Євромайдан: нові смисли

Останніми тижнями Україна доводить, що у неї все ж таки є громадянське суспільство. Нівелюються стереотипи — донецькі студенти пишуть «Слава Україні!» своїм львівським побратимам. Євромайдани виникають у все більшій кількості міст і містечок, поповнюються новими людьми, новими емоціями, новими портретами. Показово, що українці самі не бажають бачити на своїх осередках Євромайданів партійної символіки, освистують політиків, які, як у казці «Лебідь, щука і рак», тягнуть кожен у свій бік. Натомість, «майданівці» більше довіряють журналістам і уважно дослухаються до їхніх «месиджів». «День» вибрав кілька яскравих портретів медійників із самої гущі Євромайданів і поставив їм запитання: «Чому потрібно йти на Євромайдан і що говорити тим, хто слухає?»

«ЗАРАЗ, ОБРАЗНО КАЖУЧИ, ГРАЄ ЗБІРНА, А КЛУБНЕ ЗМАГАННЯ ТРЕБА ЗАЛИШИТИ НА 2015 РІК»

Марічка ПАДАЛКО, ведуча телеканала «1+1»:

— На Майдан зараз варто іти і людям, і журналістам, і політикам, але необхідно зрозуміти, що мета у нас одна — підписання угоди. Варто обмежитися тільки цим і не вести передвиборчу кампанію 2015 року. Це найголовніше, що хотілося б до всіх донести. Я була дуже розчарована закликами політиків щодо імпічменту президенту, акцією, яка відбувалася у неділю на Європейській площі. Вважаю, що у нас повинен бути один спільний заклик — щоб Янукович підписав Угоду. Є збірна України з футболу, а є клуби. Зараз, образно кажучи, грає збірна, а клубне змагання треба залишити на 2015 рік. Зараз розмірковую над тим, що робити людям, якщо підписання Угоди у Вільнюсі не відбудеться. Але знову ж таки, треба врахувати всі деталі: чи поїде туди Янукович, підпише Угоду чи ні, і якщо ні, то з якими формулюваннями і подальшими обіцянками. Як жінці, яка тричі народжувала, ця ситуація нагадує мені очікування народження дитини. Є прогнозована дата пологів, але дитина може народитися і кількома днями пізніше. У цей період матері часто задають собі питання: «Що робити?» Так і зараз — ми чекаємо, що щось народиться у Вільнюсі. Але якщо наша євроінтеграція буде переноситися, то у мене поки немає чіткого бачення, що робити далі.

«КРИГА СКРЕСЛА»

Остап ДРОЗДОВ, автор і ведучий політичної програми «Прямим текстом» (телеканал ЗІК):

— Євромайдан — це тест на здатність робити усвідомлений вибір. Він цінний насамперед тим, що країна в такий спосіб демонструє, якою вона НЕ хоче бути. Особисто для мене Євромайдан — це рубіконний вибір, який у подальшому унеможливить компроміс із самим собою. На одній шальці терезів — невідоме і незвідане майбутнє в Європі тера інкогніто. На другій шальці — відоме минуле в відомій Росії, звідки виповзають хіба що каліками. Євромайдан — це вибір між не до кінця знаним майбутнім і дуже прогнозованим минулим. Це вибір між хорошим очікуванням і поганою пам’яттю. Нам докоряють тим, що ми стоїмо за Європу, яку ми взагалі не знаємо. Ось саме це мені й подобається! Бо ми стоїмо за світлу мрію, а не за моторошний спогад. Вектор Євромайдану спрямований проти тих, кому нічого не потрібно. Європа — це купа претензій до нас самих, це довгий перелік незробленого й упущеного. А Росія — це одна-однісінька вимога: нічого не робити, не мінятися, не працювати над собою, залишатися в своєму нереформованому болоті й нічого не прагнути. Тому Євромайдан ділить суспільство на креатив і баласт. Креатив, який обожнює рух уперед, — за Європу. Баласт, яких вимагає не рухати його, — за Росію. Я щиро захоплююся студентською молоддю, яка зараз в авангарді європейського вибору. Їм жити в цій країні — отже, їм і вирішувати. Проти цієї світлої, освіченої, модерної молоді — як не проплачені бомжі, то бабусі в турецьких светрах в обнімку з іконами, то совєтський люмпен-пролетаріат, який сумує за путьовками в санаторій і «бальшой страной». Євромайдан — це сутичка нового покоління із залишками того покоління, яке за дешевші комунальні послуги готові платити своєю свободою та гідністю. Не беруся прогнозувати, чим це все скінчиться. Але яким рішенням не завершився б Вільнюський саміт — у нашому суспільстві крига скресла. Утворився шар продуктивних, якісних людей, які всіма силами відмежувалися від російського напрямку. Коли Майдан-2004 малював Росію у дружніх тонах — то зараз у країні сформувався виразний антипутінський тренд. Це дуже добре. Євромайдан, так важко народжуючись, уже виконав свою основну місію — він артикулює концептуальні прагнення. Там немає місця прізвищам лідерів чи назвам партій. Там немає малозрозумілого скандування «Так». Євромайдан став спільнотою, об’єднаною цінностями та ризиками. Буде Асоціація чи ні — країна вже точно знає, якою вона не хоче бути. Саме з цього усвідомлення починається будівництво нової реальності. Совєтське покоління ще більше відчує свою маргінальність. Адепти Митного союзу можуть мати переконливі аргументи в цифрах — але вони не мають енергії устремлінь та мрій. Вони — сухі. Вони не здатні пояснити, чого їх може навчити Путін. Поволі це покоління сходить з арени. Воно нікуди не дінеться, і поважати його теж треба. Але воно вже не буде правити бал у цій країні. І не воно буде вирішувати, в якій системі координат жити їхнім онукам. Ніхто на Євромайдані не має ілюзій, начебто завтра у них буде європейська зарплата. Просто людям потрібен рух до чогось кращого, гуманного, вільного. Відчувши бодай один раз оцей невловимий запах європейськості, ти вже не зможеш миритися з московською задухою. Саме це й сталося. Дороги назад уже немає. Хоч яким би був фінал — Янукович остаточно став ретроградом. Він остаточно випав із обойми сучасної України. Він уже ніколи не зможе вписатися в ментальну матрицю своєї власної країни. Азаров і вся урядова братія безповоротно пішли в небуття. Вони виглядають, наче дикуни з палицями у вік Інтернету та планшетів. Покоління радянських бюрократів доживає свої останні місяці. «Беркут» ще більше посилює відчуття правильності вибору. Ще ніколи настільки сильним не було відчуття того, як саме ми хочемо жити в майбутньому.

