Спротив і ненасильництво
Якось одного з «Бітлз» — Джорджа Харрісона — запитали, що є найбільшим для нього щастям. І він, розповідають, сказав: «Найбільшим для мене щастям є жити у столітті, коли жив Махатма Ганді». Сьогодні, напевне, мільйони людей говорять: «Найбільше щастя — жити в одному столітті з Нельсоном Манделою».
Своїм життєвим прикладом він довів величезні можливості — й перспективи — ненасильницького спротиву. Навіть на якийсь час розчарувавшись і вдавшись до збройного опору, він ніколи не втрачав віри у шлях примирення.
Здавалося б — поняття, які апріорі не можуть сполучатися: спротив і ненасильництво. Але саме такий спротив за всіх часів знаходив і знаходить найбільшу підтримку і найбільше послідовників. Починаючи від Ісуса Христа, чия велич ненасильницького спротиву стала наріжним каменем одного з найпоширеніших віровчень. Завершуючи нашим студентським Євромайданом.
Мандела, на відміну від наших «рідних» політиків, які надзвичайно серйозно себе сприймають, — умів неперевершено жартувати із себе. Він безмежно любив життя, і біль втрати донечки та двох синів не змусили його зненавидіти світ. Він любив людей — кожного і кожну з нас, любив так, що — не за абстрактний народ, а за кожного й кожну — волів віддати життя.
• У 1948 році в ПАР до влади прийшла Національна партія, яка законодавчо затвердила апартеїд. Відтоді Африканський національний конгрес, до якого Мандела вступив 1944 року, розпочав масові протести й акції громадської непокори.
Він хотів мирним шляхом відстояти права свого народу. Але після заборони АНК створив «Спис нації» («Умконто ве сізве») — збройне крило політичної сили — й очолив партизанську боротьбу.
Його звинуватили в тероризмі й пожиттєво кинули за ґрати. 27 років ув’язнення його не зламали.
• У лютому 1990 уряд ПАР скасував заборону на діяльність Африканського національного конгресу. Під тиском міжнародної спільноти президент ПАР Фредерік Віллем де Клерк звільнив Нельсона Манделу без жодних умов, тобто — з можливістю займатися політикою. 1991 року де Клерк анулював закони расової дискримінації.
• У 1993 Фредерик де Клерк і Нельсон Мандела домовилися сформувати уряд національної єдності. 1994 року відбулися вільні вибори, на яких АНК здобув перемогу. Нельсон Мандела став президентом Південно-Африканської Республіки.
Нельсон Мандела і Фредерік де Клерк отримали Нобелівську премію миру.
• Мандела народився 18 липня 1918 (уявляєте?) року у Мвезу, невеличкому селі поблизу Умтати, в родині вождя тембу. При народженні дістав ім’я Ролілахла, що означає — той, хто зриває гілки дерев, тобто — пустун. Він був першим із дітей родини, хто пішов до школи. «Першого дня моя вчителька міс Мдінгане дала кожному учневі англійське ім’я. Тоді це було традицією серед африканців... Того дня міс Мдінгане сказала мені, що моє нове ім’я — Нельсон. Чому саме воно — я не маю уявлення»...
У дев’ять років Нельсон втратив батька, який помер від сухот. Учився у інтернаті Кларкбері, у 1939 році був зарахований до університету Форт-Ер, єдиному на всю країну, де мали можливість навчатися темношкірі діти. Дістав юридичну освіту.
• У 1944 році Мандела вступив до Африканського національного конгресу. 1948 року на виборах перемогла Національна партія африканерів, яка підтримувала політику апартеїду.
• 1952 року Мандела став одним з організаторів кампанії непокори з ініціативи АНК. 1955р. брав участь у Народному конгресі, де була ухвалена Хартія свободи, яка визначала основні принципи побудови демократичного суспільства і стала програмовим документом АНК.
