Більше ніж Бірюльово

Події в Бірюльово принесли одразу три горя. І тут очевидна певна ієрархія. Передусім ми, звісно, говоримо про загибель хлопця. Ця загибель викликала друге горе — вираження соціального гніву з коричнево-націоналістичним забарвленням (для Росії, на превеликий жаль, ця тема з кожним роком стає актуальнішою). Друге горе нерозривно пов’язане з третім — безвідповідальною політикою влади: саме проти чиновників, що наживаються на нелегальних гастарбайтерах, які приїжджають до Москви, на думку деяких російських експертів, повстало Бірюльово.

Але головною помилкою в нинішніх обставинах було б зациклитися на Росії, не звертаючи уваги на те, що бірюльовські події, по суті, стали ще одним драматичним проявом  загальноєвропейського тренду останніх років. Тренду, пов’язаного з убивствами й заворушеннями на національно-етнічному грунті. Щоб краще прослідити цю холодну й темну тенденцію, слід звернутися до відповідних часових і змістовних паралелей. Але спочатку для ілюстративності того, про що буде сказано нижче, слід іще раз нагадати про те, що сталося в Бірюльово.

Увечері 10 жовтня в цьому районі Москви кількома ударами ножа було вбито хлопця на очах у його дівчини. Зловити злочинця, якому спочатку приписувалася кавказька зовнішність, за гарячими слідами не вийшло. 13 жовтня місцеві жителі й радикальні націоналісти, нарікаючи на бездіяльність влади, організували «народний схід». Він переріс у масові заворушення, зокрема — погром торгівельного центру, що вважається притулком мігрантів. Пізніше підозрюваного у вбивстві уродженця Азербайджану Орхана Зейналова затримали. Але на цьому заворушення в Москві не скінчилися: 15 жовтня радикальні націоналісти провели несанкціоновану акцію протесту «Наша відповідь Курбан-байраму». Підлітки громили автомобілі й підривали петарди. А 16 жовтня в Бірюльово було знайдено труп чоловіка, громадянина Узбекистану, який загинув від великої кількості ножових поранень. Є версія, що це вбивство може бути пов’язане з помстою агресивних націоналістів.

А тепер перейдемо до тих самих паралелей загальноєвропейської тенденції, розділивши представлені нижче приклади на кілька категорій.

НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ЗАВОРУШЕННЯ, ПРИВОДОМ ДЛЯ ЯКИХ СТАЛО ВБИВСТВО

Це те, що сталося в Бірюльово 2013 року й на Манежній площі в Москві 2010-го.

Тоді близько 5 тисяч осіб зібралися на мітинг, присвячений загибелі уболівальника «Спартака», вбитого в бійці між футбольними фанатами й уродженцями Північного Кавказу. Протест на Манежній площі, що переріс у зіткнення з міліцією, став наслідком поширеної в суспільстві думки, що правоохоронні органи, розслідуючи справу про вбивство уболівальника, займаються прикриванням підозрюваних. Пізніше в російських містах пройшла серія протестних акцій, що призводили до сутичок корінних жителів з кавказцями.

Російські націоналістичні заворушення 2010-го й 2013-го схожі на те, що відбувалося в Англії в травні цього року, коли в Лондоні тамошні радикальні націоналісти зіткнулися з поліцією після того, як на південному сході столиці двоє мусульманських екстремістів зарізали військовослужбовця британської армії. Поліцейські застосовували гумові кийки, а протестувальники закидали їх пляшками й петардами. Крім того, в графстві Ессекс був заарештований чоловік, який увірвалася з ножем до мечеті, збираючись її підпалити.

НАЦІОНАЛІСТИЧНІ ЗАВОРУШЕННЯ, В ЯКИХ НЕ БУЛО ЧИННИКА ВБИВСТВА ЯК ПРИВОДУ

Тут наведемо три приклади з географічно близьких до нас країн.

У листопаді 2012 року у Варшаві радикальні націоналісти влаштували заворушення в день незалежності Польщі. Поліцейські застосовували кийки й сльозогінний газ, а протестний натовп закидав їх камінням і пляшками. Щось подібне було в Польщі й позаминулого року, також у день незалежності, коли неонацисти накинулися на лівих радикалів, а потім на правоохоронців, яким у результаті довелося вдаватися до силових методів розгону демонстрантів.

