Нас об’єднує людяність

Українці відзначили Покрову, що збігається із Днем українського козацтва. До свята на Рівненщині відкрилася виставка одного з наймасштабніших фотодійств, яке об’єднало гостей зі Сходу і Заходу країни. Тим часом людей із обмеженими можливостями навчають іноземних мов, щоб їхній світ став просторішим.
 

Ігор НОВОСАД, директор комунального закладу «Рівненський обласний соціальний гуртожиток»:

— У соціальному гуртожитку відбулася гарна подія — двоє його мешканців одружилися. Річ у тім, що в нашому закладі живуть випускники інтернатів. Тобто молоді люди непростої долі, котрі з тих чи інших причин не жили з рідними батьками. А тут вони вирішили створити власну сім’ю, яка, вірю, буде щасливою. Молодята Майя та Іван — одні з кращих наших вихованців. Вона — студентка-п’ятикурсниця Рівненського державного гуманітарного університету, в майбутньому соціальний психолог. Він вже здобув робітничу професію, має золоті руки і працює на підприємстві. І Майя, й Іван певний час виховувалися в дитячих будинках сімейного типу. А коли досягли повноліття — поселилися в соціальному гуртожитку. Хочу сказати, що в нашому закладі впродовж трьох років можуть проживати сироти й діти, позбавлені батьківського піклування, точніше, молодь віком 15—18 років, які вже закінчили навчання і не мають власного житла, а також молоді люди з цієї категорії, яким від 18 до 23 років.

До речі, це вже друге весілля в гуртожитку. Майя та Іван на ньому були дружкою та дружком. Відтоді й почали зустрічатися. А минулими вихідними побралися. На весіллі були й їхні батьки-вихователі з дитячого будинку сімейного типу, і рідні брати-сестри, й інші мешканці гуртожитку. Молодятам ми надаємо окрему кімнату.

Загалом же за два роки функціонування закладу тут допомогли 38 мешканцям. Нині ж у його стінах мешкає 22 юнаків та дівчат. Восьмеро з них — студенти. Для них гуртожиток — це не просто житло. Випускникам інтернатів тут допомагають із пошуком роботи, оформлюють необхідні документи. А ще навчають готувати, та й загалом давати собі раду. Адже призначення закладу — не лише на певний період вирішити житлову проблему сиріт і позбавлених батьківського піклування, а й підготувати їх до самостійного життя. Оскільки для тих, хто ріс в інтернаті, це зазвичай проблема. Тож тутешні мешканці за потреби можуть отримати психологічну, юридичну, соціально-педагогічну та іншу допомогу.

Олександр ХАРВАТ, фотохудожник:

— Найпозитивнішою подією останнього часу для мене стало відкриття «Фотовернісажу на Покрову». Це мій проект, який став для Рівненщини традиційним. Цьогоріч він відбувався вже увосьме. Приємно, що кожного року до конкурсу долучаються автори з екзотичних для нас куточків світу. Так, нині вперше свої роботи надіслали фотографи з Гани і Самоа. Загалом за історію проекту його географія розширилася до 76 країн. Чи не найпозитивнішим було те, що наш вернісаж визнали третім за масштабами фотопроектом у світі. На першій та другій сходинці — дійства в Австрії та Об’єднаних Арабських Еміратах. Ось лишень бюджети цих проектів і того, що відбувається в Рівному, неспівмірні. Адже в одній країні спонсорами виступають потужні компанії та банки, а в іншій — арабський шейх. Утім, «Фотовернісаж на Покрову» оцінили.

Позитивом вважаю і те, що цьогоріч гран-прі конкурсу вперше за історію його існування присудили українцю — Володимирові Поліщуку з Бердичева за серію портретів. До цього головний приз — «Птах, що летить» — забирали автори з Ірландії, Австралії, Італії, Німеччини, Гонконгу, Китаю, Аргентини.

Тим часом із поганого можу назвати те, що зрушення в житті українців невідчутні. Але засоби масової інформації постійно повідомляють про нарощення економічного потенціалу. Це мало б якось позначатися на рівні добробуту. Однак у реальності цього не помітно. Засмучує також і те, що представники влади не зацікавлені в підтримці культурних заходів. Хоча це гарна нагода покращити свій імідж на міжнародному рівні.

Тетяна ВОЙТОВИЧ, голова благодійної організації пенсіонерів та інвалідів «Обличчям до істини»:

— Ми розпочинаємо проводити курси іноземних мов для людей з особливими потребами. Практикуватимемо такий досвід уже другий рік поспіль. Річ у тім, що інваліди мають значно менше можливостей, аніж звичайні люди. В тому числі у вивченні мов. Тим часом для них потрібні методики. Наші курси, певна річ, безкоштовні. Навчають «особливих» учнів викладачі-волонтери і студенти-філологи старших курсів. Тут займаються інваліди різних нозологій, у тому числі й ті, хто має проблеми із зором. Також на курси запрошують членів родин людей з обмеженими можливостями. Так, був випадок, коли на навчання приходив син жінки-інваліда, який передавав їй матеріал уроків. Загалом за минулий рік наші курси іноземних мов відвідували учні, яким від 16 до 70 років. Хоча переважно це, звісно, молодь. Найбільшою популярністю користуються англійська і польська мови. Дещо меншою — словацька й чеська. Так, серед наших слухачів є старші люди, чиї діти мешкають, скажімо, в Чехії. Тому, звісно, у них є інтерес до мови. Крім людей з обмеженими можливостями, ці курси доступні також для дітей соціально вразливих категорій. Зокрема, ми займалися з вихованцями притулків. А цьогоріч ми готові розширити кількість іноземних мов, якщо наберуться охочі їх вивчати. Також ми проводимо інші акції для людей з обмеженими можливостями. Це, зокрема, інватуризм. Так, для людей, котрі мають проблеми із зором чи слухом, проводять адаптовані для них екскурсії містом. Для них це дуже пізнавально. Бо дехто не мав можливості не те що знайти інформацію, а й просто побувати у деяких цікавих місцинах Рівного.