Боже, благослови Америку!

Фільмом Марка Форстера «Війна світів Z», який вийде у прокаті наприкінці червня, відкрився 35-й Московський міжнародний кінофестиваль. Як і очікувалося, ця голлівудська казка оповідає про велич Америки, яка ще раз рятує світ від майбутнього Апокаліпсису.

Бред Пітт, який не лише зіграв у «Війні світів Z» головну роль, а ще й виступив продюсером картини, встиг прочитати постапокаліптичний роман жахів Макса Брукса «Світова війна Z» ще в гранках. І, зрозуміло, прийшов у захват: хвацько закручений сюжет про те, як ще один крутий ковбой в останню хвилину рятує від загибелі все людство, якнайкраще відповідає нинішній моді на Апокаліпсис. Схоже, чаша гріхів наших уже є настільки переповненою, що ми підсвідомо живемо в очікуванні неминучої розплати, яка має відбутися як вселенська катастрофа. Ідею колективної відповідальності за всі неподобства людини, що вона чинить як на планеті Земля, так і в Космосі, де поширює свій егоїзм, прийняти, погодьтеся, легше, ніж думати про свою особисту відповідальність і загибель. Через притаманну нам заздрість до тих, у кого все ОК, страждати і вмирати поодинці дуже прикро. Інша річ — потягнути за собою в могилу пару мільйонів (а то й мільярдів, як у «Війні світів») людей.

Власне, сюжет картини Форстера і будується навколо того, як той, хто заразився невідомим вірусом, не лише сам перетворюється на страшного монстра, але й одразу, немов оскаженілий пес, кусаючи інших, здатний заразити небезпечною хворобою сотні й тисячі інших людей. Усього лише одинадцять секунд (за підрахунком Джеррі Лейна, героя Бреда Пітта) — і вкушений не просто втрачає людське обличчя, але й сам стає злісним зомбі.

Творці чергового фільму жахів, звичайно ж, розщедрилися на те, щоб зняти вражаючі кадри пандемії, яка охопила планету. Уже з перших хвилин нам показують, як благополучне американське місто за декілька годин перетворюється на руїни (щоб вигляд катастрофи був переконливим, знищено понад півтори сотні автомобілів). Далі слідом за Джеррі, колишнім «провідним спеціалістом ООН» (а крутий американський хлопець, як відомо, спеціалізується на війні), ми вирушаємо до Кореї, Ізраїлю та Великобританії, де теж бачимо жахливі масштаби загального нещастя. Зомбі, немов сарана, атакують міста й країни, так що на Землі залишаються одиниці щасливчиків, які дивом врятувалися.

Звісно, жодних сумнівів, що герой Бреда Пітта знаходить спосіб убезпечити людей, що врятувалися від зарази, і врятувати планету від загибелі. Адже не для того, щоб він програв у боротьбі з монстрами, творці трилера залишили ковбоя і його бойову подругу живими навіть після авіакатастрофи (до речі, герой рятується від зомбі на літаку білоруських авіаліній, що викликає жваву реакцію серед глядачів). Почуття правди, в принципі, не притаманне творцям різного роду міфів. Тому публіка, хоч і посміюється над неправдоподібними поворотами сюжету «Війни світів», охоче приймає правила гри, тому що у будь-якому фільмі жахів головне, щоб нас як слід полякали, а не розповіли правду як вона є. До того ж ми схильні ототожнювати себе з героями, а не із загиблими невдахами. Так що всі постапокаліптичні страшилки є свого роду щепленням проти випробовуваних нами жахів, які отруюють нам доступні задоволення.

Утім, автори фільму не тільки грають на наших фобіях, а й намагаються забезпечити глядача доступними їм істинами. Наприклад, один із героїв пояснює з екрана причину різноманітних катастроф: людина не вірить у прийдешні події доти, поки ці пригоди не трапляються з нею. Саме про цю сумну схильність не думати про погані наслідки поганих вчинків йдеться у відомій приказці «Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься».

І справді, як нас не лякали 2012 роком та іншими апокаліптичними сюжетами (згадати лише два останні – «Облівіон» та «Після нашої ери» »), а ми все одно неохоче хрестимося і не віримо ані в Армагедон, ані у свою кончину. Не віримо, тому що в трагічні наслідки особисто для себе, незважаючи на всі благі розмови в режимі «постпродакшін», не вірять самі творці футуристичних трилерів. Інакше вони знімали б інші фільми. Такі, наприклад, як «Боже, благослови Америку!», де режисер Боб Голдтуейт представив США не рятівником, а батьківщиною страшного вірусу – вірусу людського егоїзму і дурості. Якщо людству і належить загинути, то саме від цього. А все інше – то їх, егоїзму і дурості, сумні наслідки.