Спроба утримати тигра — по-китайськи

Піднебесна живе в очікуванні важливої події — 8 листопада в пекінському Будинку народних зборів відкриється XVIII з’їзд Комуністичної партії Китаю.

Особливе значення мають з’їзди з парними номерами, оскільки вищому керівництву партії, яке обирається на п’ятирічку, на непарних з’їздах зазвичай продовжують повноваження ще на один термін, але при цьому визначається лавка запасних — майбутніх лідерів. Таку систему придумав і реалізував реформатор країни Ден Сяопін. Нинішні лідери на чолі з генеральним секретарем КПК Ху Цзіньтао прийшли до влади 2002 року. Наступні почнуть керувати, якщо традиція не зміниться, до 2022 року.

На попередньому з’їзді Ху Цзіньтао висунув гасло побудови до 2020 року суспільства сяокан — «середнього достатку», де переважна більшість людей житиме в достатку. Ще за рік — сторічний ювілей створення китайської Компартії.

Поза сумнівом, Китай домігся багато чого з часів правління Мао Цзедуна. Країна вийшла на друге місце в світі за обсягом ВВП, стала космічною державою. Швидко зростає населення міст. Вступ до СОТ сприяв зміцненню зовнішньоекономічних зв’язків. Набагато виросли авторитет і роль Китаю в світовій політиці.

Економічне зростання дозволило спрямувати значні кошти на модернізацію армії та флоту. Говорити про суцільну мілітаризацію немає підстав, але, наприклад, китайський військово-морський флот став серйозним чинником у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Настільки серйозним, що США, перекидають більше 60% своїх бойових кораблів саме до Тихого океану.

Попри очевидні успіхи, в країні все сильніше розгортаються дискусії про перспективи на майбутнє. І це пов’язано з серйозними змінами та трансформаціями не лише в китайському суспільстві, а й у партії.

Стаття в часописі «Сюесі шибао» викликала серйозне обговорення і її відтворено на декількох сайтах у інтернеті. Поява і, найголовніше, публікація цієї статті явище неординарне з кількох причин.

По-перше, часопис — орган Центральної партшколи ЦК КПК, яка не лише готує партійних функціонерів високого рангу для всієї країни, але й слугує найважливішим мозковим центром розробки партійної ідеології та політики.

По-друге, главою Центральної партшколи за традицією є друга особа в партії, яка на майбутньому з’їзді повинна стати першою. Це — Сі Цзіньпін. Тому багато експертів вважають, що позиція часопису відбиває його погляди.

По-третє, автор статті Ден Юймінь — не пересічний професор, а заступник головного редактора часопису.

За китайськими поняттями стаття не просто смілива, а претендує на програмову. У ній констатується, що влада, особливо на низовому рівні не встигає за змінами, які відбуваються в суспільстві. Швидкий розвиток мережевих технологій докорінно змінює соціальну екологію, стимулює усвідомлення масами громадянських прав і кидає виклик контролю і керівництву з боку правлячої партії та уряду. У результаті виникає криза легітимності ладу.

У статті розглядаються 10 вузлових проблем країни. «Але найбільша проблема — слабке просування політичної реформи та демократизації, які далеко відстають від надій громадян на повернення прав народові. Протягом 10 років Ху і Вень (генеральний секретар і прем’єр-міністр відповідно — Авт.) підкреслювали значення демократії, свободи, законності, реформи політичної системи, проте фактичне їх утілення було обмеженим. Як показує досвід модернізації низки країн і власна ситуація в Китаї, відразу провести послідовну політичну реформу та демократизацію неможливо. Це — процес, який вимагає обережності. Проте потрібно, щонайменше, дати людям надію, конкретними діями показати щирість намірів правлячої партії».

Як бачимо, перед партійним керівництвом на повний зріст стають серйозні політичні проблеми. І від їх розв’язання залежить дуже багато, не лише для Китаю, регіону, але й для всього світу.

Попри показну монолітність китайська партійна верхівка і вища бюрократія поділені на декілька конкуруючих груп. Їх не слід сприймати як щось консолідоване та організаційно оформлене. Проте, їх можна класифікувати за інтересами, які відстоюються, і за підтримкою тих чи інших політичних дій.

Перша група так званих принців і шанхайців. «Партією принца» (по-китайськи — тайцзидан) в імператорському Китаї називали спадкоємця престолу і групу його найближчих радників. Але в сучасній КНР цим словом прийнято називати представників нової, червоної аристократії — нащадків керівників партії і держави минулих років.

Вважається, що угруповання принців зміг зібрати колишній віце-голова Цзен Цинхун. Це вийшло після альянсу з «шанхайським угрупованням» — вихідцями з шанхайського міськкому партії, який довгий час очолював колишній голова КНР Цзян Цземінь. Проте, після обрання Ху Цзіньтао генеральним секретарем КПК і головою КНР апаратна сила шанхайців помітно зменшилася.

Існуючий альянс принців і шанхайців — багато в чому тактична коаліція, заснована на особистих зв’язках між її учасниками. Статус принца далеко не гарантує підтримки з боку угруповання. Наочний приклад — недавнє падіння Бо Сілая, виключеного з партії видного партійного функціонера, для порятунку якого ні Сі Цзіньпін, ні інші принци з шанхайцями не вдарили палець об палець. Після певних втрат періоду правління Ху Цзіньтао це угруповання знову посилюється. Представник цього альянсу, товариш Сі Цзіньпін, стане новим лідером Китаю.

