Нагірнокарабаський конфлікт і турецький розкол

Конфлікт навколо Нагірного Карабаху залишається головною точкою політичної напруги на Південному Кавказі. За пропозицією співголів Мінської групи президенти Азербайджану і Вірменії зустрінуться наприкінці листопада для обговорення цієї складної проблеми.

Зовні в позиціях сторін особливих змін не відбулося. У Баку наполягають на збереженні територіальної цілісності країни, в Єревані міркують про право націй на самовизначення. Проте президенти погодилися зустрітися не лише для проформи. Хоча status quo у карабахському конфлікті, що вже тривалий час зберігається, влаштовує передусім Росію і Вірменію, проте так дуже довго тривати не може. Заяви політиків і чиновників у Баку про те, що терпіння Азербайджану не безмежне, у світлі дедалі більшого зростання витрат на оборону останнього мають цілком конкретні підстави.

Після заяви президента Вірменії про приєднання його країни до Митного союзу, з Росії пішли демарші, покликані дещо остудити, як здається в Першопрестольній, гарячі голови в Баку і підкріпити те, заради чого Єреван зважився відмовитися від свого проєвропейського курсу. У Москві всіляко дають зрозуміти, що захищатимуть Вірменію.

На перший погляд, так і мало б бути. За вступ до МС Вірменія має отримати гарантії своєї безпеки, інакше Росії просто перестануть вірити. Проте є і низка геополітичних причин, які змусили головних гравців у конфлікті і довкола нього спробувати зробити хоч щось.

Почнімо з Каспійського моря. Для Росії це особливо чутливий регіон, і Москва робить все, що в її силах, аби не допустити на узбережжя найбільшого озера у світі некаспійські держави.

У зв’язку з виведенням американських військ з Афганістану виникла логістична проблема організації цього заходу. Російський маршрут через Ульяновськ, про який була домовленість, Пентагон використовувати не став, оскільки ціну за транзит заправили неабияку. На допомогу США прийшов близький союзник Росії Казахстан. У порту Актау розміщується транспортний центр НАТО і встановлюється відповідне устаткування.

Заступник директора Центру з вивчення пострадянського простору Юлія Якушева вважає, що США навряд чи обмежиться створенням транзитного центру в Актау. «Це, радше, лише привід для повноцінної військової присутності Сполучених Штатів у Центральній Азії, на Каспії і в Закавказзі». Як наслідок, Вашингтон дістає можливість дещо врівноважити російський військово-політичний тиск на Азербайджан.

Наступний поворот пов’язаний з Туреччиною. Політику Анкари слід розглядати не лише у стосунку до Південного Кавказу, а в ширшому контексті.

Наразі головним для Туреччини є конфлікт у Сирії і проголошення автономії сирійськими курдами. Загалом останнім часом зовнішня політика Анкари не може вважатися успішною. Спроби вийти на лідируючі позиції на Близькому Сході не були успішними. Загострення відносин з Ізраїлем нічого позитивного не дало, проблем не лише не поменшало, навпаки, їх кількість зросла.

Зрозуміло, що дуже бажано досягти хоч якогось успіху. Спроба врегулювати відносини з Вірменією у вигляді підписаних 2009 року так званих цюріхських протоколів провалилася через вкрай негативну реакцію Баку. Але виявилось, що турецький міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу приготував своєрідний сюрприз для Азербайджану.

Впливова турецька газета Todays Zaman з посиланням на дипломатичні джерела повідомила, що Туреччина звернулася по підтримку до Швейцарії, яка, на думку Анкари, має допомогти розв’язати конфлікт між Вірменією і Азербайджаном, відкривши таким чином шлях для відновлення відносин Анкари з Єреваном.

Згідно з інформацією, під час візиту до Швейцарії в середині жовтня міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу заявив швейцарським офіційним особам, що його країна готова до нормалізації відносин з Вірменією. При цьому турецький міністр дав зрозуміти, що Єреван повинен спочатку звільнити окуповані азербайджанські території. На думку Давутоглу, у разі якщо Швейцарії вдасться переконати Єреван звільнити окуповані території, Анкара відкриє кордон з Вірменією.

Газета нагадує, що окрім самого Нагірного Карабаху, вірменські формування продовжують окупацію семи інших азербайджанських районів. «Якщо Вірменія почне виведення своїх сил з окупованих територій і зробить це, визначивши чіткі терміни виведення, які також будуть прийнятими з боку Баку, ми готові реалізувати протоколи (цюріхські. — Авт.)», — цитує газета турецького міністра закордонних справ.

Примітним у матеріалі Todays Zaman є коментар неназваного «високопосадового турецького чиновника». За його словами, «Туреччина закрила свої кордони з Вірменією не через Нагірний Карабах, а через окупацію сусідніх районів». За словами джерела газети, Азербайджан заявив, що не заперечуватиме проти відкриття Туреччиною кордону з Вірменією, якщо Єреван звільнить щонайменше п’ять із семи прилеглих регіонів. Як повідомив «високий турецький чиновник», «Єреван також заявив, що готовий залишити п’ять районів».

Слід зазначити, що Todays Zaman є не просто однією з найбільш впливових і поінформованих газет Туреччини. Газета входить до холдингу, контрольованого мільярдером Фетхуллахом Гюленом, який відомий тісними зв’язками в найвищих ешелонах влади, зокрема і МЗС. А це свідчить багато про багато.

Зрозуміло, що все це зумовило негативну реакцію в Баку. До того ж навіть якщо прийняти поетапне розв’язання нагірнокарабаської проблеми, то звільнення п’яти із семи окупованих районів нічого для Азербайджану не вирішує. А звільнити Лачинський район Вірменія навряд  чи погодиться, оскільки через нього здійснюється зв’язок з Нагірним Карабахом.

Публікацію в газеті Todays Zaman слід розглядати в тісному зв’язку з досить примітними подіями.

По-перше. Президент Абдулла Гюль заявив про можливість свого балотування на пост президента на майбутніх виборах. Чим дуже засмутив прем’єр-міністра Реджепа Таїпа Ердогана, в якого свої президентські амбіції.

По-друге. Віце-прем’єр Бюлент Аринч публічно зажадав від очільника уряду визначитися у їхніх службових стосунках і заявив про готовність піти у відставку. Між начальником і його підлеглим виникла публічна полеміка у вельми гострих висловлюваннях.

По-третє. Більш як 60 депутатів правлячої партії ухилилися від участі в партійних зборах за участю прем’єр-міністра. Це вельми показово, і в пресі заговорили про розкол на найвищому рівні.

По-четверте. Власник газети Todays Zaman і низки інших видань наближений саме до так званої старої гвардії в особі президента Абдулли Гюля і віце-прем’єра Бюлента Аринча. І в конфлікті з Ердоганом буде на стороні останніх.

За таких умов під час візиту президента Азербайджану Ільхама Алієва до Туреччини про жодні пропозиції щодо нормалізації з Вірменією вже не йшлося. Навпаки, сторони зафіксували спільність позицій. За нестійкості внутрішнього становища в Анкарі вирішили до авантюри не вдаватися і політики не змінювати.

Прориву у врегулюванні конфлікту довкола Нагірного Карабаху від зустрічі президентів Вірменії і Азербайджану чекати марно. Це радше демонстрація з двох сторін на даному етапі прихильності дипломатії. Проте поступово ситуація змінюється і Росії все важче буде відігравати роль головної перешкоди у врегулюванні. Рано чи пізно на об’єктивні умови доведеться зважати і сприяти мирному процесові. Умов для цього стає дедалі більше.