«УКРАЇНА НЕ МАЄ ЛІДЕРА, ЯКИЙ БИ МІГ ОЧОЛИТИ ЦЕЙ РУХ»

Мирослава БАРЧУК, ведуча ТВі:

— Євромайдан — це найкраще і найздоровіше, що трапилось із суспільством за останні дев’ять років. У неділю ми побачили, що нарешті суспільство об’єднала одна ідея, одна ціль — європейський вибір. Люди вийшли не з економічних причин, як передбачали експерти, не через закриття ринку чи невиплату зарплат. Десятки тисяч людей піднялись захищати цінності: свободу, повагу до людської гідності, демократію. І я вважаю, що це колосальний ментальний, світоглядний прорив. Більшість людей на Євромайдані це молодь, ровесники Незалежності, покоління вільних людей. На жаль, Україна не має зараз жодного лідера, який би міг очолити цей рух. Люди вийшли не на заклик опозиції, а завдяки самоорганізації. Спроба опозиції заробити очки чи вирішити партійні задачі на хвилі ентузіазму і солідарності суспільства є руйнівною. Це спроба використати найкращі почуття і пориви суспільства у власних інтересах. Партійна символіка, передвиборчі заклики, «на манеже все те же», гасла «Юлі — волю!» або «Слава нації, смерть ворогам!» — розчаровують, гасять ентузіазм і солідарність людей. Єдині слова, на які має право опозиція, вже озвучив Юрій Луценко: «Вибачте нам». І цього досить. Зараз опозиція повинна забезпечити Євромайдан організаційно, суто технічно і стати в кінці колони, а не намагатись її очолювати. Я вважаю, що заяви політичних лідерів про те, що «вимога згорнути партійну символіку це технологія влади» є лицемірством. Ми вийшли на мирну акцію протесту, відстоювати свій європейський вибір. Не важливо, на якому Майдані Києва чи країни ми стоїмо. Ми вже достатньо мудрі і зрілі, щоб відокремити «мухи від котлет», політичні амбіції окремих людей від вирішальних, знакових для країни подій. Тому треба усім разом іти на Євромайдан і вимагати від влади підписання Асоціації з ЄС. Це історичний шанс.

«ГОЛОВНЕ — НЕ  БУТИ ПАСИВНИМ»

Святослав ЦЕГОЛКО, ведучий ток-шоу «Час. Підсумки дня» («5 канал»):

— Євромайдан — це емоція. Це палкий вияв європейськості українців. Питання не в тім: виходити чи ні. Питання в тім, чим я можу допомогти Євромайданові? Можете загітувати сусідів чи однокурсників — робіть це, можете привезти продукти чи теплі речі, добре. Вмієте малювати — намалюйте плакати, маєте гроші — купіть прапори чи стрічки. Маєте організаторські здібності — ідіть до оргкомітету. Це все спонтанний рух. Але якщо ми не навчимося самоорганізовуватися зараз, то втратимо можливість Нової України завтра. Євромайдан — це не лише шанс на підписання економічної угоди. Це понад усе боротьба за цінності, боротьба за незалежність і державність.

Якщо людям не подобаються політики, вони йдуть на майдан Незалежності. Ті, хто підтримував партії, — працювали разом з ними на Європейській площі. Головне — не бути пасивним.