26 серпня цього року в одному з восьми міст Чехії, де проходили масштабні націоналістичні мітинги проти циганів, протестна хода закінчилася заворушеннями. Соцдослідження свідчать, що чимало чехів підтримують ультраправих у їхніх акціях проти циганів. До речі, в Чехії на постійній основі проживають від 250 до 300 тисяч циганів. Понад 80% опитаних 2011 року членів циганської громади в Чехії сказали, що стикалися з дискримінацією.

А на початку вересня цього року в Хорватії, в місті Вуковар, сталися заворушення на тлі питань толерантності. Кілька десятків громадян з молотками зривали з адміністративних будівель нові таблички, написи на яких були продубльовані сербською мовою (третина жителів Вуковара — серби). Це було вимогою ЄС, куди Хорватія вступила цього літа. Збиття табличок призвело до серйозних зіткнень місцевих націоналістів з поліцією.

ЕТНІЧНІ ЗАВОРУШЕННЯ: ТІ Ж ГРАБЛІ, ТІЛЬКИ В ПРОФІЛЬ

Під етнічними заворушеннями в цьому випадку маються на увазі ті ситуації, коли заворушення влаштовувалися не націоналістично налаштованими корінними жителями тієї чи іншої країни, а представниками етнічних меншин, що протестували проти політики держави, в якій вони живуть. Про такі приклади важливо говорити в контексті націоналістичних погромів, оскільки сьогодні мігранти перевертають машини, а завтра представники корінного населення можуть об’єднатися, щоб перевернути будинки цих мігрантів. Або навпаки: сьогодні радикальні націоналісти нападають на етнічні меншини, а завтра представники цих меншин можуть поодинці відловлювати своїх противників, щоб знов-таки «взяти реванш».

Найгучнішими ілюстраціями етнічних заворушень за останнє десятиліття можна вважати події у Франції 2005 року (де приводом стало вбивство) й 2011 року в Англії (без чинника вбивства як приводу). Французькі погроми спалахнули після загибелі двох підлітків північноафриканського походження, котрі намагалися приховатися від поліції. А на Туманному Альбіоні масові заворушення почалися з Тоттенхему — лондонського району, де проживає велика кількість мігрантів, що подеколи призводить до расових конфліктів.

МОДА З НЕДОБРИМ ЗАПАШКОМ

Кажучи про вбивства й заворушення на національно-етнічному грунті, не можна, звісно, не згадати про те, що всі ці події відбуваються на тлі успіху ультраправих у цілій групі європейських країн (Австрії, Угорщині, Голландії, Фінляндії, Греції тощо) й розвитку позасистемного руху радикальних націоналістів у Росії.

У нас же в Україні серйозних націоналістичних або етнічних погромів поки що, дякувати богу, немає. Але є ВО «Свобода»... Щоправда, її полум’я потихеньку згасає. Можна констатувати, що в нинішніх українських умовах нам усе-таки є що цінувати й чим дорожити, дивлячись на націоналістичні й етнічні заворушення в країнах, що нас оточують (але це, звісно, не привід бачити себе безгрішними). Головне — не розбудити в собі подібні пристрасті й не піддаватися поганому впливу ззовні.

Відповідаючи ж на запитання про те, що може лежати в основі націоналістичних і етнічних заворушень, про які говорилося вище, й до чого це може призвести в майбутньому, слід підкреслити кілька моментів. Спалахи агресивного націоналізму в Англії та Росії, судячи з усього, мають спільну природу в площині своєрідних проявів «імперського комплексу». Але в Англії, на відміну від Росії, бунтують ще й етнічні меншини. Це, напевно, можна пояснити тим, що в Британії, як і, власне, у Франції, влада в електоральних цілях прагне догодити мігрантам більше, ніж у РФ, де рівень лояльності чиновників до представників етнічних меншин, вочевидь, визначається лише економічною доцільністю. Що стосується прикладів радикального націоналізму в Польщі, Чехії й Хорватії, то тут, найімовірніше, йдеться про болісні спроби національного самоствердження на тлі «соцтабірного» минулого.

У цілому ж, слід зазначити, що політичне одіяння сучасних європейських і російських проблем на національно-етнічному грунті, вочевидь, приховує глибше явище. А саме певну соціально-психологічну моду на вираження гніву й люті по відношенню до тих, хто нібито заважає нормально жити, з характерним проведенням межі добра й зла між відповідно «своїми» й «чужими». Хочеться вірити, що ця мода не набуде такого розмаху, як це вже було в минулому столітті, й незабаром зійде нанівець», а реальні національно-етнічні проблеми вирішуватимуться цивілізованим шляхом.