Київ крізь століття, події та постаті

Легендарне, прадавнє і завжди прекрасне місто на Дніпрі, яке у давнину заснували Кий, Щек і Хорив «та сестра їхня» Либідь, існує на світі щонайменше півтори тисячі років. Із них майже тисячу років уже налічує «писана» історія української столиці (якщо рахувати від славнозвісної «Повісті врем’яних літ», де, як відомо, оповідається не тільки про те, «звідки постала Руська земля», а й про те, «хто в Києві почав першим князювати» — цілком логічна, законна послідовність!). Практично всі більш-менш відомі українські історики (та й російські теж) — від Миколи Костомарова до Михайла Грушевського, від Володимира Антоновича до Михайла Брайчевського не один рік свого життя присвятили вивченню київської минувшини, як найдавнішої, так і ближчої нам за часом. У радянський період, попри плідну працю чималого гурту гуманітаріїв-києвознавців, яка заслуговує на істинну повагу, панували великодержавні та «класово витримані» стереотипи, котрі, на жаль, гальмували розвиток історичної науки (і щодо Києва в тому числі).

Відчувалося, що давно уже настав час готувати узагальнюючу, синтезовану, сучасну й водночас популярну і доступну для масового читача, працю з історії столиці України. І ось можемо повідомити добру новину: така книжка нарешті побачила світ! Інститут історії України НАН України за підтримки Київської міської державної адміністрації видав чудово оформлений однотомник «Ілюстрованої історії Києва» (видавництво «Фенікс», 2012 р.). Відповідальним редактором видання є академік НАН України Валерій Смолій, головою редакційної ради — голова КМДА Олександр Попов, керівником авторського колективу — доктор історичних наук Станіслав Кульчицький. Серед членів редакційної ради та авторського колективу зустрічаємо шанованих в Україні науковців: Геннадія Боряка, Валерія Гейця, Олексія Онищенка, Гліба Івакіна, Петра Толочка й багатьох інших.

Безперечно, сама концепція «Ілюстрованої історії» бере свій початок від «Ілюстрованої історії України» М. Грушевського (1911 р.). Розповідати про драми та події минулого можна і треба не лише мовою фактів, взагалі мовою точної історичної конкретики, а й мовою образів, що робить оповідь значно цікавішою, привабливішою, людянішою. У книжці декілька сотень карт, малюнків, портретів, схем, кольорових фотографій, копій ікон і стародавніх рукописів, картин неповторних київських краєвидів тощо. І в цьому — її цінність; це видання може бути чудовим подарунком близькій людині, другові, колезі по роботі, дорогому гостеві...

Але головне, звичайно ж, — змістовна частина. Хоч авторський колектив керувався традиційним, хронологічним підходом до київської історії (відповідно наведено й назви всіх розділів: «Територія Києва у давнину» — Н. Башина; «Давньоруський Київ» — В. Ричка, О. Толочко; «Київ у складі Золотої Орди й Великого князівства Литовського» — О. Русина; «Київ у ранній Новий час» — Н. Білоус; «Київ у ХІХ — на початку ХХ століття» — В. Шандра; «Київ у революційну добу 1917 — 1920 рр.» — Р. Пиріг; «Київ у міжвоєнну добу. 1921 — 1938 рр.» — С. Кульчицький; «Київ у роки Другої світової війни» — Т. Вронська, О. Лисенко; «Київ післявоєнний. 1946 — 1965» — В. Даниленко; «Київ у другому повоєнному двадцятиріччі. 1966 — 1985» та «Київ напередодні проголошення незалежності України» — В. Даниленко; «Київ сучасний» — Л. Ковпак, С. Падалка; «Київ у найближчому майбутньому» — О. Попов), проте значна частина текстів подається нестандартно, недогматично, так, аби в центрі викладу завжди перебувала жива, конкретна людина; принаймні, відчувається, що автори прагнуть саме цього.

Додамо, що наприкінці «Ілюстрованої історії» розміщено напрочуд цікаву добірку з 19 карт (кольорових, великого масштабу), що подають історичні межі, структуру і розташування київських районів, вулиць, майданів впродовж тисячоліття, починаючи з 945 року й до наших днів (використані реконструкції Д. Вортмана) — і це робить працю ще змістовнішою. Не забув авторський колектив і про такий важливий аспект києвознавства, як природне середовище столиці та його розвиток; саме цьому присвячено вступний розділ.

Можна стверджувати, що на сторінках книжки зможуть знайти багато цікавого й корисного для себе також поціновувачі стародавнього Києва. Чи знаєте ви, читачу, що на землях столиці знайдено десятки зразків античних, давньогрецьких і давньоримських монет? А чи відомо вам, що саме з Києва видатний археолог Вікентій Хвойко розпочинав у 1890 — 1891 рр. свої знамениті розкопки, які увінчалися відкриттям славнозвісної Трипільської культури? І це — лише два окремих факти, а скільки ще можна знайти не менш захопливих відомостей на 420 сторінок видання!

