Iнвестиції для «битих»

«Протягом 10—15 років ми маємо перебудувати нашу економіку, наше виробництво, щоб наші товари були конкурентними на ринку Європейського Союзу», — наполягає прем’єр-міністр України Микола Азаров. «Якщо ми зуміємо й здатні знайти колосальні фінансові ресурси — приблизно за оцінками це 160 мільярдів євро — якщо зуміємо в історичному плані досить швидко перебудувати свою економіку, отже, зона вільної торгівлі (з Євросоюзом. — Авт.) обернеться для нас виграшем, ми піднімемося в конкурентному плані, ми станемо потужною державою».

Прем’єр говорить «якщо», але поки не говорить «як». Це, втім, не означає, що в науковому й експертному середовищі, де зазвичай обгрунтовуються й готуються рішення економічного блоку уряду, не відбувається пошук відповідних механізмів, спрямованих на забезпечення інноваційно-інвестиційного економічного ривка. Одна з ідей — повернутися до нашого знехтуваного, але ще не забутого минулого й реанімувати вільні економічні зони (ВЕЗ) і території пріоритетного розвитку (ТПР).

Всестороннє дослідження світового досвіду й вітчизняної практики ВЕЗ і ТПР провели директор Науково-дослідного економічного інституту Мінекономрозвитку та торгівлі Олена Чмир, головний науковий фахівець цього ж інституту Василь Пила, директор департаменту національних проектів Держагентства з інвестицій і управління національними проектами Юрій Гусєв і директор Міжнародного інституту перспективних досліджень, радник глави МЕРТ Володимир Панченко.

Нагадаємо, що закон про ВЕЗ і ТПР чинний в Україні й сьогодні, але спеціальні режими, що надавали податкові й інші пільги відповідним підприємствам, 2005 року були скасовані. Панченко іронізує, що таким чином разом з брудною водою виплеснули й дитя. Розповідаючи про дослідження, він зупиняється на причинах краху таких проектів, що розглядалися свого часу в якості чи не головного джерела іноземних інвестицій в Україні. «При виникненні цих зон у всіх в Україні було таке відчуття, що почався якийсь цивілізований розвиток, що базується на стабільному законодавстві, — зазначає Панченко, — але коли стало зрозуміло, що цього немає, то інвестори почали йти, закриваючи проекти або скорочуючи інвестиції».

При цьому експерт зазначає, що у зв’язку з тим, що спеціальні економічні зони в Україні створювалися не за тими класичними принципами, які вже встигли себе зарекомендувати в багатьох країнах світу, сума притягнених ними інвестицій становила лише $740 мільйонів. «Але найнеприємніше, — констатує Панченко, — що левова частка, 75%, це були українські інвестиції». У світі ВЕЗ, пояснює він, не створюються для власного, внутрішнього бізнесу. Адже, з погляду економіки, вони не є навіть територією країни. Спеціальні умови в них створюються саме для іноземних інвесторів, щоб вони могли легко туди зайти й легко, в разі потреби, вивести не лише прибутки, а й свої інвестиції, якщо умови їх не влаштовують.

«В Україні було впроваджено 57 інноваційних проектів, — продовжує Панченко, — на  $158 мільйонів. Насправді це дуже невелика сума». Чому так вийшло? Експерт нагадує, що значна частина ВЕЗ була створена всупереч усім законам економіки й світовому досвіду всередині країни. Там була можливість займатися перепакуванням імпортних м’ясопродуктів, звідки вони йшли не на експорт, як мало бути, а без будь-яких зборів і мит — на територію нашої країни. Серед причин, що зумовили неуспіх ВЕЗ і ТПР в Україні, експерт у першу чергу винить законодавців, які створювали рамкові закони, що містили чимало лазівок для того, щоб одержувачі пільг мали можливість безкарно порушувати взяті на себе зобов’язання й зловживати статусом ВЕЗ. Свій внесок у компроментацію територій зі спеціальним режимом зробили у той час і суди, які своїми рішеннями частенько прикривали правопорушення.

Тим часом, не всі українські ВЕЗ після 2005 року зазнали повного занепаду. Панченко дуже добре відзивається про курортно-рекреаційну зону в Трускавці, що успішно працює й досі й де зуміли створити попит на відповідні послуги, у зв’язку з чим туди й сьогодні заходять чималі інвестиції. Від ВЕЗ не відмовилися й сьогодні в багатьох країнах світу. У Польщі їх нараховується 16, у Південній Кореї — 22, у США — 296. У Японії на таку зону перетворено величезний острів — Окінава. Прославився своїми величезними ВЕЗ, де проживає по 40 мільйонів осіб, і Китай.

Ще один автор дослідження — Юрій Гусєв упевнений, що Україна могла б відновити такий ефективний економічний інструмент, як ВЕЗ і ТПР. Адже ми, з одного боку, можемо взяти на озброєння й використовувати багатий світовий позитивний  досвід їхньої роботи, а з другого — врахувати негатив, якого, на жаль, набула свого часу наша країна. За битого, як відомо, двох небитих дають.

Гусєв обгрунтовує можливість створення повноцінних вільних економічних зон у трьох пілотних регіонах країни. Надзвичайно перспективним місцем для СЕЗ здається йому Закарпаття, що має кордони з трьома членами Євросоюзу, а головне, володіє працелюбними, активними, мобільними й по-європейськи мислячими людськими ресурсами.

Успішну зону порто-франко, на думку експерта, можна відтворити в Одеському порту, що має відповідну історію й традиції. А в Харкові, де зосереджено, разом з потужною промисловістю, що значною мірою простоює сьогодні, й велику кількість науково-дослідних установ і вишів, як упевнений Гусєв, слід було б створити науково-виробничу вільну зону. Зокрема, це дозволило б, на його думку, припинити відплив фахівців до сусіднього російського Бєлгорода... Учений посилається на досвід Татарії, де $400 мільйонів, вкладених державою в розвиток інфраструктури, обернулися  $2 мільярдами інвестицій для діючої там ВЕЗ. Крім того, експерти висловили також «крамольну» думку про те, що в Севастополі, де розташована іноземна військово-морська база, можна було б створити офшорну фінансову зону, діяльність якої могла б стати хорошою підмогою для бюджету нашої країни.

Але Україна сьогодні стоїть на порозі Євросоюзу, де не дуже вітаються будь-які пільги й привілеї. Чи можливий в цих умовах у нас ренесанс ВЕЗ і ТПР? Відповідаючи на це запитання «Дня», директор МІПІ ще раз звернув увагу на успішний досвід роботи ВЕЗ у таких країнах — членах ЄС, як Польща й Іспанія. А крім того він зазначив, що Україна вступає до асоціації з Євросоюзом і до повноправного членства в неї, швидше за все, не менш як 10—15 років. За цей час ВЕЗ і ТПР ще могли б активно сприяти припливу до України іноземних інвестицій, створенню нових робочих місць і адаптації до європейських правил ведення бізнесу.