«Жива» скульптура Григора Крука
Вже не збереглось у селі Братищеві на Івано-Франківщині глинобитних хат із солом’яними стріхами, в одній із яких у родині майстра-гончара Якова Крука 30 жовтня 1911 року народився майбутній скульптор. Після завершення чотирикласної школи Григір вступає до деревообробної промислової школи у Станіславові, яка мала різьбярський, токарний і столярний відділи. За рекомендацією вчителя Василя Лукасевича переїжджає до Львова вивчати різьбярство в майстерню Андрія Коверка, якому допомагав у роботі над іконостасом для каплиці Духовної семінарії.
1931 року Григір Крук розпочинає навчання на відділі скульптури Художньо-промислової школи, де викладали відомі львівські професори Нальборчик і Сташинський.
Прагнення здобути більш ґрунтовну мистецьку освіту привело майбутнього митця 1934 року до Краківської академії мистецтв, де майстерню скульптури вів професор Константин Лящка, який по заслузі оцінив талант юнака. У той час там навчалось чимало студентів-українців, що створили мистецьке коло «Зарево». До «Зарева» належали Михайло Черешньовський, Марія Гарасовська, Мирон Білинський; до них приєднався й Григір Крук. 1937 року він завершив навчання в Академії із найвищою відзнакою.
Професор Краківського університету, письменник і мистецтвознавець Богдан Лепкий, допоміг талановитому студентові вступити на подальші студії до Берлінської академії мистецтв, виклопотав стипендію в Берлінському Українському науковому інституті, познайомив із діячами Українського національного об’єднання. 1940 року Григір Крук закінчив Берлінську академію мистецтв, а навчання в майстерні професора Арно Бреккера скульптор завжди згадував із великою вдячністю.
Добре орієнтуючись у ситуації й розуміючи, що повернення у «звільнену» Галичину може завершитись арештом, скульптор залишається в Берліні, активно включається в мистецьке життя, й восени 1942 року вперше бере участь у Великій мистецькій виставці, де було представлено (згідно з каталогом) композиції «Родина втікачів» (1938) та «Мати-втікачка з дитиною» (1942).
Коли 1945 року Берлін був окупований Червоною армією, Григір Крук, уникаючи примусової депортації органами НКВС, разом із братом Іваном переїжджає до Мюнхена, де оселяється на Елізабетштрассе, 13. Його помешкання у 1950 — 1960-х роках стало своєрідним центром зустрічей культурних діячів української діаспори, а в просторій робітні було створено близько 300 станкових скульптур у глині та бронзі, що експонувались на 10 персональних виставках у мистецьких центрах Західної Європи та США. Визнання оригінального пластичного мистецтва скульптора прийшло після Паризької виставки 1954 року.
Основною тематикою творчості Григора Крука стало історичне минуле України, доля селян-утікачів та переселенців, своєрідно трактовані фігури жінок та дітей, ностальгія за рідною землею...
До селянського жанру творчості Григора Крука можна зарахувати серію жіночих постатей — «Швачка» (1946), «Жінка, що стоїть» (1960), «Мати з дитиною», «Після праці», «Дівчина» (всі — 1969). Його селянки — пишнотілі, фізично сильні молодиці та дівчата. Увагу скульптора зосереджено на моделюванні округлих (часами аж до перебільшення) форм жіночого тіла. В більшості — це лаконічні, «чутливо-розкішні» композиції, в яких з-під одягу виразно проступають об’ємно-пластичні тіла, як це видно зі скульптури «Лежача» (1967).
Впродовж емігрантського сорокаліття Григір Крук створив низку бюстів видатних діячів української історії та культури — князя Володимира Великого, королівни Анни, Івана Мазепи, Симона Петлюри, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Святослава Гординського, Володимира Янева та інших. Водночас працював над малими пластичними формами, багато рисував.
В останні роки життя залишився самотнім, важко хворів на серцеву недугу. Помер у притулку для людей похилого віку 5 грудня 1988 року. А свою творчу спадщину заповів Українському Вільному Університету в Мюнхені.
Фоторепродукціїї надано автором