«Протягом свого життя я цілковито присвятив себе боротьбі за африканське населення. Я боровся як проти панування білих, так і проти панування темношкірих. Я шанував ідеали демократичного і вільного суспільства, де всі громадяни живуть у гармонії й мають рівні можливості. Це той ідеал, заради якого я готовий жити і якого прагну. Але якщо буде необхідно, заради цього ідеалу я готовий померти»...
Манделу кинули за грати в одиночну камеру тюрми найсуворішого режиму, яку називали «південноафриканським Алькатрасом». Тяжка праця у вапнякових кар’єрах, під сліпучим сонцем, назавжди зіпсувала його зір. Але й у цих умовах він заочно дістав ступінь бакалавра юриспруденції у Лондонському університеті, навчав грамоті інших в’язнів, роз’яснював їхні права.
Тим часом світ боровся за його звільнення. Гасло «Free Nelson Mandela!» — лунало на всіх континентах. 11 лютого 1990 року світ побачив у прямому телеефірі звільнення Нельсона Мандели.
У зверненні до нації Мандела заявив, що його головною метою є мир і надання права голосу темношкірій більшості на виборах. «Я стою перед вами! Гордість і радість переповнюють мене. Ми вільні!» — проголосив він.
• Перші демократичні вибори парламенту відбулися 27 квітня 1994 року. Африканський національний конгрес на чолі з Манделою дістав 62% голосів. 10 травня цього ж року Нельсон Мандела став президентом Південно-Африканської Республіки й перебував на цій посаді до червня 1999 року. Балотуватися вдруге відмовився, подаючи приклад демократії.
За п’ять років його президентства країна пройшла шлях серйозних реформ для подолання політичної, соціальної й економічної нерівності. Одне з головних досягнень Нельсона Мандели на посаді президента — расове примирення у Південній Африці. Разом із архієпископом Десмондом Туту він створив «Комісію правди та примирення». Її завданням було не тільки розслідування злочинів режиму апартеїду, а й створення підґрунтя для мирного співіснування представників різних рас.
Також було введено безплатне медичне обслуговування для дітей до 6 років, вагітних; значне збільшення фінансування допомог та рівність у їхній виплаті незалежно від расової належності; збільшення витрат на освіту; земельна реформа; низка законів у сфері праці, якими встановлювалися рівні трудові права та безпека праці; забезпечення електрикою понад двох мільйонів мешканців; будівництво 750 тисяч осель для трьох мільйонів людей; безплатні освіта для дітей та харчування у школах; належне забезпечення медпрепаратами.
• 1999 року Мандела відійшов від політики і присвятив себе благодійництву, зокрема боротьбі з ВІЛ/СНІДом, від якого колись помер його син.
Нельсон Мандела здобув світове визнання за свій внесок у національне примирення та боротьбу за рівні права людей.
Мадіба (так його називали співвітчизники) став справжнім батьком і дідусем для свого народу, і народ любив його, як люблять діти свого батька і дідуся. Він став гідністю і совістю своєї нації, й нація з ним уперше почулася вартою самоповаги.
Походячи із заможної та впливової родини, він жертвував власним благополуччям і життям заради боротьби проти расової сегрегації, за свободу і рівність прав усіх людей своєї країни.
• Здається, найкраще про Манделу сказав Шимон Перес: «Одна людина змінила світ».
Залишивши світ, який змінив, він знову і знову змусив кожну і кожного з нас замислитися над сенсом і метою свого життя, додав гідності й віри у власні сили. І головне — своїм прикладом довів можливість і необхідність чинити спротив несправедливості, брехні й насильству. Саме це, як ніколи, потрібне українцям, які нині чинять ненасильницький спротив жорстокому, підлому, облудному режимові.
На українському Майдані, на великих і малих площах України знову і знову лунає ім’я Нельсона Мандели. Одного з тих, хто тримає у високості нашу Землю як світ Людей.
