Надія серед потрясінь Близького Сходу

Сирія є суцільним кошмаром. Єгипет балансує на краю прірви. Проте, судячи з початку мирних переговорів між ізраїльською і палестинською адміністраціями, ознаки надії все ж існують. І, хоча це і може здатися нелогічним, потрясіння в регіоні, нарешті, витягнули на поверхню його фундаментальні проблеми таким чином, що тепер стало можливо протистояти їм і здолати їх. Тепер настав час не для відчаю, але для активної участі.

Усі вважали, що ймовірність відродження палестино-израїльського мирного процесу нижче нікуди. Проте, це сталося. І це не переговори про переговори, а повномасштабне відродження переговорів про остаточний статус із зобов’язаннями з обох сторін продовжувати процес протягом як мінімум дев’яти місяців.

Для тих з нас, хто у минулому працював з цією проблемою, часто-густо безуспішно, це є величезним успіхом, досягнутим завдяки наполегливості і завзятості державного секретаря США Джона Керрі і готовності прем’єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху і президента         Палестинської автономії Махмуда Аббаса прийняти на себе політичні ризики і удар громадської думки їх країн.

Набагато менш помітним виявився візит президента Ємену Абд Мансура Хаді Руббу до Вашингтону, округ Колумбія. Незважаючи ні на що, Ємен перебуває в процесі політичної трансформації, а 500 делегатів з усіх верств суспільства розробляють плани демократії, справедливості і рівності.

В Іраку, після кількох років зниження рівня насильства на релігійному грунті, звичні цифри знов повертаються, частково завдяки війні в сусідній Сирії. Проте навіть в Іраку великий аятолла Алі аль-Сістані, найвпливовіший шиїтський священнослужитель країни, нещодавно опублікував конструктивну заяву, що проголошує необхідність встановлення світської, а не релігійної держави, з рівними можливостями участі для кожного. Сістані також висловив незгоду з тими, хто займає сторону Ірану і хто хоче, щоб шиїти пішли до Сирії битися за режим Башара Аль-Асада пліч-о-пліч з «Хізбаллою».

Аналогічно, на початку Рамадану, король Саудівської Аравії Абдалла, який також є Охоронцем Двох Святинь, зробив потужну заяву, вимагаючи відлучити від ісламської віри тих, хто намагається перекрутити її в ім’я політики.

Лівія і Туніс також далекі від спокою, про що свідчать нещодавнє вбивство провідного опозиційного політика Тунісу й існування неконтрольованих ополченців у лівійських містах. Проте демократи не збираються здаватися.

Уздовж усієї північної частини Африки на південь від Сахари зараз існують величезні проблеми з добре озброєними і добре фінансованими терористичними групами, які імпортують заразливу ідеологію ісламізму з Близького Сходу. Такі країни, як Нігерія, наприклад, страшенно страждали від тероризму, який розвивався під брендом релігійного екстремізму, чужого її суспільству. Проте знову ж таки, незважаючи на все це, у країні спостерігається швидке економічне зростання, а також, зовсім недавно, було здійснено велику реформу, яка донедавна багатьма вважалася неможливою, в енергетичному секторі.

Тим часом, володіючи достеменно всеосяжною і об’єктивно застосованою конституцією, Єгипет міг би знов повернутися до демократії. Вибори було призначено на початок 2014 року, і всі сторони, у тому числі і «Брати-мусульмани», могли б узяти в них участь. Або ж Єгипет може паралізувати, і він не зможе виправити свій важкий економічний стан і відновити лад, без яких неможливий будь-який поступ.

Проте внутрішні розбіжності Єгипту розкривають глибше пробудження регіону, яке має своє власне значення. Уроки про уряд, управління і демократію, на вивчення яких в Європі пішли століття, беруться з екстраординарною швидкістю.

Тепер вочевидь, що статус-кво в регіоні зберегтися не зможе. Ідея уряду «сильної людини» — режиму, який стежить за порядком і з яким любить мати справу решта всього світу, оскільки він передбачений — віджила своє. Не має значення, чи є «сильна людина» психопатом, як Саддам Хусейн, або врівноваженою особистістю, як Хосні Мубарак, який підтримував мир в регіоні. Це двадцять перше століття, і прості люди хочуть формувати політику своєї країни. Вибір стоїть між еволюцією і революцією.

Еволюції явно надається перевага, якщо вона взагалі можлива. Чесно кажучи, з нею Сирії було б краще. Люди відчули смак політики, замішаної на гніві. Увесь регіон втомився від дикунства і беззаконня, яке принесла політика, викликана таким гнівом. Зростає визнання того, що краще за все, коли зміни супроводжуються стабільністю і що демократія працює лише тоді, коли дискусія точиться в атмосфері, де аргументи можуть бути сміливими, навіть жорсткими, але не вогненебезпечними.

Також існує зростаюче визнання того, що релігійна свобода є необхідною частиною вільного і відкритого суспільства. Дискусія про роль релігії в уряді і в суспільстві зараз є відкритою. Це надзвичайно важливо і помірковано. Уперше, проводяться живі і розумні дебати довкола даного питання, яке лежить в основі проблем Близького Сходу.

Відкриті суспільства несумісні із закритою економікою. Функціонуючий приватний сектор, який створює адекватні робочі місця, і школи, які готують численне молоде населення до життя у сучасному взаємопов’язаному світі, є передумовою поступу.

Ізраїльсько-палестинське питання є вкрай гострим для всіх з достатньо очевидних причин. Але це також є випробуванням потенціалу регіону налагодити інше, краще майбутнє. Якщо ці два народи зможуть знайти точки зіткнення для створення двох демократичних і вільних держав, після десятиліть гіркоти і кровопролиття, увесь регіон отримає надзвичайно потужну модель надії.

Проте відкриття мирних переговорів у Вашингтоні не відбулося б без цілковитої залученості США та інших міжнародних партнерів. Це урок, який ми повинні пам’ятати, бачачи, як Сирія розпадається на наших очах. Як би нам, можливо, не хотілося відвести погляд, наслідки дозволу кровопролиття в Сирії прийняти свій власний курс цілком можуть бути катастрофічними для регіону і для безпеки Заходу.

Звичайно, ми можемо почати помічати деякі загальні нитки, що проходять через теракти 11 вересня 2001 року, Афганістан, Ірак, Арабські революції, Іран, Сирію, Єгипет і поширення терору на базі релігійного екстремізму. Одна з них стосується того, яким чином державам, що виникли з багатьох років репресій, створювати інститути, спроможні реагувати на потреби сучасного світу. Інша — явно зв’язана — це зусилля країн з мусульманською більшістю спрямовані на визначення відносин між політикою і релігією. Увесь світ серйозно зацікавлений тим, куди заведуть ці нитки.

Проект Синдикат для «Дня»