кораблі. Втім, наразі нема замовлень навіть на ремонт. Це при тому, що значна частина Чорноморського флоту РФ, який складається з більш ніж 200 кораблів різного класу, тією чи іншою мірою потребує ремонту і модернізації. За підрахунками Асоціації українських суднобудівників «Укрсудпром», вже найближчими роками на це знадобиться близько $300 млн.

Російська влада могла б надати можливість заробити гроші вітчизняним підприємствам, тим більше, що законодавство вимагає розміщувати держоборонзамовлення за кордоном лише тоді, коли його неможливо виконати у самій Росії. Але ті не дуже й зацікавлені у подібних замовленнях, маючи більш вигідні, у тому числі — на будівництво нових військових кораблів. У Об’єднаній суднобудівній компанії навіть зазначали, що російським суднобудівельним та ремонтним підприємствам просто не вигідно зв’язуватися з капітальним ремонтом суден, побудованих на іншій технологічній базі. Мовляв, вимоги щодо якості відремонтованого корабля такі ж, як до нового, та ще й з гарантією. Тому 2011 року міноборони Росії відправило два навчальні кораблі Балтійського флоту на ремонт до Болгарії, там же відремонтували ще кілька, незважаючи на те, що це було дорожче, ніж на батьківщині.

Україна обурюється: її оминули, хоч українські заводи будували значну частину російського флоту і мають таку технічну документацію, без якої сама Росія навіть не може нормально обслуговувати свої кораблі. Хтось бачить у зволіканні політичний контекст, проте насправді є низка невирішених питань фінансового плану. За комплектуючі для ремонту кораблів Чорноморського флоту, які могли б поставляти з її території на українські суднобудівні заводи, від Росії вимагають сплатити мито, і це її не задовольняє. Як зауважують російські військові, підприємства працюють в обсязі тих коштів, які виділила держава, і збільшення ціни через мито створює складнощі як для корабелів, так і для оборонного відомства, та й рахункова палата не може перевірити витрачання коштів на іноземному заводі.

Вирішити це питання потрібно на міжурядовому рівні. Зі свого боку, скажімо, керівництво «Севморзаводу» свого часу просило владу збільшити термін тимчасового ввезення іноземних суден на українську територію, адже передбаченого законодавством року для серйозної реконструкції недостатньо. Щоправда, російські військові запевняють: для підтримки боєздатності кораблів ЧФ РФ достатньо потужностей судноремонтного заводу у Севастополі, який належить Міноборони РФ і наразі це завдання виконує. А технічну готовність озброєння відновлює Ремонтний завод ракетно-артилерійського озброєння Чорноморського флоту.

Та з іншого боку, застаріла техніка вимагає більших витрат на ремонт і може навіть «не вписатися» у передбачений бюджет. Перед розробниками нових кораблів уже ставлять завдання скоротити вартість їхньої експлуатації, аби вона згодом не перевищувала вартість закупівлі. Як стверджують спеціалісти, у Росії з ремонту військові кораблі повертаються рідко, частіше їх відправляють вже на порізку. Три роки тому тодішній головком ВМФ РФ адмірал Володимир Висоцький казав, що «вкладати мільярди в ремонт старих кораблів, які прослужать від сили 10 років», безглуздо. І справді: Росія більше зацікавлена у тому, аби замінити кораблі ЧФ РФ на нові, про що й веде переговори з Україною, яка має це дозволити. Та у цьому разі українським суднобудівним заводам сподіватися на замовлення особливо не доводиться — на відміну від ремонту, за будівництво кораблів російські заводи візьмуться залюбки.