Варто лише вітати прагнення авторів «Ілюстрованої історії», розширюючи тематичний діапазон своєї праці, висвітлювати на її сторінках сучасні, раніше малопопулярні або й зовсім невідомі напрямки історичної науки. Йдеться, приміром, про повсякденне життя киян за прадавніх часів. Хіба не цікаво буде сьогоднішньому читачеві дізнатись, яким було вбрання мешканців Києва у давньоруську добу, що їли ці люди, якою зброєю користувалися, який вигляд мали київські вулиці понад тисячу років тому? Про все це йдеться у книжці. Розповідається, зокрема, що «давньоруський Київ був велелюдним містом. У час його розквіту в ньому мешкало майже 50 тисяч людей, За свідченням саксонського хроніста Тітмара Мерзебурзького, ще на початку ХІ ст. у Києві було понад 400 церков та 8 торгів. Пожежа 1124 р. знищила, як оповідають літописні джерела, майже 600 церков». І читаємо далі: «Вимірюваний повсякденним клопотами ритм міського життя городян спливав у тривожному неспокої. Досить було кому-небудь необережно повестися біля печі — і вмить здіймався вогонь. Перекидаючись із будівлі до будівлі, він міг знищити за лічені години чималу частину міської дерев’яної забудови Нерідко потерпали давні кияни від голоду, спричиненого посухами, мором (пошестю), неврожаями, повенями та землетрусами. Тяжким випробуванням для киян були розбійницькі напади кочівників... не меншим лихом були розбійницькі напади кочівників... Не меншим лихом були для городян міжкнязівські чвари. У затятій боротьбі за право володарювати в Києві ворогуючі між собою князівські клани нерідко намагалися помститися за свої невдачі мирним міщанам та вчинити наругу над його святинями. Наприклад, коли в березні 1169 року Київ захопили військові союзники Андрія Юрійовича (Боголюбського), завойовники, стверджує літописець, «грабували два дні увесь город — Подолля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування анікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а інших в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи з мужами їхніми, діти плакали, дивлячись на матерів своїх... І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестаннії».

Разом із тим, ідеться далі про повсякденне життя киян ХІ — ХІІІ століть, незважаючи на соціальне напруження і тривожне очікування біблійних пророцтв про кінець світу, кияни знаходили місце і час для веселощів». Очевидно, звичним явищем у Києві були кінські перегони, турніри і змагання вершників. «Різноманітні видовища для киян влаштовувалися й на міських торжищах і майданах, де нерідко лунала музика і сміх. Тут зазвичай влаштовували свої вистави скоморохи. Вуличні, нерідко кумедні мізансцени, що саме життя розігрувало їх на вулицях середньовічного Києва, тішили уяву його мешканців та іноземних мандрівників, проте не знайшли належного висвітлення в літописних джерелах».

Але не лише ті, кому цікаві люди й образи давньоруського Києва, знайдуть у колективній праці українських істориків багатющу поживу для роздумів. Звернімося до значно ближчих до нас читачів. Ось розділ «Київ у роки Другої світової війни», сторінки, присвячені окупаційній повсякденності киян під владою нацистів (вересень 1941 — листопад 1943 рр.). Читаємо: «Повсякденне життя жителів окупованого Києва виявилося гіршим від найпесимістичніших очікувань. З перших днів окупації німецьке командування почало встановлювати в місті «новий порядок» в усіх без винятку сферах функціонування міського соціуму. Це потребувало від киян уміння пристосовуватися до незвичних умов, виробляти відповідні моделі поведінки й життєвої стратегії. Люди уважно вчитувалися в накази окупаційної влади, які почали з’являтися один за одним від 20 вересня 1941 року. Пересування містом обмежувалося комендантською годиною. Був наказ забезпечити суворе світломаскування. Упродовж 48 годин належало зареєструвати всі запаси продовольства, а надлишки здати, як і вогнепальну та холодну зброю, а також радіоприймачі. Усі працездатні були повинні негайно прийти до своїх робочих місць, передусім це стосувалося пекарів, перукарів, зв’язківців та водопровідників. Будь-яку інформацію про «ворогів Рейху» приписувалося негайно повідомляти до німецьких спецслужб. В усіх без винятку наказах зазначалося, що невиконання розпоряджень окупаційних органів карається розстрілом чи повішенням».

І все ж таки Київ вистояв, воскрес, неначе Фенікс! З окупантами боролись десятки, сотні тисяч патріотів, зокрема, діяло націоналістичне підпілля — про це є окремий розділ.

І наостанок — трохи особистого. Автор цих рядків бачив у своєму житті декілька славних на увесь світ столиць знаменитих європейських держав; але можу ще з більшою впевненістю стверджувати, що мій улюблений, рідний Київ був і залишиться найближчим для душі, неповторним. І його історія теж неповторна. Читачі видання, про яке ми коротко розповіли, переконаються в цьому.