Острів дитинства

Якщо проаналізувати репертуар українських театрів опери і балету, то з’ясується, що не так вже й багато вистав для сімейного перегляду! А щодо балету для дітей, то перелік назв зовсім невеликий. Пальму першості, звичайно, тримає Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Національна опера України має в своєму арсеналі декілька постійних дитячих вистав, перевірених часом, дві з яких поставлені відомим хореографом Генріхом Майоровим. Це «Чиполліно» К. Хачатуряна і «Белосніжка та семеро гномів» Б. Павловського.

Київську «Білосніжку...» критики називають «перлиною столичної опери» — вистава не сходить зі сцени вже майже сорок сезонів! Багато бабусь і дідусів, які ведуть сьогодні на виставу своїх онуків, самі бачили в дитинстві цю чудову постановку. Проте уважний глядач неодмінно помітив істотні зміни, необхідність у яких назрівала давно. 5 жовтня вперше була показана двохактна версія «Білосніжки...», яка, до речі, в грудні вирушить на гастролі до Афін.

На сцені Муніципальної опери, з благословення Генріха Майорова, сім років тому скоротив і поставив балетмейстер Віктор Литвинов, приурочивши прем’єру до 70-річчя цього блискучого майстра дитячої хореографії (музична редакція Олексія Баклана).

У Національній опері вистава досі йшла в трьох актах. Враховуючи те, що увага маленьких глядачів починає розсіюватися вже через 15 хвилин (доведений ученими факт), дирекція театру вирішила, що з нинішнього сезону «Білосніжка та семеро гномів» ітиме в більш стислій і динамічній формі, яку В. Литвинов і О. Баклан перенесли на головну сцену. Постановники скрупульозно і ретельно зберегли стилістику і режисуру Р. Майорова, який з тонким і добрим гумором хореографічно змалював кожен образ, ідучи за музикою композитора, який точно вловив мотив для кожного характеру. В свою чергу артисти балету настільки щиро грають свої ролі, що у дорослих мимоволі навертаються сльози розчулення, а діти захоплено і безпосередньо вітають кожну сцену балету.

Білосніжка (Катерина Алаєва) і Принц (Сергій Клячин), казкові, але такі живі, несуть залу позитивний заряд добра і краси. Їх класичні повітряні адажіо м’яко поєднуються з ігровими моментами і різко контрастують з навмисно розгнузданими і глумливими сценами з воронами і кажанами, майстерно поставленими і блискуче виконаними танцівниками в сучасній манері. У танці злої і підступної королеви-мачухи (Христина Шишпор) — величність холодної краси, не зігрітої добротою, поєднується з інстинктивною потворністю чорної душі героїні, що виявляється в графічно різких рухах і жестах. Переконливо переданий характер Єгеря (В.Богдан), у якому поєднується справжнє благородство і мужність з покірливістю слуги, але сильні якості якого зрештою перемагають.

Повноправним учасником вистави є оркестр театру під керівництвом Олексія Баклана, під умілою рукою якого образна партитура композитора, не втративши жодного лейтмотиву, дбайливо скорочена в тих місцях, де можна було прибрати повтори, тривалість, ожила у всьому ритмічному, стильовому, тематичному та мелодійному різноманітті. А найбурхливішу позитивну реакцію юної публіки викликають казкові гноми. Причому ще до появи їх на сцені, як тільки починає звучати знамените «та-там, та-там, та-там-пара-пам-пам»...

Нагороджене чекання і безпосередність — можливо, головні переваги будь-якого твору мистецтва, і особливо дитячої вистави. Тема дитячої хореографії постає як вельми серйозна проблема. Сьогодні відходять у минуле добрі, старі мультики, де добро було добром, а зло — злом. Сучасні телешоу за участю дітей грішать тим, що з малечі «ліплять» дорослих. Так нехай театр залишиться «островом дитинства», де зайці справді схожі на цих милих звіряток, а не на емблему Playboy, де під час вистави діти по-справжньому співпереживають героям і сміються від щирого серця!