Розглянутому угрупованню протистоїть набагато згуртованіша туаньпай — «угруповання комсомольців». Нинішній генеральний секретар Ху Цзіньтао саме з їхніх лав. Він зумів згуртувати колег із ЦК комсомолу і зробити їх своїми вірними соратниками. Саме тоді в Пекіні склалося основне ядро комсомольського угруповання: найближчими заступниками Ху Цзіньтао були, наприклад, молоді товариші Лі Кецян і Лі Юаньчао. Перший у результаті рокіровки на з’їзді посяде пост (формально лише в березні майбутнього року на з’їзді Всекитайських зборів народних представників — парламенту) голови Державної ради (уряду).

Третє важливе угруповання — військові. Формально армія підпорядкована компартії, що підтверджується тим, що верховним головнокомандувачем є цивільна особа, зараз це генеральний секретар ЦК КПК Ху Цзіньтао. Проте, армія була і залишається ключовим політичним гравцем, у тому числі всередині самої партії. З 2270 осіб делегатів майбутнього з’їзду 251 (11%) репрезентують військовиків. Серед постійних членів ЦК військовиків 24 з 203 і в політбюро 2 з 25.

За своїм світоглядом багато китайських силовиків є консерваторами. Їх ідеологічним маніфестом стала книга полковника Лю Мінфу «Китайська мрія», яка вийшла 2009 року. Він пише, що в КНР немає вибору, окрім як стати новою наддержавою замість США, інакше на неї чекає «деградація і знищення». У консервативних військовиків є союзники в цивільній бюрократії. Можливо, саме прагненням зруйнувати цю зв’язку пояснюються і кадрові перепризначення кінця жовтня. Не останню роль грає висунення на керівні пости генералів з більш технічних родів військ, наприклад ВПС. Але головне полягає в тому, що на керівні посади висувалися генерали, які мають зв’язки з самим Ху Цзіньтао. Своєю чергою це є свідченням того, що керівники, які йдуть з постів, зберігають великий політичний вплив.

Китай стоїть перед серйозними викликами. І як на них реагуватиме нове керівництво: чи збереже нинішній курс, чи займеться модернізацією політичного життя, залежить дуже багато.

КОМЕНТАР

Андрій ГОНЧАРУК, завідувач зовнішньополітичного відділу Національного інституту стратегічних досліджень:

— Досвід останніх років свідчить про те, що Китаю вдається вирішувати соціально-економічні питання, з якими він стикається під час свого бурхливого розвитку. Останній рік дав світовій спільноті та експертам зрозуміти, що в Китаї є внутрішня боротьба між представниками різних поглядів на майбутнє цієї країни. Якщо з’їзд відбудеться так, як заплановано, то відбудеться омолодження кадрів, і до влади прийде п’яте покоління керівництва, ядром якого є Сі Цзіньпін. Таким чином, гадаю, поступовий розвиток Китаю в бік демократизації і залучення широких верств населення до політичних процесів у країні відбуватиметься нормальним і поміркованим шляхом. Інше питання, що це ще не та демократія, до якої звик Захід, але для конфуціанського світу — це достатній рівень просування вперед як на державному, так і на суспільному щаблях.

Чи стане Китай більш поступливим у відносинах зі США, які вимагають девальвації юаня? Ця тема зараз не така актуальна, якою вона була п’ять років тому. По-перше, Сполучені Штати значно пом’якшили свою риторику у відносинах із Китаєм. По-друге, Китай поступово вирівнює курс юаня щодо долара. Після останнього візиту міністра оборони США (Леон Панетта. — Ред.) до Китаю, який заявив, що США прагнуть встановити найтісніші відносини з ним, про конфронтацію взагалі не йдеться. Мова про те, що Китай і Сполучені Штати вже фактично сформували «велику двійку», хоча про це не оголошують, і китайці уникають такого формулювання. Утім, у них свої взаємини, які стосуються усього світу, але, на жаль, весь світ не має до цього жодного відношення. Вони самі між собою вирішують, як їм урівноважити можливості й загрози двох найбільших економік світу.

Із приходом Сі Цзіньпіна відносини між Китаєм та Україною абсолютно не зміняться. І Україна, і Китай послідовні у двосторонніх відносинах. Усі президенти України підтверджували попередні домовленості й декларації.

Не змінив підходів китайського керівництва до України і прихід до влади в Китаї Ху Цзіньтао. Сі Цзіньпін, його наступник, виходитиме з того, що Китай вважає Україну (за їхнім формулюванням) «важливою країною Європи».

Із часу останнього візиту Ху Цзіньтао до України значно пожвавився товарообіг. Ідуть, хоча й зі скрипом, напрацювання в галузі модернізації великих інфраструктурних об’єктів енергетики тощо. Але головна проблема полягає в тому, що для того, щоб почав працювати китайський приватний бізнес в Україні, має запрацювати державний. А державні інвестиції та бізнес можливі лише під державною гарантією України. Це складний процес, механізми обмежені, треба зробити багато рутинної роботи для того, щоб це почало працювати. Але динаміка співпраці загалом позитивна.